Розділ 42.

Обідня зала в маєтку Озкана була велика, із високими стелями та величезними вікнами, що відкривали вигляд на внутрішній дворик та сад в маєтку. Сонячне світло, що проникало крізь зелені штори, м'яко освітлювало великий обідній стіл. Озкан сидів на головному місці, уважно спостерігаючи за всіма. Лейла, мовчки ковтаючи свою порцію, сиділа поряд з ним. Джан, не приховуючи своєї роздратованості, ковзав ложкою по тарілці. Поруч з ним, у стільчику для годування, сидів маленький Боран, якого годувала няня.

— Чому ніхто не їсть?

Лейла, не піднімаючи очей, відповіла:

— Я не голодна, — і відсунула тарілку.

А от Джан не зміг стримати свої емоції:

— Це жах! Як можна їсти таку їжу? Я не можу більше! Краще я почекаю поки повернусь до маєтку Караглу. Там хоча б тітонька Фатма нагодує чимось смачним!

Озкан розсміявся і, поглянувши на Джана, сказав:

— Я повністю згоден. Мій повар готує просто жахливо! Але кращого повара тут я ще не знайшов.

Лейла, поглянула на Озкана та сказала:

— У мене є хороший повар на прикметі. Але він коштуватиме вдвічі більше, ніж цей.

— Гроші не проблема. Якщо це означає, що їжа буде смачною і ви будете посміхатися за цим столом, я готовий заплатити будь-яку ціну.

— Я поговорю з нею і домовлюсь, щоб вона приїхала і працювала у нас.

Орхан стояв біля входу в очікуванні, як завжди мовчазний і спостерігав за тим як під’їхало авто до воріт маєтку, з нього вийшла Лейла. Жінка йшла, тримаючи Джана за руку. Як тільки вони наблизились, Джан, звісно, не зміг стримати свою радість, вирвався з Лейлиної руки і побіг до Орхана.

Коли Джан залишив Орхана і побіг в обійми бабусі, Лейла запитала чоловіка:

— Орхан, я можу поговорити з Зейнеп?

— Що за дивні питання? Лейло, ти в цьому домі не гостя. Звісно, йди.

Лейла вирушила до кухні. Як тільки вона увійшла, Фатма і Зейнеп підбігли до неї і обійняли. Біляй, який стояв поруч, дивився на все це з сумішшю хвилювання та розуміння.

— Дуже рада вас бачити, я дуже за вами скучила. Але ще більше скучила за вашими  стравами. Повар в домі Озкана  жахливо готує. І ми там постійно голодні, тому хочемо його замінити. А оскільки, я не їла страв смачніших ніж ті, що готуєте ви пані Фатма, я прийшла до вас. Але звичайно я розумію, що ви не захочете залишати маєток Караглу, тому хочу попросити вас відпустити до нас Зейнеп.

Фатма, посміхаючись, сказала:

— Але ви знаєте, що Зейнеп — це моя донька, і я її не хочу відпускати.

— Розумію. Але вона вже доросла та самостійна. Крім того ми пропонуємо дуже вигідні умови. Кухня дуже красива та зручна, має багато новинок техніки, а також ми готові найняти за потреби помічницю для Зейнеп. І найголовніше. — вона дістала аркуш паперу — Тут зазначена сума, яку ми готові платити за її роботу.

Біляй розгорнув аркуш, прочитав цифри і на мить замислився. Він показав їх Зейнеп і Фатмі. Зейнеп, не вагаючись сказала:

— Я готова. Я працюватиму у вас.

— Чудово! Тоді ми увечері пришлемо за тобою автомобіль. У тебе буде вечір щоб освоїтись на кухні і вранці ти зможеш приступити до роботи.

Лейла завжди була чудовою та впевненою в собі жінкою, якою Орхан не міг не захоплюватися. Після розлучення вона стала ще красивішою та щасливішою на вигляд. Її посмішка, якою вона ділилася з усіма хто її оточував була незмінно яскравою і теплою. Але той факт, що поряд з іншим чоловіком вона була такою прекрасною та щасливою злив Орхана, і він не міг прийняти цього.

Орхан почав проводити все більше часу на самоті, замкнувшись у своєму кабінеті. Він все частіше випивав, щоб хоч якось забутися, щоб відчути себе знову живим. Кожен раз, коли він її бачив, коли вона приїжджала за дітьми, її усмішка, її щастя, все це приносило йому біль, який він намагався приглушити алкоголем.

В той час, як Орхан намагався уникати всього, що нагадувало йому про Лейлу, а спогади про неї втопити у віскі, Безмір і Селім взяли на себе управління бізнесом. Після смерті батька Безмір успадкував величезні землі, які він вирішив об'єднати з землями Караглу. А після того як Озкан та Лейла викупили та віддали в управління другу половину земель Ташчи, в руках Караглу опинились більшість земель регіону.

Есме, намагалася не раз поговорити з Орханом, але вже через певний час втратила надію. Він ігнорував її, замкнувшись у своєму кабінеті і в середині себе самого. Тільки алкоголь і думки про Лейлу заповнювали його день. Так сплив місяць, а Орхан того навіть не помітив.

Вечірній спокій огортав маєток Сулейманоглу. Лейла і Озкан сиділи один навпроти одного в кріслах, затишно розташованих біля каміна.

Озкан порушив тишу:

— Як же незвично... У маєтку так тихо. Я вже звик до того, що в домі лунає дитячий сміх, що іграшки валяються по всіх кімнатах. Мені вже якось аж не вистачає їх.

Лейла посміхнулася йому в відповідь:

—Так ти правий. Але тобі просто пощастило. Не кожному чоловіку так легко дається стати батьком. Буквально за одне засідання суду і у тебе двоє дітей, ще й хлопчиків.