Розділ 29.

Розпочався новий ранок в маєтку Караглу. Сонячне проміння проникало крізь вікна до кімнати Лейли створюючи затишну атмосферу та даючи надію на гарний день. Але Лейла знала, якими оманливими можуть бути ці перші хвилини нового дня. Ніхто та ніколи не знав точно, що принесе цей день в маєток Караглу.

Лейла снідала сидячи на ліжку з підносом, коли до кімнати зайшов Орхан.

— Доброго ранку.

Лейла нічого не відповіла тільки посміхнулась. Її нелюбов до ранків в цьому маєтку не змінилась за час відсутності.

— Як ти себе почуваєш?

— Все добре, дякую за турботу.

— Ти вже завершила сніданок? Забрати піднос?

— Так. Дякую. І поклич, будь ласка, Зейнеп. Мені потрібна допомога. — промовила жінка віддаючи піднос Орхану.

— Зейнеп зайнята, вона з Джаном та іншими на кухні. — чоловік випростався і впевнено продовжив — Я сам тобі в усьому допоможу. Що робити?

— Ні, Орхане, це буде не зовсім зручно. — одразу запротестувала Лейла — Я краще зачекаю на Зейнеп.

— Чому не зручно? Це ніяка не проблема, Лейло. Я зроблю все, що потрібно.

Лейла важко зітхнула, його впертість дратувала її.

— Орхане, хай краще Зейнеп. Тобі може бути не зовсім зручно.

— Що? Чого це? — одразу запротестував Орхан — Ти моя дружина і ніяких незручностей не може бути. Так що кажи, що робити! Я в усьому тобі допоможу.

На обличчі Лейли з’явилась незадоволена гримаса, її щелепи зжались, а очі стали вужчими.

« ну й нехай…» подумала жінка, важко зітхнула і промовила:

— Добре. Подай мені сорочку, вона на кріслі.

— Так би й зразу. І не має в цьому нічого складного. — сказав з посмішкою Орхан та підійшовши до крісла взяв сорочку. — Не має того з чим я не справлюсь.

Ох, як сильно він помилявся в цей момент. Коли він розвернувся з сорочкою в руках, жінка вже піднялась і стояла поряд з ліжком. Від побаченого Орхан завмер. Вона була все в тих самих джинсових шортах, що й вчора та в спортивному бюстгальтері, але звичайно не одяг заставив його розгубитись. Її тіло. Нога була опухлою, ліва рука  вся в подряпинах, а лівий бік виглядав як суцільний синець.

Орхан продовжував стояти мовчки. Його погляд блукав по тілу Лейли, а в середині чоловіка наростало шалене напруження перемішане зі злістю, ненавистю та відчайдушним бажанням розплати. Коли почуттів стало забагато і Орхан відчув, що вже не справляється з ними він простягнув руку з сорочкою до Лейли та тихо промовив:

— Я покличу Зейнеп.

І як тільки Лейла взяла з його рук сорочку він одразу вийшов з кімнати.

Швидким кроком Орхан подолав коридор, далі кроки перетворились на біг. Він відчував, що не справляється з тими емоціями, які викликало побачене. Чоловік вибіг на терасу другого поверху і вхопив крісло, що там завжди стояло. З шаленою силою він вдарив кріслом об колону. Орхан вдаряв знову і знову, об колону, об балюстраду та просто об підлогу тераси. Він бив поки крісло не почало розлітатись на шматки.

На шум прибігли Селім, Ясмін та Аджена. Селім одразу кинувся заспокоювати брата. Він схопив його за руки, але Орхан відмахувався та кричав:

— У’бю, я всіх їх уб’ю…

Та Селім продовжував його стримувати, обидва чоловіка упали на підлогу серед уламків крісла.

— Сину, о Алахх… — зі сльозами на очах кричала Аджена — Сину, зупинись! Орхане, не треба, припини!

— Та що з тобою? — кричав до Орхана Селім — Заспокойся, поясни! Що сталось?

— Вона… Вони її… — через емоції Орхан не міг зібрати думки, підібрати слова, дихання було збитим і говорити було дуже важко — Вона вся синя… Її тіло все… … Я знайду їх і уб’ю… вони поплатяться за те, що з нею… за те що зробили…

Більше і не потрібно було нічого говорити. Всі зрозуміли, що сталось, вони лише переглянулись і співчутливо дивились тепер на Орхана.

Вир емоцій потрохи почав вщухати. Орхан похлопав брати по руці на знак того, що його можна відпускати. Першим з підлоги піднявся Селім і простягнув руку брату. Орхан прийняв допомогу та піднявся на ноги. Він підійшов до балюстради і після важкого зітхання крикнув:

— Зейнеп. Зейнеп!

На подвір’я вибігла дівчина і схвильовано глянула на Орхана.

— Так, бей.

— Зейнеп, піднімись в кімнату Лейли. Їй потрібна твоя допомога. — сказав Орхан.

Ще кілька хвилин він стояв на терасі опановуючи себе. Потім рушив до сходів та почав спускатись на подвір’я маєтку.

Коли чоловіки спустились на подвір’ї на них вже чекали Юзуф та Біляй. Глянувши на них обох, Орхан сказав холодним як лід голосом:

— Знайдіть людей Явуза. Знайдіть цих чотирьох, які намагались викрасити Джана. Але самі і пальцем їх не чіпайте. Знайдіть та заховайте в печерах. Я сам з ними розберусь. Я з кожного здеру шкіру і буду дивитись як вони помирають в муках. Вони дуже шкодуватимуть про те що з нею зробили.

Юзуф лише кивнув головою, Біляй сказав: