Розділ 30.

«Ранок.

Новий ранок.

Новий ранок в маєтку Караглу»

З такими думками прокинулась Лейла. Вона ще довго лежала відчуваючи біль в усьому тілі. Щоб заглушити цей біль жінка потягнулась до тумби поряд з ліжком і прийняла ліки, які були прописані їй. Потім відкинула одіяло та спустила ноги на підлогу, сама ж продовжувала сидіти на ліжку. Вона намагалась зловити той прекрасний моменти коли знеболююче почне діяли і вона зможе далі жити своє життя.

Ніч була важкою. Лейла прокидалась багато разів. Вона не пам’ятала, що конкретно їй снилось, але там був вогонь, крики, сльози, постріли і … Озкан… Вчорашні події залишили глибокий слід у її серці.

Коли вона обрала повернутися в маєток, то думала, що має лише одного ворога. Але опинившись тут, зрозуміла, що за час її відсутності імперія рухнула, немає вже тієї сили та могутності Караглу, як раніше. Чи зможуть вони тепер її захистити не лише від ворогів їхнього клану, але й від її особистого ворога?

Та прибувши сюди вона зробила вибір, і тепер мала стати плечем до плеча з людьми, яких не любила і які не любили та не поважали її, та боротись з їхніми тепер спільними ворогами.

Лейла розуміла, що має допомогти Караглу в цій війні із Ташчи, Сулейманоглу та іншими хто проти них. Вона має допомогти, бо тепер і вона Караглу, і її син – спадкоємець земель – Караглу. За ради сина, за ради його майбутнього, на землях, які він називав тепер рідними, вона піде на все і зробить усе - можливе і неможливе.

«Клянусь!»

В таких роздумах Лейла провела той час поки знеболююче не почало діяти. Як тільки вона відчула полегшення то піднялась з ліжка і почала його застилати.

В цей час відкрились двері кабінету і в них з’явився Орхан. Він завмер від побаченого. Сидячи  в кабінеті він чув, що Лейла прокинулась, бо почала шурхотіти постіль і Орхан вийшов їй допомогти. Та жінка вже поправляла покривало на застеленому ліжку.

— Ти що робиш? Тобі не можна. Лікар сказав ти маєш відпочивати! Для цього в домі є прислуга. — з порога почав сварити її Орхан.

— Я сама лікар. — спокійно відповіла Лейла — І як ніхто інший знаю, що для мене краще. А у Фатми та Зейнеп і так багато обов’язків по дому, ще й турботу про двох дітей на них звалити. Так не можна, крім того це не складне завдання, всього на всього застелити ліжко, з цим я точно можу справитись. А їм буде допомога.

Вона закінчила з постіллю і випроставшись глянула на Орхана. Він був злим. Дуже. Здавалось він зараз вибухне криком, а в кінці прив’яже до ліжка і не дозволить піднятись до того часу, поки лікар не скаже, що вона одужала, і ще тиждень після.

Тому, щоб випередити та відволікти його, Лейла змінила тему.

— Ти краще скажи, а де автомобіль на якому ми з Джаном приїхали?

Орхан не зразу відповів. Але Лейла помітила як повільно його обличчя почало ставати спокійнішим, напруження спадало і через якусь хвилину-другу він промовив.

— Хлопці відігнали його в один із наших гаражів. Навіщо тобі машина? Одразу попереджаю ти на ній їздити не будеш! Ти будеш їздити тільки на моїх авто і з моїми охоронцями! Так що, щоб ти собі там не придумала, викинь це з голови.

Лейла з легкою посмішкою дивилась не словесний шквал, що видавав Орхан. І коли той на якусь секунду зупинився вона промовила.

— В авто, на передньому сидінні залишилась сумка чорного кольору. Я тільки хотіла попросити, щоб твої люди, якщо це звичайно не проблема і нікому не принесе клопотів, принесли її. Там залишились наші з Джаном документи та ще деякі важливі для мене дрібниці. Мені не хочеться щоб вони загубились. — вона говорила спокійно та лагідно, а в кінці навіть додала з посмішкою на устах — Будь ласка, Орхане.

Такі слова Лейли та її  ніжність в голосі вибили Орхана з колії. Він стояв хвилину приголомшений, а потім тільки й промовив.

— Добре. — І вийшов з кімнати.

Лейла посміхнулась та повернулась до шафи. Ходити в речах Орхана було приємно, але не зовсім зручно. Тому вона дістала чорний сарафан, який сидів трохи вільніше від тих суконь, що залишились, та пішла до ванної кімнати переодягнутись.

Одягнувшись Лейла вийшла з кімнати вона планувала сходити до Джана та поглянути чи він уже прокинувся. В коридорі жінка зустріла Фатму з підносом.

— Доброго ранку. — з посмішкою промовила Лейла — Ви не бачили, Джан уже прокинувся?

— Доброго ранку, пані Лейло. — відповіла Фатма — Коли я заходила до нього хвилин 30 тому він ще спав.

— Дякую. Тоді піду до нього. — сказала Лейла — Всі певно вже снідають на горі, тільки ми запізнюємось.

— Ммм… та ні. На горі снідає лише пані Аджена. — знічено відповіла Фатма.

— А котра ж година, що всі ще не за столом? — здивовано запитала Лейла.

— Ну. — якось невпевнено почала відповідати Фатма — Просто, пані Лейло, весь останній рік в залі їсть тільки пані Аджена. Пані Ясміна та пані Сахра їдять у своїх кімнатах. А чоловіки – на кухні з нами. Якось так.

І Фатма знизала плечима. Лейла була дуже здивована.