Розділ 37.

Після всіх подій, що сталися за останні місяці, життя в маєтку Караглу змінилося для кожного його мешканця. Але найперше ці зміни торкнулися Лейли.

Тепер вона була матір’ю для двох хлопчиків — Борана та Джана. Вона сприйняла цю нову роль без жодних заперечень, ніби так і мало бути. Для обох вона була однаково ніжною й турботливою. На допомогу їй була найнята няня, яка брала на себе частину турбот, але Лейла все одно намагалася робити якомога більше сама.

Вона вставала рано-вранці, щоб погодувати Борана, а потім піднімалася до зали на сніданок разом із Джаном. Вечорами вкладала обох хлопців спати. Робила все намагаючись, щоб ніхто з них не почувався обділеним увагою.

Усе це вона поєднувала з роботою в лікарні. І навіть якщо іноді хтось із домашніх обережно натякав, що їй варто було б трохи сповільнитися або взяти відпустку, Лейла лише посміхалася й говорила, що все добре і вони дарма хвилюються.

Зміни торкнулися і Орхана. Після тих партнерів, яких повернула саме Лейла, бізнес поступово почав відновлюватися. З’явилися нові угоди і незабаром усе знову стало на ті самі міцні рейки. Прибутки повернулися, а разом із ними — впевненість у завтрашньому дні.

Ранкова зала маєтку Караглу наповнилася тихим дзвоном столових приборів і приглушеними голосами. За довгим столом зібралася майже вся родина: Селім із Ясмін, Аджена і Орхан, а Джан вже встиг поснідати й тепер нетерпляче переминався на своєму місці. Лише одне крісло залишалося порожнім.

— Фатмо, — озвався Орхан, відставляючи чашку, — ти не бачила Лейлу? Чому вона не піднімається на сніданок?

Жінка, що саме розливала чай, зупинилася й тихо відповіла:

— Пані Лейла дуже втомлена, бей. Вона тільки під ранок лягла спати. У Борана була висока температура, вона не відходила від нього ані на мить всю ніч.

Орхан повільно кивнув, а в його очах промайнуло тривожне занепокоєння. Він підвівся й вийшов із зали. Чоловік спустився до кімнати Лейли та постукав.

— Заходьте, — пролунав зсередини її голос.

Вона стояла перед дзеркалом, у руках — пензлик для пудри. Лейла вже була одягнена й завершувала макіяж, який мав приховати сліди втоми.

— Нам треба поговорити, — Орхан притулився плечем до дверного косяка. — Ти вже кілька місяців живеш у божевільному темпі. Робота, двоє дітей… Це занадто. Ти повинна трохи пригальмувати.

Вона підвела на нього втомлені очі.

— Це нормальне життя для більшості жінок, Орхане. Не варто хвилюватися. Якщо відчую, що більше не витримую — візьму відпустку. Але зараз у мене все під контролем.

— Все одно… — почав він, але потім зітхнув розуміючи, що вона не поступиться. — Дозволь, я хоча б відвезу тебе на роботу.

Вона на мить вагалася, а тоді вперше за довгий час усміхнулася і сказала:

— Добре.

Дорога до лікарні минула в тиші. Вони не обмінялися жодним словом. Коли машина зупинилася біля лікарні, Лейла взяла сумку й вийшла.

— Гарного дня, — сказала вона коротко.

Орхан ще кілька секунд сидів, дивлячись у бік входу, а потім дістав телефон.

— Айше, — його голос був тихим, але напруженим. — Мені потрібно, щоб ти поговорила з Лейлою. Вона себе виснажує, я дуже хвилююся за неї… Можеш якось вплинути?

Кабінет Лейли був залитий м’яким денним світлом. Вона щойно закінчила перегляд історії хвороби пацієнта, коли у двері тихо постукали.

— Заходьте, — озвалася вона, підводячи голову.

На порозі стояла Айше. Лейла одразу підвелася з-за столу, обійняла подругу.

— Давно не бачились… — Лейла усміхнулася, відступаючи на крок і мимоволі ковзнувши поглядом вниз. — Дуже гарно виглядаєш, а животик який! Коли тобі народжувати?

— Залишився буквально місяць. — тихо засміялася та — Благо живіт маленький, але я все одно намагаюсь його заховати.

Вона була в легкій сукні, які часто носять вагітні, щоб приховати обриси тіла. Тканина м’яко спадала, майже не видаючи округлості живота.

— Ти ж знаєш, — додала Айша, — ні моя сім’я, ні сім’я Безміра досі нічого не знають. І… чесно, я навіть боюся говорити. Мені здається, Явуз здатний зробити щось страшне, якщо дізнається. Одяг допомагає трохи приховати… а живіт у мене й так невеликий.

Лейла співчутливо нахилила голову, але не стала наполягати на темі. Вона знала, що подруга сама скаже більше, якщо буде готова.

— А ти як? — перевела розмову Айше. — Не загнала себе остаточно?

— Це твої слова, чи… — Лейла примружилася, вивчаючи подругу, — тебе Орхан попросив поговорити зі мною?

Айша усміхнулася і знизала плечима:

— Він за тебе хвилюється, Лейло. І дуже тебе любить. Вам треба поговорити.

Лейла відвела погляд до вікна.

— Після смерті Сахри минуло багато часу, але я все не можу наважитися. Відчуваю, ніби винна перед ним. Адже вона зізналася, що між ними нічого не було. А я… — вона зупинилася, важко зітхнувши, — я тоді думала зовсім інакше. І тепер не знаю, як підійти... Він теж мовчить. І це мовчання… — Лейла підняла очі на подругу, — воно між нами наче стіна, яку ми обоє боїмося зруйнувати.