Розділ 36.

Після останніх подій минуло два довгих тижні. За цей час Лейла жодного разу не дала Орхану можливості поговорити з нею. Вона працювала з ранку до пізньої ночі, брала додаткові зміни, а вільні години проводила з сином або відпочивала після роботи. Вона свідомо побудувала свій графік так, щоб перетинатися з Орханом якомога рідше.

Попри цей ритм, важкість ситуації не полишала її. Іноді навіть серед всієї  робочої метушні залишалися хвилини, коли вона занурювалась у власні думки.

Того дня вона взяла в кафетерії чашку гарячої кави, але залишатися всередині не захотіла. Вийшла на терасу — там було прохолодно, а вона була без верхнього одягу, та їй було байдуже. Стільці були підняті, тераса порожня. Лейла опустила один із стільців і сіла за столик.

За кілька хвилин поруч опустив стілець Озкан і мовчки сів. Вона кинула на нього байдужий погляд і відвернулася, не сказавши ні слова.

Озкан заговорив першим:

— Слухаєш ті платівки, що я надіслав?

Вона ледь помітно кивнула.

— Сподіваюся, вони приносять тобі задоволення, — додав він, — хоча, дивлячись на тебе зараз, цього не скажеш.

Знову тиша. Вони продовжували мовчати.

— Завтра зранку я їду в Стамбул. На три тижні, — сказав Озкан — Справи. Ти ж пам’ятаєш, у мене там бізнес. Чи не потрібно тобі щось привезти з нашого стамбульського особняка? Все твоє залишилося там, я нічого не чіпав.

Лейла не відповіла. Він посидів ще хвилину, потім підвівся і збирався рушити геть коли почув нарешті тихий голос.

— Альбоми… Дитячі альбоми Джана.

Він зупинився і глянув на жінку.

— Що ти сказала?

— Альбоми Джана… — повторила Лейла і різко встала, в ту ж мить з її шиї зірвався кулон. Він упав на підлогу, відскочив і розкрився. Лейла нахилилася, але Озкан випередив її, підняв прикрасу і поглянув усередину.

— Тобто він настільки тобі дорогий, що ти носиш його фото біля серця? — у його голосі було щось між насмішкою і болем.

Вона мовчала, а потім коротко відповіла:

— Тобі цього не зрозуміти.

— Можливо, і так, — відповів він тихо. Потім, глянувши ще раз у її очі, додав: — Значить, альбоми привезти?

— Так, — сказала Лейла — Джан уже давно просить показати йому свої дитячі фото, але в мене їх немає все залишилось в Стамбулі.

Озкан закрив кулон і простягнув його Лейлі:

— Для тебе — все, що завгодно.

Розвернувся і пішов, залишивши її саму з чашкою вже холодної кави.

Вітальня в домі Озкана була просторою й вишуканою, як і все в його маєтку. Темні різьблені меблі з горіхового дерева, важкі шовкові штори з золотим орнаментом, м’які килими з візерунками, що переливалися в світлі настінних ламп. У кутку, виблискував масивний камін із кремового мармуру — не зовсім притаманний турецькому інтер’єру, але доданий за особистим проханням Озкана.

Він сидів у глибокому кріслі і думав. У голові раз за разом спливало обличчя Лейли — і кулон у її руках із фотографією Орхана та Джана. Цей випадковий момент вдарив по ньому сильніше, ніж він хотів би собі зізнатися.

Озкан знав від Сахри все — і про зради Орхана, і про дитину, яку вона народила, і про напружені сцени в їхньому домі. Але Лейла, незважаючи ні на що, залишилася з ним. Повернулася до нього після ситуації з викраденням Джана. І якщо вона носить його фото біля серця, якщо продовжує жити з ним, то, мабуть, вона кохає Орхана настільки сильно, що готова пробачити будь-що.

Від цієї думки в грудях защеміло.

«Якщо вона буде щаслива тільки з ним… Тоді я поступлюся. Головне — щоб їй було добре. Тоді буде добре і мені.»

Він сидів так, поки у вітальню не увійшла Сахра. На ній була вузька сукня з глибоким вирізом, що яскраво підкреслювала її фігуру. Вбрання — від відомого дизайнера, дороге, бездоганне. Але макіяж, зачіска, одяг, прикраси й сама манера триматися дивно не співпадали між собою. Озкан глянув на неї й не відчув захоплення, хотілося просто заплющити очі й не дивитися.

— Ти мене кликав? — вона підійшла ближче і почала пестити його своїми руками, а потім оповила їх навколо його шиї.

Але він взяв її за руки і відсторонив.

— Ми домовлялися тільки про один раз.

— То навіщо ти мені дзвонив? — її брови злетіли вгору.

— Я подумав… і вирішив розірвати нашу домовленість, — сказав він рівно. — Більше не хочу заважати Лейлі та Орхану бути разом.

— Чому? — в її голосі з’явилися різкі ноти.

— Бо вони люблять одне одного. І будуть щасливі разом.

Сахра фиркнула, її обличчя спалахнуло гнівом. Вона розвернулася різко і попрямувала до  виходу з вітальні.

Озкан вийшов на терасу. Вечірнє повітря було прохолодним. Він бачив, як Сахра, стукаючи підборами, йде до свого авто, біля якого на неї чекали охоронці. Вона сіла, дверцята грюкнули, і машина рушила. Охоронці, побачивши Озкана, підняли руки в привітанні — він відповів так само.