Розділ 44.

Традиції завжди важливі. Колись в маєтку Караглу була традиція снідати та вечеряти разом за одним столом. Та час не стоїть на місці і до цієї традиції, після розлучення Орхана та Лейли, додалась ще одна. Вона утворилась, якось сама по собі – кожного разу коли Лейла привозила або забирала дітей, вся сім’я виходила у двір щоб привітатись.

Коли Лейла з дітьми пройшли на подвір’я, їх уже зустрічала Аджена. Есме ж спочатку сиділа на маленькому диванчику біля кухні, читаючи щось в телефоні. Коли з’явилася Лейла, вона піднялася, пройшла декілька кроків і підійшла до Аджени.

Щойно Лейла опинилася поруч, вона привіталась і нахилилася вперед, вона хотіла передати Борана на руки Есме, але та відсахнулася.

— Навіщо ти мені його віддаєш? Я йому не няня.

Лейла була здивована її словами, але нічого не відповіла. Вона застигла на місці, тримаючи Борана. Аджена трохи скривилася, Селім з Ясмін і Орхан, які саме підійшли разом із нянькою, обмінялися здивованими поглядами. Незручна тиша розтягнулася на декілька довгих секунд, і тоді няня зробила крок уперед, Лейла подивилася на няню, і передала їй дитину, намагаючись не показувати своєї розгубленості.

Першим порушив тишу Орхан, його обличчя було серйозним.

— Лейло, навіщо ти береш на руки Борана? Він вже важкий. Тобі краще його не підіймати.

— Нічого страшного, Орхан. Він важкий, але я беру його на руки і буду далі брати. І Джана також беру. Все гаразд, вони ж діти, з часом виростуть і вже можуть навіть обійматись не захотіти, — відповіла вона спокійно, ніби намагаючись заспокоїти його.

Коли авто з Лейлою від’їхало від воріт Селім запитав Ясмін, чи не потрібно її підвезти на пари. Ясмін, відповіла:

— Сьогодні я на пари не йду.

Селім кивнув розуміюче і не став заперечувати. Потім він звернувся до Орхана:

— Ми їдемо в офіс?

— Так, ми зараз їдемо в офіс.

Потім він повернув голову і, ненав'язливо, запитав Есме:

— А в тебе які плани? Можливо, тебе кудись треба завезти?

— У мене планів нема. Я буду відпочивати тут.

Вона повільно розвернулася і, не говорячи більше нічого, пішла до сходів, що вели на терасу.

Аджена, стоячи поруч, підняла брови і звернулася до Орхана:

— Чому вона нічим не займається?

— А чим ти хочеш, щоб вона займалася? Вона ж традиційна турецька дружина. Сидить вдома. Що тобі не подобається?

Аджена виглядала трохи розчарованою:

— Традиційна турецька дружина займається домом, дітьми... А вона ж нічого не робить. Домом займаюся я, всі питання вирішую я. Дітьми займається нянька. Вона не бере на себе ролі ні господині, ні матері, вона не хоче бути частиною цієї родини.

— Ну, що ти хочеш від мене? Скажи їй про це, якщо це так важливо для тебе.

— Я? Чому я? Вона твоя дружина. Невже тебе це зовсім не хвилює?

Орхан почав піднімати брови, в його очах промайнув сарказм:

— Так, ти ж хотіла таку невістку — традиційну, спокійну. Пам’ятаєш, як ти засуджувала Лейлу за те, що вона працювала? За те, що вона була такою незалежною? Тепер ось маєш таку невістку про яку мріяла.

Аджена стиснула губи і тихо відповіла:

— Видно я помилялась… Раніше, коли я зустрічалася зі своїми подругами, вони часто говорили, яка в мене хороша невістка. Я насправді завжди гордилася тим, що Лейла — не просто красива жінка, а й чудовий лікар, гарна мама та дружина. Всі її хвалили і навіть заздрили мені. А тепер...

— Тепер у тебе є Есме... І вона така яка є.

Аджена важко зітхнула, а Орхан, обмірковуючи все, пішов до автомобіля.

У маєтку Караглу вечори завжди мали свій особливий ритм. Це була традиція — вся родина збиралася за великим столом на вечерю, де обговорювали новини, плани та всі важливі питання, які виникали протягом дня.

Та ось Селім несподівано підвівся, притягуючи увагу всіх до себе. Він злегка переглянувся з Ясмін.

— У нас є новина.

Всі стали зацікавлено слухати, що ж він хоче сказати.

— Ми чекаємо дитину, — повідомив він, а Ясмін, тихо посміхнулася.

Всі присутні одразу ж піднялись зі своїх місць та обступили пару, почали вітати їх з цією чудовою новиною.

Але в цей момент Есме, яка сиділа трохи осторонь, не могла приховати своє невелике здивування. Вона спостерігала за реакцією інших, але, здається, ця новина не принесла їй того ж щастя.

Джан, побачивши загальну радість, не зміг стримати свого запитання:

— А хто буде? — сказав він з невинною посмішкою, що розвеселила всіх. — В мене вже є два брати, може, цього разу буде дівчинка?

Ці слова розвеселили всіх, і атмосфера в залі стала ще більш теплою.

Ранок прийшов тихо і спокійно, але для Есме він почався з відчуття важкості в грудях і втоми, що ніби всмоктала всю її енергію. Вона майже не спала всю ніч, прокидаючись кілька разів через незрозумілі сни, які залишили їй неприємне відчуття. Вони не були зовсім жахливими, але кожен з них приносив з собою тривогу.