Розділ 32.

Лейлі з кожним днем ставало краще. І вже через тиждень вона почала нудитись вдома. Ще через кілька днів зателефонував Халіл та повідомив про те, що кабінет Лейли уже готовий і вона може виходити на роботу. Жінка була готова хоч зараз їхати в лікарню. Але сказавши про це Орхану той пробурчав щоб вона ще 3-4 дні побула вдома. Всі ці дні чоловік ходив темніший за грозову хмару і ніхто в домі не знав, що з ним відбувається, тому Лейла навіть сперечатись не стала. Вона набрала Халіла та повідомила, що вийде на роботу через 5 днів.

Ці п’ять днів пройшли у важкому очікуванні. І коли настав день Х вона прокинулась в прекрасному настрої. Лейла потягнулась в ліжку і поглянувши на промені сонця, що пробивались у вікно її спальні, подумала:

«О, Аллах, тільки б ніхто не зіпсував цей день»

Ранок пройшов легко та тихо. Душ. Сніданок. Збори на роботу. Дорога. І от вона лікарня.

На рецепції її зустрів Халіл та провів до кабінету. Це був той самий кабінет, що й раніше належав їй, тільки з іншим інтер’єром.  Незвичним проте дуже красивим. Халіл сказав, щоб вона освоювалась, а він пришле зараз медсестру щоб та познайомила Лейлу з її графіком та планом роботи на сьогодні. Жінка подякувала і пройшла до робочого столу. А Халіл вийшов, закривши за собою двері.

Настала тиша. І у цій тиші Лейла відчула як радісно б’ється її серце. Вона кинула сумку на стілець і повернулась до столу на ньому стояв букет червоних троянд. Лейла навіть не стала думати від кого він міг бути. Просто підійшла і дістала записку.

«Вітаю з поверненням. Гарного першого робочого дня, моя Пташечко.»

Лейла кинула записку в смітник і сказала:

— Сьогодні, Атакане, навіть ти не зіпсуєш мені настрій. Тай доносити на мене не має тут кому.

Тому вона обійняла букет і на повні груди вдихнула аромат квітів. Потім жінка сіла в крісло і відкинулась на його спинку.

Через кілька хвилин у двері постукали і в кабінет зайшла медсестра.

— Доброго ранку, пані Лейло. Вітаю вас з поверненням. Не знаю чи пам’ятаєте ви мене, я Айше.

— Доброго ранку, Айше. Звичайно я пам’ятаю тебе. Саме з тобою я проводила першу операцію тут. — відповіла Лейла.

Дівчина просіяла від її слів. Потім простягнула Лейлі папери.

— Це ваш графік на цей місяць. Ми не ставили вам нічні чергування у перший робочий тиждень. Вам і вдень роботи вистачить. У вас усі дні розписані. Люди коли дізнались, що ви повернулись одразу почали дзвонити і записуватись до вас на прийом. В приймальні вже чекає перший пацієнт.

— Ну що ж, якщо чекає, то я одягаю халат і вирушаю до нього. Підготуйте карту і все необхідне. — сказала Лейла дістаючи халат із шафи — А, і ще Айше, заберіть цей букет і поставите його на пункті медсестр в  хірургії, хай радує не лише мене.

Айше здивовано посміхнулась і взяла букет зі столу Лейли.

— Він дійсно розкішний. В принципі як і жінка, якій його подарували.

Лейла нічого не сказала, вона мала б заперечити, з ввічливості, але слова Айше були їй дуже приємні, тому Лейла вирішила просто насолодитись ними.

Неочікувано для Лейли першим пацієнтом виявився Селен.

— Приємно вас бачити не на операційному столі. — сказала Лейла.

— А мені приємно вас просто бачити. — відповів хлопець.

Лейла розуміюче всміхнулась.

— Що вас турбує.

— Вчора я грав з меншими братами у футбол. М’яч випадково потрапив мені в живіт і тепер у мене болить в місці де було поранення. Це мене хвилює.

Лейла кивнула головою та почала огляд. Після всіх необхідних процедур призначила додаткові аналізи і УЗД.

Поки вона виписувала всі необхідні направлення, хлопець одягнувся і сказав.

— Я радий, що ви повернулись. Хорошого лікаря важко знайти.

— Я теж рада повернутись. — сказала Лейла.

— Правда? У Орхана Караглу зараз не найкращі часи. Це може зачепити і вас.

Лейла дописала рецепт на знеболююче і уважно глянула на хлопця. А потім посміхнулась.

—Так, ви праві, для моєї родини це нелегкий час. Всі від нас відвернулися. Навіть ті, кому я колись врятувала життя. — дивлячись в очі Селену промила Лейла, потім простягнула йому картку і додала — Але я ніколи не боялась труднощів.

Хлопець зблід, але швидко себе опанував і одразу рушив до дверей.

— Хай, Аллах дарує вам гарного дня!

— І вам благословенного дня, Селен-бей. — відповіла Лейла.

Аж до самого обіду Лейла не мала і хвилини на перепочинок. Тому зайшовши в лікарняне кафе вона замовила велику чашку міцної кави та сіла за столик. Вона зробила ковток, кава була гарячою і смачною. Лейла відкинулась на спинку стільця і закрила очі, як наслідок навіть не помітила коли до неї підійшов Халіл.

— Можна присісти? — тихо, щоб не злякати Лейлу запитав він.

Жінка здивовано відкрила очі, потім посміхнулась і відповіла: