Розділ 37.

Після всіх подій, що сталися за останні місяці, життя в маєтку Караглу змінилося для кожного його мешканця. Але найперше ці зміни торкнулися Лейли.

Тепер вона була матір’ю для двох хлопчиків — Борана та Джана. Вона сприйняла цю нову роль без жодних заперечень, ніби так і мало бути. Для обох вона була однаково ніжною й турботливою. На допомогу їй була найнята няня, яка брала на себе частину турбот, але Лейла все одно намагалася робити якомога більше сама.

Вона вставала рано-вранці, щоб погодувати Борана, а потім піднімалася до зали на сніданок разом із Джаном. Вечорами вкладала обох хлопців спати.

Усе це вона поєднувала з роботою в лікарні. І навіть якщо іноді хтось із домашніх обережно натякав, що їй варто було б трохи сповільнитися або взяти відпустку, Лейла лише посміхалася й говорила, що все добре і вони дарма хвилюються.

Зміни торкнулися і Орхана. Після тих партнерів, яких повернула саме Лейла, бізнес поступово почав відновлюватися. З’явилися нові угоди і незабаром усе знову стало на ті самі міцні рейки. Прибутки повернулися, а разом із ними — впевненість у завтрашньому дні.

Ранкова зала маєтку Караглу наповнилася тихим дзвоном столових приборів і приглушеними голосами.

— Фатмо, — озвався Орхан, — ти не бачила Лейлу? Чому вона не піднімається на сніданок?

Жінка, що саме розливала чай, зупинилася й тихо відповіла:

— Пані Лейла дуже втомлена, бей. Вона тільки під ранок лягла спати. У Борана була висока температура, вона не відходила від нього ані на мить всю ніч.

Орхан повільно кивнув. Він підвівся й вийшов із зали. Чоловік спустився до кімнати Лейли та постукав.

— Заходьте.

Вона стояла перед дзеркалом, у руках — пензлик для пудри. Лейла вже була одягнена й завершувала макіяж, який мав приховати сліди втоми.

— Нам треба поговорити, — Орхан притулився плечем до дверного косяка. — Ти вже кілька місяців живеш у божевільному темпі. Робота, двоє дітей… Це занадто. Ти повинна трохи пригальмувати.

Вона підвела на нього втомлені очі.

— Це нормальне життя для більшості жінок, Орхане. Не варто хвилюватися. Якщо відчую, що більше не витримую — візьму відпустку.

— Все одно… — почав він, але потім зітхнув розуміючи, що вона не поступиться. — Дозволь, я хоча б відвезу тебе на роботу.

Вона на мить вагалася, а тоді вперше за довгий час усміхнулася і сказала:

— Добре.

Дорога до лікарні минула в тиші. Вони не обмінялися жодним словом. Коли машина зупинилася біля лікарні, Лейла взяла сумку й вийшла.

— Гарного дня, — сказала вона коротко.

Орхан ще кілька секунд сидів, дивлячись у бік входу, а потім дістав телефон.

— Айше, — його голос був тихим, але напруженим. — Мені потрібно, щоб ти поговорила з Лейлою. Вона себе виснажує, я дуже хвилююся за неї… Можеш якось вплинути?

Кабінет Лейли був залитий м’яким денним світлом. Вона щойно закінчила перегляд історії хвороби пацієнта, коли у двері тихо постукали.

— Заходьте, — озвалася вона, підводячи голову.

На порозі стояла Айше. Лейла одразу підвелася з-за столу, обійняла подругу.

— Давно не бачились… Дуже гарно виглядаєш, а животик який! Коли тобі народжувати?

— Залишився буквально місяць. Благо живіт маленький, але я все одно намагаюсь його заховати.

Вона була в легкій сукні, які часто носять вагітні, щоб приховати обриси тіла. Тканина м’яко спадала, майже не видаючи округлості живота.

— Ти ж знаєш, — додала Айша, — ні моя сім’я, ні сім’я Безміра досі нічого не знають. І… чесно, я навіть боюся говорити. Мені здається, Явуз здатний зробити щось страшне, якщо дізнається. Одяг допомагає трохи приховати…

Лейла співчутливо нахилила голову.

— А ти як? — перевела розмову Айше. — Не загнала себе остаточно?

— Це твої слова, чи… тебе Орхан попросив поговорити зі мною?

Айша усміхнулася і знизала плечима:

— Він за тебе хвилюється, Лейло. І дуже тебе любить. Вам треба поговорити.

Лейла відвела погляд до вікна.

— Після смерті Сахри минуло багато часу, але я все не можу наважитися. Відчуваю, ніби винна перед ним. Адже вона зізналася, що між ними нічого не було. А я… — вона зупинилася, важко зітхнувши, — я тоді думала зовсім інакше. І тепер не знаю, як підійти... Він теж мовчить.

— Я сподіваюся, що все у вас складеться.

Лейла лише кивнула.

Як завжди родина зібралась за одним столом. За останні місяці це була звична картина для маєтку Караглу. Хтось обговорював справи, хтось ділився дрібними новинами сидячи за цим столом. Всі вечеряли.

Тільки Лейла сиділа на своєму місці, але до тарілки так і не торкнулася.

— Лейло, — озвалася Аджана, схилившись уперед, — ти нічого не їси… Ти добре себе почуваєш? Ми хвилюємось за тебе.