Розділ 46.

Сніданок був у самому розпалі, коли, як завжди, всі зібралися за великим столом, крім Есме, яка рідко з’являлась  на сніданки через свою звичку довго спати. Всі розмовляли, сміялися, обговорювали події дня, коли раптом телефон Орхана задзвонив.

— Пані Лейла приїхала забрати дітей, — повідомив охоронець по телефону.

Орхан кивнув, клацнувши пальцями, щоб привернути увагу родини, і всі почали підніматися, збираючись виходити.

Лейла вже стояла на подвір'ї, чекаючи їх. Вона тримала в руках два пакети, акуратно упаковані, і виглядала так, ніби намагалась не бути занадто нав'язливою.

Орхан вийшов, підійшов до неї і злегка усміхнувся:

— Ти могла б і далі подвір’я пройти.

— Не знаю, чи мала я право це зробити без дозволу головних господарів цього дому.

Вона простягнула пакети Ясмін, а потім додала:

— Це для всіх. Ми привезли подарунки з Озканом із Стамбула. Все підписано, тож не буде жодних сумнівів кому який.

— Це дуже мило з вашого боку, — сказала Ясмін.

— Вибачте, що приїхали так рано. Літак прилетів раніше, ніж ми планували, а ми вирішили не чекати і приїхали одразу сюди. Я заберу дітей, якщо ви не проти.

Орхан, який стояв поруч, сказав:

— Може краще відпочили б з дороги, а потім вже забирали б їх?

— Ні. Що ти. Ми так скучили за ними, що вже не могли дочекатись зустрічі. Три тижні це дуже довгий період для розлуки, як виявилось. Тому жодна втома нас не зупиняє. — відповіла Лейла.

— Добре, як знаєте. Але знаєш що, Лейло, зачекай, я винесу запрошення на вечір. Це захід, присвячений заснуванню лікарні. Ти й Озкан запрошені.

— Дякую, обов'язково будемо.

Лейла нахилилася, щоб взяти Борана на руки, але Орхан різко зупинив її:

— Я сам піднесу його.

— Ти занадто переживаєш. Нічого страшного, я сама можу взяти дитину на руки. Не такий він вже й важкий.

— Ти занадто не бережеш себе, Лейло.

— Дякую за турботу. Це дуже приємно, що ти так про мене переживаєш, — сказала вона, усміхаючись хоча такі не могла зрозуміти, що стало причиною до такої опіки.

Вечір, що ознаменував річницю заснування лікарні, розпочався з розкішного заходу, де гості, виблискуючи своїм вбранням, заповнили залу. Всі очікували на величезну подію, що повинна була ознаменувати новий етап у розвитку лікарні.

Орхан і Есме приїхали одні з перших.

Згодом, на заході з'явилися Лейла і Озкан.

Вони підійшли до столу, де вже чекали місця для всіх учасників святкування. Орхан, Есме, Лейла та Озкан, розмістилися разом за одним столом.

Усі гості розсідалися по місцях, розмовляли, сміялися і обмінювались враженнями.

Свято розпочалось і Орхан, як керівник лікарні, вийшов на сцену щоб виголосити свою промову. Він говорив про досягнення лікарні, про кількість пацієнтів, які звернулися за допомогою, і про безліч досягнень у медицині, які стали можливими завдяки наполегливій роботі всіх співробітників.

За ним послідували і інші керівники відділень, головні лікарі. Коли закінчились промови перейшли до нагородження кращих працівників лікарні.

— І тепер, — сказала ведуча, — ми хочемо нагородити найкращого лікаря нашої лікарні. Цю нагороду отримує лікар Лейла Караглу!

У залі настала тиша, коли всі гості обернулися, щоб побачити Лейлу. Вона піднялася, злегка здивована, але з посмішкою на обличчі, і крок за кроком вирушила до сцени. Її шлях до сцени супроводжувався гучними оплесками. Лейла з гордістю отримала свою нагороду, сказала слова подяки, а потім повернулась на своє місце за столом.

— А тепер ми переходимо до частини вечора, де на гостей чекають танці. — радісно промовила ведуча.

Мелодія повільно заповнила залу, елегантна і ніжна. Зал ще не рухався, люди сиділи за столами, але настрій був вже не таким офіційним. Лейла, сидячи за столом, поглядала навколо, трохи розслаблена після нагородження.

Озкан, який сидів поряд, подивився на неї і звернувся:

— Ти знаєш, нам треба йти танцювати, — сказав він, піднімаючись.

Лейла поглянула на нього і заперечила:

— Але ж ніхто не танцює. Як ми підемо?

— Нехай ніхто не танцює. Ми будемо танцювати.

Він взяв її під руку, і вони обоє вийшли на танцювальний майданчик. Мелодія стала ще більш проникливою, і коли вони почали танцювати, все навколо ніби зникло. Лейла і Озкан здавалися єдиним цілим.

В той момент Орхан сидів за столом і спостерігав за ними. Він відчував, як його весь внутрішній світ затрясло від цієї картини — Лейла, танцюючи з Озканом, здається, була такою щасливою. І це було те, що він не міг витримати. Вона була щаслива не з ним.

Йому стало погано. Погляд Орхана, сповнений болю і гніву, залишався на Лейлі, а його серце буквально розривалося.

Я не хочу бачити її щасливою, — подумав він. — Я не хочу, щоб вона була щаслива з кимось іншим. Я не хочу її ділити.