Розділ 46.

Для турків сніданок — це не просто прийом їжі. Це ритуал, який збирає родину разом, нагадує про тепло дому та цінність близьких. Він починається рано, коли перші промені сонця лише торкаються дахів будинків, і триває довше, ніж будь-який звичайний сніданок.

На столі — справжній феєрверк смаків і кольорів: сир, оливки, яйця, овочі, м’ясні делікатеси, хліб або інша випічка, солодощі і звичайно чай та кава.

І поки сонце підіймається вище й вище, родина насолоджується моментом, коли весь світ здається простим і щасливим.

Цьому щоденному обряду Аджена з малечку навчала своїх дітей. А з появою в домі невісток, зятя та внуків традиція продовжувала жити далі у всій своїй силі та красі.

Сніданок у родині Карагу був у самому розпалі, коли, як завжди, всі зібралися за великим столом, крім Есме, яка рідко з’являлась  на сніданки через свою звичку довго спати. Всі розмовляли, сміялися, обговорювали події дня, коли раптом телефон Орхана задзвонив.

— Пані Лейла приїхала забрати дітей, — повідомив охоронець по телефону.

Орхан кивнув, клацнувши пальцями, щоб привернути увагу родини, і всі почали підніматися, збираючись виходити.

Лейла вже стояла на подвір'ї, чекаючи їх. Вона тримала в руках два пакети, акуратно упаковані, і виглядала так, ніби намагалась не бути занадто нав'язливою.

Орхан вийшов, підійшов до неї і злегка усміхнувся:

— Ти могла б і далі подвір’я пройти. — сказав він, і голос звучав доброзичливо.

Лейла посміхнулася у відповідь:

— Не знаю, чи мала я право це зробити без дозволу головних господарів цього дому.

Вона простягнула пакети Ясмін, а потім додала:

— Це для всіх. Ми привезли подарунки з Озканом із Стамбула. Все підписано, тож не буде жодних сумнівів кому який.

Ясмін здивовано глянула на пакети, і всі навколо подивилися на Лейлу з зацікавленістю.

— Це дуже мило з вашого боку, — сказала Ясмін, беручи пакети, і всі знову почали дивитися один на одного, здивовані тим, що Лейла так подбала про кожного.

Лейла поспішила змінити тему:

— Вибачте, що приїхали так рано. Літак прилетів раніше, ніж ми планували, а ми вирішили не чекати і приїхали одразу сюди. — Вона швидко додала — Я заберу дітей, якщо ви не проти.

Орхан, який стояв поруч, сказав:

— Може краще відпочили б з дороги, а потім вже забирали б їх?

— Ні. Що ти. Ми так скучили за ними, що вже не могли дочекатись зустрічі. Три тижні це дуже довгий період для розлуки, як виявилось. Тому жодна втома нас не зупиняє. — відповіла Лейла.

— Добре, як знаєте. Але знаєш що, Лейло, зачекай, я винесу запрошення на вечір. Це захід, присвячений заснуванню лікарні. Ти й Озкан запрошені. — І Орхан пішов до своєї кімнати, щоб передати запрошення.

Лейла ж розмовляла в цей час з родиною про поїздку до Стамбулу і справи які вони вирішували там. Коли ж Орхан вручив запрошення Лейла подивилася на нього і посміхнулася:

— Дякую, обов'язково будемо.

Лейла нахилилася, щоб взяти Борана на руки, але Орхан різко зупинив її:

— Я сам піднесу його, — сказав він, трохи схвильовано, але з рішучістю в голосі.

Лейла замислилася на мить, а потім весело додала:

— Ти занадто переживаєш. Нічого страшного, я сама можу взяти дитину на руки. Не такий він вже й важкий.

Орхан, здається, не змінив свою думку, але його тон змінився, коли він сказав:

— Ти занадто не бережеш себе, Лейло, — це не перший раз, коли він говорив їй, що повинна піклуватися про себе більше.

Лейла посміхнулася, трохи розслабившись після його зауваження:

— Дякую за турботу. Це дуже приємно, що ти так про мене переживаєш, — сказала вона, усміхаючись хоча такі не могла зрозуміти, що стало причиною до такої опіки.

Нарешті, Лейла з допомогою Орхана забрала дітей. Автомобіль Озкана від’їхав від воріт, а Орхан стояв і спостерігав за тим як він віддаляється. У його серці було щось важке. Ця дивна важкість не зникала ні вдень, ні вночі. Він постійно жив з нею вже кілька місяців і розумів, що вона не залишить його ще багато років.

Вечір, що ознаменував річницю заснування лікарні, розпочався з розкішного заходу, де гості, виблискуючи своїм вбранням, заповнили залу. Всі очікували на величезну подію, що повинна була ознаменувати новий етап у розвитку лікарні.

Орхан і Есме приїхали одні з перших. Орхан, як завжди, виглядав бездоганно: чорний костюм, класична біла сорочка, чорні черевики, які блищали на світлі. Його вигляд був офіційним і одночасно вишуканим, як у керівника, що був готовий представити себе перед гостями з найкращого боку. Есме йшла поряд з ним, і вона теж привертала всі погляди. Її облягаюча сукня, що відкривала спину, підкреслювала її фігуру, а прикраси додавали елегантності.

Згодом, на заході з'явилися Лейла і Озкан.

Озкан, як завжди, вражав. Він прийшов у бездоганно скроєному темному костюмі. Класична біла сорочка підкреслювала його стиль і вишуканість. Пройшовши через залу, він був у центрі уваги, його елегантність і самовпевненість говорили самі за себе. Кожен рух був виваженим, і його погляд видавав сильну особистість.