Розділ 38.

Стрес. Психологи кажуть, що люди реагують на нього по-різному: бий, біжи або завмри.

Лейла завжди обирала друге. Біжи.

Вона й раніше тікала від розмов, від болю, від того, що могло зруйнувати її зсередини. А тепер, коли побачила Орхана в обіймах іншої жінки — і не будь-кого, а Есме, — інстинкт увімкнувся миттєво.

Вона розвернулася на підборах і кинулася до виходу. Туфлі гучно відлунювали по підлозі коридору. Серце билося так, що воно перекривало цей звук.

На першому прольоті сходів каблук зрадницьки тріснув і підкосив їй ногу. Це неймовірно розізлило Лейлу. Вона не стала нахилятися чи знімати туфлі, а просто різким рухом ноги відкинула одну туфлю вбік, потім другу, так, що вони покотилися сходами вниз. Жінка відчула холод підлоги босими ногами, але це її не зупинило.

Лейла вискочила на подвір’я офісу, різко вдихнула нічне повітря і побігла крізь ворота. Позаду вона почула:

— Лейло! — голос Орхана, гучний, надривний.

Він біг за нею. Але вона не озиралася.

Біля воріт стояв чорний автомобіль, яким її привіз охоронець. Дверцята залишили відчиненими, з салону лунала музика. Сам охоронець стояв осторонь, розмовляючи з іншими охоронцями, що чергували на в’їзді. Вони слухали ту саму мелодію з машини, сміялися.

Лейла буквально влетіла в авто, різко потягнула дверку на себе закриваючи її і натиснула кнопку «Start». Двигун загуркотів, а разом із ним клацнули замки — всі двері заблокувалися.

Орхан встиг добігти саме в ту мить, коли машина замкнулася зсередини. Він нахилився до скла, його губи ворушилися, але вона не чула — музика грала голосно, а її власні думки були ще гучніші.

Лейла натиснула на газ і рвонула вперед залишаючи позаду Орхана та шокованих охоронців.

Машина мчала вечірніми вулицями. Лейла сиділа за кермом, тримаючись обома руками бо пальці зрадницьки тремтіли. Думки плуталися, серце билося нерівно, в горлі стояв клубок.

Телефон на панелі блимав знову і знову: «Орхан».
Він дзвонив раз, другий, п’ятий… на десятий виклик вона, нарешті, різко натиснула на кнопку відповіді й увімкнула гучний зв’язок.

— Лейло, зупинись! — голос Орхана буквально розірвав салон. — Я все можу пояснити! Будь ласка, давай поговоримо! Не тікай! Де ти є? Зупинись, я тебе зараз знайду! Я тебе прошу… я тебе благаю… будь ласка!

Її голос тремтів:

— Це була Есме.

— Що?.. — він, здається, навіть не одразу зрозумів.

— Це була Есме, я права? Це Есме, Орхан, це була Есме!

— Так, це Есме, але, Лейло, я все поясню, тільки…

— Як ти не розумієш, Орхан?! Це була Есме!

— Я знаю, але зупинись, будь ласка!

Вона ковтнула повітря, і слова вирвалися крізь сльози:

— Я не можу зупинитися, Орхан… Ти пам’ятаєш, що я завжди виконую всі клятви, які даю?

— Про що ти говориш?

— Пункт номер п’ять у нашому договорі… — вона дивилася на дорогу, не кліпаючи. — Коли на твоєму порозі з’явиться Есме — я піду…

— Лейло…

— І я маю намір виконати свою клятву.

Вона одним різким рухом натиснула «скинути виклик». На екрані зникло його ім’я, і в салоні залишився лише музика, що продовжувала грати, наче нічого не сталося.

Жінка розуміла, що куди б не поїхала її знайдуть. На всіх машинах були встановлені GPS, швидше за все Орхан вже їде десь за нею.

Лейлі стало нестерпно жарко. Серце билося десь у горлі, а думки кидалися від злості до відчаю. Лейла різко розстебнула пальто, скинула його на сидіння поруч і, ледь переводячи подих, помітила попереду таксі, що стояло на узбіччі.

Вона пригальмувала, різко зупинила авто поряд і, схопивши телефон, вискочила надвір.

— Ви вільні? — запитала, нахиляючись до вікна водія.

— Так, — кивнув чоловік.

Вона обійшла машину, відчинила дверцята й швидко сіла на заднє сидіння.

— Гірське плато, — сказала вона. — Я покажу дорогу?

Таксист кивнув й рушив. Лейла дивилася у вікно, впізнаючи знайомі повороти. Це місце… Саме тут вони з Орханом колись домовилися про шлюб. Тут було видно все місто, і вечірнє небо зливалося з гірським обрієм. Вона завжди любила цей краєвид — спокійний, вільний.

Дорогою водій щось говорив про ремонт траси, про холодні ночі, але вона слухала уривками, заглиблена у власні думки.

Коли під’їхали, вона розрахувалася телефоном, коротко подякувала й вийшла. Таксі розвернулося і зникло у темряві, залишивши її саму.

Ніч була ясною й холодною. Вітер торкався шкіри, але Лейла цього не відчувала — поки не згадала, що пальто залишилося в машині охорони, а туфлі вона скинула ще в офісі Орхана. Тепер вона стояла боса, у тонкій сукні, та дивилася на місто, розкинуте внизу.

Лейла сіла на камінь, обійнявши коліна, і довго, розмірено думала. У голові крутилося одне: що робити далі?