Розділ 45.

Зейнеп готувала обід, акуратно порізаючи овочі і готуючи різноманітні страви, намагаючись задовольнити всі смаки родини. Її рухи були швидкими та вмілими, і вона з радістю виконувала свою роботу.

Лейла, зайшовши на кухню, привіталася з нею, і вони розпочали звичну бесіду.

— Що готуєш сьогодні?

— Та, як завжди, нічого особливого, — відповіла Зейнеп з посмішкою. — На обід буде кілька страв: плов, м’ясо з овочами...

— І це нічого особливого. Ти нас балуєш. — відповіла Лейла. Вона посміхнулася і обережно взяла з корзини гранат.

— Дайте, я почищу гранат для вас, — сказала Зейнеп, підходячи до Лейли.

— Ні, я сама. Ти займайся обідом. Я почищу гранат і піднімусь на терасу до Озкана.

Лейла почала розрізати шкірку граната, але ніж ковзнув і вона глибоко розрізала пальця. Кров почала капати, і Лейла здивовано поглянула на свою руку. Такого вона точно не чекала.

— Ах, пані Лейла! Я ж вас просила! Ось вам серветка замотайте палець, а я знайду десь пластир.

Лейла розвела руками:

— Це ж звичайний гранат. Як таке могло статись? Я провожу найскладніші операцій і вправляюсь з гострим скальпелем без проблем, а почистити гранат звичайним ножем не змогла.

— У кожного своє місце в житті, ваше зі скальпелем в операційній і ви там ас, а моє на кухні. Тому давайте і надалі так буде. Ідіть, знайдіть пластир і надайте собі медичну допомогу, а я почищу гранат і далі готуватиму обід.

— Гаразд піду наклею пластир. — якось невпевнено сказала Лейла і вийшла з кухні.

Вона покрокувала в її з Озканом спальню. Спочатку вона відкрила двері своєї ванної, почала ритися в тумбочках, шукаючи необхідне. Але виявилось, що пластиру не було там. Тому Лейла перейшла до ванної кімнати Озкана. Як тільки вона відкрила тумбочки, її очі зупинилися на чималій кількості баночок з ліками.

Вона вперше побачила стільки медичних препаратів за межами лікарні чи аптеки. Лейла почала переглядати банки, захоплюючи їх в оберемок, без жодних сумнівів, вона знала точно що там. Палець досі кровоточив, розріз був глибоким, але Лейла не звертала увагу на це.

Загрібши якомога більше баночок вона вибігла з кімнати та побігла на терасу до Озкана.

— Озкан! Озкан, що це?

Озкан, сидячи на терасі, підняв погляд і спочатку здивувався, але спокійно відповів:

— Це вітаміни.

— Озкане, ти думаєш, я дурна? Озкане! Я лікар, я знаю, що це не вітаміни! Озкане, я знаю, що це за ліки, але не розумію… Озкане, навіщо…

— Лейла, давай сядемо і поговоримо. О, що сталося з твоїм пальцем?

— Це не важливо, — сказала Лейла, але її голос звучав відчайдушно. Вона дійсно не хотіла говорити про це зараз. Її палець був такою дрібницею поряд з тим, що вона боялась зараз почути.

— Ні, це важливо. Спочатку ти заспокоїшся, ми обробимо твою рану і лише потім поговорим.

Він взяв її за руку і повів вниз, щоб наклеїти пластир. Після всі процедур проведених мовчки вони сіли на ліжко у спальні, і в той момент Озкан заговорив про своє здоров’я.

— Лейла, я… я хворий, — сказав він.

Лейла поглянула на нього і розуміючи, що почує далі її очі стали вологими:

— Що саме? Яка стадія?

— Рак шлунка. Ліки вже не допомагають, це просто підтримуючі препарати. І я дізнався про це, коли був у в’язниці. Саме тому мої адвокати подали клопотання про дострокове звільнення.

— Озкан, я… — її голос затремтів, і сльози почали котитися з очей.

Озкан поставив її руку на коліно і, як міг, намагався заспокоїти:

— Не переживай. Це не так погано. Сприймай це як подарунок Долі , адже тобі не доведеться мучитись поруч зі мною все своє життя. Заспокойся, Лейло. Ти скоро станеш вільною…

Лейла обійняла його і тихо плакала в його плече, а він, підтримуючи її, намагався донести свої слова заспокійливо.

— Я прийняв це Лейло і вже змирився. І кожного дня я дякую Аллаху, що в останні дні свого життя ти поряд зі мною. Я такий щасливий. Лейло, заради цих митей проведених з тобою я готовий витерпіти будь який біль. — він ніжно гладив її волосся і шепотів свої слова — Ти не плач будь ласка, я не вартий твоїх сліз, душа моя. Пробач за те що ти мусиш це переживати, пробач, що знову змушую тебе страждати. Але знай, я подбаю про тебе. Знай, що я завжди буду поряд з тобою навіть якщо ти мене вже не будеш бачити, а буду охороняти тебе від усіх напастей. Бо я так люблю тебе, Лейло.

Весь наступний тиждень був дуже важким для Лейли. Вона сильно переживала, але з усіх сил намагалась не показувати цього перед Озканом.

 Через кілька днів Лейла привезла дітей до маєтку Караглу, і вони, як завжди, поспішили вибігти з машини, весело сміючись і бігаючи навколо неї. Лейла, привівши дітей, звернулася до Орхана та Есме, які, як завжди, зустрічали її.

Вона наблизилася до них, трохи нервуючись.

— Можна поговорити?