Розділ 47.

Орхан сидів на терасі, відкинувшись на спинку крісла, він відчував, як кожна хвилина тягнеться нескінченно. Повідомлення Лейли було коротким і тримало його в напрузі: ні слова про причину її раннього візиту, ні натяку на те, що його чекало.

Думки кидалися в різні боки, немов неслухняні діти: він уявляв усі можливі сценарії — від смішних до жахливих. Чому вона написала саме так? Чи станеться щось важливе? А може, нічого й не станеться — і він просто дарма турбується? Ця невизначеність розтягувалася в часі, перетворюючи хвилини на години. І в цей момент все його існування звелося до одного простого, але непокійного питання: “Що буде далі?” А відповіді не було.

Тягучу тишу порушила Аджена, яка піднялась на терасу до Орхана.

— Чому ти не йдеш на сніданок? — запитала вона.

— Лейла написала смс, щоб я не снідав, — відповів Орхан, злегка розгублений.

Аджена нахмурилася, не розуміючи, що має на увазі Орхан:

— Це до чого? Що відбувається? — її голос звучав занепокоєно.

Орхан знизав плечима:

— Сам не знаю. Вона написала, але ніяких подробиць не додала.

Їхню розмову перервав звук автомобіля, який під’їхав до воріт. Орхан, підвівся і швидким кроком рушив до сходів, що вели на подвір’я з тераси. Незабаром на території з’явилася Лейла і Орхан був вражений її виглядом. Це була зовсім інша Лейла — в джинсах, білих кросівках і футболці, поверх якої була джинсова куртка вся в нашивках. Вона виглядала дуже по-спортивному і неймовірно свіжо, з високим хвостом на голові, зав'язаним на маківці.

Лейла підійшла до Орхана, і її погляд був серйозним, але з прихованою посмішкою. Вона зупинилася перед ним і, не даючи часу на питання, спокійно сказала:

— Готовий?

Орхан, трохи збентежений, запитав:

— Готовий до чого? Може ти вже скажеш мені?

Лейла ледь посміхнулася, її очі проміняли теплоту і спокій:

— Не можу сказати. Але поїхали. Ти сам все побачиш.

Орхан не зозумів, що відбувається, але не став питати більше. Він просто кивнув і пішов до автомобіля. Аджена, спостерігаючи за ними, вирішила не втручатися і повернулася до дому.

Вони сіли в автомобіль, і Лейла завела його. Орхан сидів у тиші, не знаючи, що очікувати. Вся ця ситуація була для нього новою, і він навіть не міг припустити, куди вони їдуть. Лейла не виглядала, як завжди, вона була одночасно серйозною і загадковою.

Коли автомобіль проїхав кілька вулиць, Орхан помітив, що вони наближаються до лікарні. Він подивився на Лейлу, і вона помітивши це сказала:

— Ми приїхали.

Автомобіль зупинився біля лікарні. Орхан був вражений, не знаючи, що й думати. Він вийшов повільно з машини, і разом з Лейлою зайшов на територію лікарні.

Орхан обернувся до Лейли і запитав:

— Що це означає? Що ми тут робимо?

Лейла зітхнула і, повернувшись до нього, відповіла:

— Вчора, коли у тебе пішла кров з носа, скажу чесно я злякалась. Я хвилююся, Орхан. Ти повинен пройти обстеження.

Орхан здивовано підняв брови:

— І чому ти мені відразу про це не сказала?

Лейла дивилася на нього, її погляд був м'яким, але рішучим:

— Тому що ти б не погодився. А я не могла залишити це просто так.

Йому було надзвичайно приємне її хвилювання, її турбота про нього. Але сумніви в усій цій ситуації у якій вони опинились заставили його ще раз уточнити.

— Ну і навіщо це все? — запитав він, нахмурившись. — Навіщо ти так переживаєш?

Лейла затримала погляд на ньому і, трохи затнувшись, відповіла:

— Бо не можу тебе втратити. Я та наші діти не можем тебе втратити. Краще просто пройти обстеження. Багато хвороб можна попередити ранньою діагностикою. Орхане, будь ласка, це для мого спокою.

Він стояв, не знаючи, що сказати. Він навіть не підозрював, як сильно вона насправді хвилюється.

Лейла відчула зовсім інше. Вона відчувала, що серце стискається від страху. Вона панічно боялася втратити його, втратити ще одного близького їй чоловіка. Вона думала, що вже й так поступово втрачає Озкана, і не могла дозволити, щоб Орхан став наступним.

Вона зробила крок до нього і, не дивлячись на його вагання, взяла його за руку. Це тепло, яке вона передала йому через дотик, заповнило його відчуттям спокою і водночас не залишало сумнівів. Він, не сказавши жодного слова, пішов за нею.

— Ти не один. Я завжди поряд. — сказала вона, ведучи його по коридорах лікарні.

Вони разом проходили кабінет за кабінетом. Лейла з нетерпінням спостерігала за кожним кроком Орхана, допомагаючи йому здати аналізи, пройти МРТ, і все, що було необхідно для повного обстеження. Процес здавався нескінченним.

Коли обстеження нарешті закінчилися, і Лейла почула від лікарів, що результати нормальні, вона відчула величезне полегшення.

— Все в порядку, Орхан, — сказала вона, дивлячись на нього з усмішкою, хоча в її очах ще залишалася тривога. — Ти здоровий. Кровотеча, швидше за все була викликана підвищенням тиску, але не більше. В приміщенні могло бути важке повітря та гучна музика. Але для мене найбільш важливо, що  жодних пухлин в мозку чи чогось іншого не має. Завтра, ще отримаємо всі інші аналізи і тоді будемо знати точніше. Але навіть якщо і все добре, треба буде за тобою поспостерігати.