Розділ 41.

Минуло три дні після судового засідання. Лейла приїхала в особняк, щоб забрати дітей. Вона дуже хвилювалась. Адвокати обох сторін домовились яким чином буде проходити спільна опіка над дітьми, узгодили дні, час та місце, а також за бажанням Лейли, вона сама мала забирати та привозити дітей до маєтку Караглу. І здавалось всі питання врегульовані, але вона все одно хвилювалась. Це ж мала бути перша її зустріч з родиною Караглу і з Орханом після судового процесу.

Її автомобіль зупинився перед воротами, і охорона одразу повідомила нагору — Орхану та всім у домі — про її приїзд.

Ворота повільно відчинилися, і Лейла, пройшовши кілька кроків, опинилася на алеї, що вела до будинку. Орхан вже вийшов на подвір’я, і його погляд мимоволі ковзнув до воріт. За ними він помітив автомобіль, спершись на нього стояв Озкан.

Назустріч їй вийшла няня, тримаючи за руку Джана, а на руках — Борана. Вона мала їхати разом із дітьми. 

Орхан підійшов до Лейли.

— У тебе додалася прикраса.

Лейла торкнулася кулона і відповіла:

— Це подарунок від Озкана. На честь того, що я офіційно стала мамою Борана. Тепер усі найдорожчі моєму серцю чоловіки — тут, поряд.

Орхан лише ледь помахав головою у відповідь.

На подвір’ї стояли й інші: Аджена, Селім, Ясмін. Лейла провела по них поглядом, ледь кивнула на прощання. Потім узяла Джана за руку, няня з Бораном на руках рушила поруч, і вони разом пішли до машини Озкана.

Озкан, що стояв біля авто, відчинив дверцята. Спочатку в салон сіла няня з Бораном, потім Джан. Він акуратно зачинив дверцята, після відчинив пасажирські двері для Лейли. Вона сіла на переднє сидіння, і він знову тихо зачинив дверцята.

Обходячи авто, Озкан зупинився на мить, і його погляд зустрівся з поглядом Орхана. Декілька секунд — і на обличчі Озкана з’явилася його фірмова, самовпевнена посмішка. Потім він сів за кермо й, не озираючись, завів двигун. Автомобіль плавно рушив з-під воріт, колеса тихо скрипнули по гравію.

Орхан стояв, не рухаючись, проводжаючи машину поглядом, поки вона не зникла за воротами. Його очі залишалися прикутими до місця, де ще кілька секунду тому були Лейла та діти. Усередині було важке відчуття порожнечі та безсилля. Він усвідомлював — його кохана жінка та його сини щойно виїхали з його дому, і він нічого не може з цим зробити.

Через кілька днів після стрілянини із лікарні виписали Безміра, а разом з ним — Айше з новонародженим сином. Малюка вони назвали Еміром — на честь старшого брата Айше.

Після виписки вони всі приїхали до маєтку Караглу. Айше ще було потрібно відновлюватися після пологів, Безмір теж потребував спокою та догляду після поранення.

Після приїзду до маєтку, коли Айше з малюком відпочивала у своїй кімнаті, Безмір вийшов на терасу. Там, у прохолоді передвечірнього повітря, за столиком сиділи Селім та Орхан, пили каву й переглядали якісь папери.

— Як у вас справи з бізнесом? — запитав Безмір, сідаючи поруч.

Селім, не відриваючись, відповів:

— Все добре. Жодних проблем, робота йде стабільно.

Безмір усміхнувся куточком губ:

— Справи підуть ще краще. Атакан виїжджає з міста.

Селім підняв брови:

— Як це? Що сталося? Чому він їде?

— Не знаю деталей. Але ще до моєї виписки він приїхав у лікарню й привіз документи на мою половину земель. Після смерті Явуза їх поділили між нами двома.

Орхан нахмурився:

— І що він сказав?

— Лише те, що їде з міста й більше не буде займатися тим, чим займався. Без пояснень. Тому тепер, — Безмір подивився на обох, — вам стане набагато легше працювати без його втручання.

Селім і Орхан обмінялися коротким поглядом, і на їхніх обличчях з’явився вираз тихої згоди, але і тінь занепокоєння ковзнула по них.

Вечір у маєтку Караглу проходив за звичною традицією — у головній залі за великим спільним столом зібралася вся родина.

Серед гомону раптом пролунав дзвінок. Телефон Орхана, що лежав на столі поруч із ним, вібрував і світівся. Він подивився на екран і, зітхнувши, сказав:

— Мені перестають подобатися ці пізні дзвінки.

Та все ж він натиснув на кнопку прийому виклику.

— Слухаю.

В слухавці озвався охоронець із воріт:

— Пане Орхан, до маєтку знову прибув адвокат пані Лейли та пана Озкана. Каже, що хоче поговорити з вами.

— Добре. Впустіть його та проведіть сюди.

Поклавши телефон на стіл, він глянув на рідних:

— Знову прийшов адвокат.

Через кілька хвилин у головній залі з’явився адвокат. Він чемно привітався і, зробивши кілька кроків уперед, сказав:

— Перепрошую, що знову прийшов так пізно. Але люди, на яких я працюю, повідомили, що це питання вкрай важливе, і я змушений був з’явитися саме зараз.