Розділ 31.

Після походу по магазинах Лейла приїхала до маєтку втомлена. Тому одразу пішла до своєї кімнати щоб відпочити.

Прокинулась Лейла коли на вулиці вже почало темніти. Лежачи в ліжку вона почула рух в кабінеті Орхана. Отже він уже був вдома. Жінка піднялась з ліжка. Біля шафи були складені пакети з покупками. Вона підійшла і розглянувши вміст пакетів обрала один.

Почувши  шурхіт, з кабінету вийшов Орхан.

— Як ти себе почуваєш? — одразу запитав він.

— Все добре. Зараз переодягнусь і спущусь на вечерю в зал.

Коли Лейла спустилась на вечерю уже всі зібрались за столом. Складалось враження, що ніби і не було цього року її відсутності та незлагоди в родині Караглу. Всі сиділи на звичних для них місцях. На центральному місці Аджена, як найстарший член сім’ї та головна господиня маєтку. Навпроти неї Орхан. Зліва від Аджени розмістились Селім та Ясмін, а з права – Джан і поряд нього та Орхана було місце призначене для Лейли.

— Доброго вечора. Всім смачного. — сказала Лейла зайшовши в кімнату.

Через хвилин десять Джан повідомив, що вже наївся та хоче вийти з-за столу та Лейла просила його з’їсти ще хоч щось. В цей момент двері зали відкрились і в них увійшла Сахра. Вона була одягнена в чорну вечірню сукню, туфлі на високому каблуку, волосся зібране, а на обличчі макіяж.

Всі були надзвичайно здивовані її появою тут, а ще більше її виглядом.

— Пробачте, що запізнилась на вечерю, прислуга тільки повідомила, що вся родина зібралась за столом. — сказала зайшовши в кімнату Сахра — Обіцяю надалі приходити вчасно. З якої сторони я можу присісти.

І вона вказала на два порожніх сільці, що були біля столу, один поряд з Ясмін та Орханом, інший поряд з Джаном та Адженою. Але в цей момент зі свого місця піднялась Аджена. Її вигляд був суворим та величним. Лейла глянувши на неї одразу зрозуміла – буде скандал. Тому теж піднялась і поглянула на жінку благальним поглядом зупинитись. І поки Аджена не почала говорити Лейла сказала:

— Джан, синочок, ти казав, що вже гарно повечеряв, тому якщо хочеш можеш іти.

— Можна в свою кімнату пограти на планшеті?

Лейла кивнула і хлопчик побіг.

Як тільки за ним закрились двері, Лейла сіла видихнувши.

Настала черга Аджени і вона одразу ж, і на подив іншим, спокійно запитала:

— Пані Сахро, нагадайте мені яке ваше прізвище?

— Акташі. — трохи невпевнено відповіла Сахра.

— Тоді за цим столом не має місця для вас. Тут збираються лише ті чиє прізвище Караглу.

Сахра була шокована таким поворотом. Але не вона одна. Всі сиділи здивовані.

— Але я матір вашого внука. Він теж Караглу. — почала було Сахра.

— Звичайно, Боран – Караглу. І коли прийде час він сяде за цей стіл так само як і Орхан-молодший. Але не ти! Тобі місця за цим столом не має. Гарного вам вечора, пані Акташі.

Після вечері Лейла пішла до Джана, згодом до них приєднався і Орхан. Разом вони грали в настільні ігри. Вечір пройшов тихо і спокійно. Коли прийшов час лягати спати Джан попросив Орхана прочитати йому казку і звичайно батько не відмовив сину. Лейла поцілувала малого і вийшла з кімнати.

Іти до своєї кімнати їй не хотілось тому вона вирішила вийти на терасу і подихати свіжим повітрям.

Тераса була пустою. Лейла окину поглядом простір – він здавався звичним і на диво мирним. Єдине що кидалось в очі, це відсутність одного крісла поряд з кавовим столиком. Лейла такі не дізналась куди воно зникло. І куди потім зникло ще одне таке ж крісло.

Жінка підійшла до диванчика, але тут почула дитячий плач. Вона прислухалась чи це не Джан плаче за нею. Але ні це був інший плач, зовсім інший. Лейла зрозуміла, що це напевно малюк Боран. І трохи заспокоїлась. Але на диванчик такі не сіла. Плач продовжувався і навіть на секунду не затихав. В душу Лейли почало закрадатись хвилювання. Можливо йому погано, можливо потрібна допомога медика. Постоявши в роздумах ще хвилину і не витримавши вона пішла до кімнати Сахри.

Двері в кімнату були відчинені. Але для ввічливості Лейла все ж таки постукала. Коли їй ніхто не відповів, вона зайшла. Кімната була напівтемною та порожньою. Але плач лунав і далі, тому жінка підійшла до дитячого ліжечка.

В ньому лежав підібгавши ніжки малюк. За весь час свого перебування тут вона бачила його вперше.

— Маленький мій, чому ж ти так плачеш? — ніжно почала говорити Лейла — І де твоя матуся?

Почувши незнайомий голос Боран завмер на якусь секунду, а потім почав плакати далі. Лейла нахилилась над ліжечком і простягнувши руку погладила малюка.

— Не треба, сонечко моє, не плач так сильно. — говорила Лейла і ніжно гладила його ручки та ніжки — Ти такий хороший та чарівний і так схожий на татка. Ох, коли виростеш, ти будеш так само як і він розбивати жіночі серця.

Малий трохи почав затихати, але як тільки Лейла перестала говорити він знову почав плакати. Витримати цих сліз вона вже не могла, тому нахилилась і взяла малюка на руки. Це одразу відізвалось болем в боку, але Лейла тільки стиснула зуби і посміхнулась хлопчику.