Розділ 38.

Стрес. Психологи кажуть, що люди реагують на нього по-різному: бий, біжи або завмри.

Лейла завжди обирала друге. Біжи.

Вона й раніше тікала від розмов, від болю, від того, що могло зруйнувати її зсередини. А тепер, коли побачила Орхана в обіймах іншої жінки — і не будь-кого, а Есме, — інстинкт увімкнувся миттєво.

Вона розвернулася на підборах і кинулася до виходу.

На першому прольоті сходів каблук зрадницьки тріснув і підкосив їй ногу. Це неймовірно розізлило Лейлу. Вона не стала нахилятися чи знімати туфлі, а просто різким рухом ноги відкинула одну туфлю вбік, потім другу, так, що вони покотилися сходами вниз. Жінка відчула холод підлоги босими ногами, але це її не зупинило.

Біля воріт стояв чорний автомобіль, яким її привіз охоронець. Дверцята залишили відчиненими, з салону лунала музика. Сам охоронець стояв осторонь, розмовляючи з іншими охоронцями, що чергували на в’їзді. Вони слухали ту саму мелодію з машини, сміялися.

Лейла буквально влетіла в авто, різко потягнула дверку на себе закриваючи її і натиснула кнопку «Start». Двигун загуркотів, а разом із ним клацнули замки — всі двері заблокувалися.

Орхан встиг добігти саме в ту мить, коли машина замкнулася зсередини. Він нахилився до скла, його губи ворушилися, але вона не чула — музика грала голосно, а її власні думки були ще гучніші.

Лейла натиснула на газ і рвонула вперед залишаючи позаду Орхана та шокованих охоронців.

Машина мчала вечірніми вулицями. Лейла сиділа за кермом, тримаючись обома руками бо пальці зрадницьки тремтіли. Думки плуталися, серце билося нерівно, в горлі стояв клубок.

Телефон на панелі блимав знову і знову: «Орхан».
Він дзвонив раз, другий, п’ятий… на десятий виклик вона, нарешті, різко натиснула на кнопку відповіді й увімкнула гучний зв’язок.

— Лейло, зупинись! Я все можу пояснити! Будь ласка, давай поговоримо! Не тікай! Де ти є? Зупинись, я тебе зараз знайду! Я тебе прошу… я тебе благаю… будь ласка!

Її голос тремтів:

— Це була Есме.

— Що?..

— Це була Есме, я права?

— Так, це Есме, але, Лейло, я все поясню, тільки…

— Як ти не розумієш, Орхан?! Це була Есме!

— Я знаю, але зупинись, будь ласка!

Вона ковтнула повітря, і слова вирвалися крізь сльози:

— Я не можу зупинитися, Орхан… Ти пам’ятаєш, що я завжди виконую всі клятви, які даю?

— Про що ти говориш?

— Пункт номер п’ять у нашому договорі… Коли на твоєму порозі з’явиться Есме — я піду…

Жінка розуміла, що куди б не поїхала її знайдуть. На всіх машинах були встановлені GPS.

Лейлі стало нестерпно жарко. Вона різко розстебнула пальто, скинула його на сидіння поруч і, ледь переводячи подих, помітила попереду таксі, що стояло на узбіччі.

Вона пригальмувала, різко зупинила авто поряд і, схопивши телефон, вискочила надвір.

— Ви вільні?

— Так, — кивнув чоловік.

— Гірське плато. Я покажу дорогу.

Таксист кивнув й рушив..

Дорогою водій щось говорив про ремонт траси, про холодні ночі, але вона слухала уривками, заглиблена у власні думки.

Коли під’їхали, вона розрахувалася телефоном, коротко подякувала й вийшла.

Ніч була ясною й холодною. Вітер торкався шкіри, але Лейла цього не відчувала — поки не згадала, що пальто залишилося в машині охорони, а туфлі вона скинула ще в офісі Орхана. Тепер вона стояла боса, у тонкій сукні, та дивилася на місто, розкинуте внизу.

Лейла сіла на камінь, обійнявши коліна, і довго, розмірено думала. У голові крутилося одне: що робити далі?

Вона ще довго сиділа так, не помічаючи холоду, поки тіло не почало зрадницьки тремтіти. Пальці посиніли, зуби мимоволі стали постукувати. Лише тоді вона відчула, як холод пронизує тіло.

Лейла розблокувала телефон, відкрила список контактів і знайшла потрібний номер. Натиснула «розблокувати абонента»… і подзвонила.

Два гудки і вона почула:

— Любове моя, у тебе все добре?

— Ти все ще хочеш, щоб я повернулася до тебе?

— Так.

— У мене є три умови.

— Я згоден на все.

— Тоді я скину тобі геолокацію.

Відкривши месенджер, Лейла відправила координати. Потім поклала телефон поряд і знову обхопила коліна руками. Час розчинився — вона не знала, скільки минуло, п’ять хвилин чи всі тридцять. Лише холод ставав гострішим, проникав у шкіру, до кісток, змушував тремтіти все тіло.

І раптом темряву розрізало світло фар. Машина повільно піднялася на плато, освітлюючи нерівності дороги. Коли вона зупинилася, з неї вийшов Озкан.