Розділ 28.

Шосе було пустинним. Лише поодинокі авто та фури зустрічались Лейлі на маршруті. Місяць та зорі були супутниками і одночасно свідками їхньої втечі задля спасіння.

Перша точка проставлена на маршруті насторожувала Лейлу. Одного разу, коли вона залишала Туреччину, все спрацювало, але чи спрацює знов, це питання мучило жінку.

Коли за автомобілем з’явились перші проблиски світанку, а на дорозі збільшилась кількість авто, Лейла додала газу, до першої зупинки залишалось зовсім мало, а вона планувала приїхати до неї затемна.

П'ятнадцять хвилин і місце призначення було досягнуто.

Митниця.

Лейла зупинилась осторонь від інших авто. Вийшла з машини і певний час стояла оцінюючи все навколо. Потім підійшла до одного з чоловіків у формі.

— Чи не могли б на хвилинку підійти. — театрально посміхаючись промовила Лейла — Щось не те з автомобілем, не можу їхати далі. Сама не справлюсь, потрібна допомога справжнього чоловіка.

Митник посміхнувся у відповідь, але потім одразу натягнув на себе серйозну міну і крикнув до когось в будівлі:

— Саша, приглянь за моїм периметром, а я відійду допомогти дівчині. — а потім знову посміхнувшись звернувся вже до Лейли — Ну показуйте, де ваше авто.

Вони разом прийшли до машини. І Лейла вказала на заднє колесо.

— Мені здається там щось застрягло…

Чоловік зняв зброю і прихилив її до машини, нахилився і заглянув за колесо. Там дійсно щось було, трохи повозившись він дістав конверт. Чоловік глянув на вміст і підняв очі на Лейлу.

Лейла у відповідь просто знизала плечима, а потім підняла сорочку показуючи тіло в синцях.

— У мене не самий вдалий шлюб, як бачите. Допоможіть проїхати так щоб чоловік не знав, що ми втекли. Благаю.

Чоловік потер скроні, потім мовчки помахав головою і заховав конверт в куртку. Він піднявся, забрав зброю і так само мовчки попрямував до будівлі митного контролю.

Лейла не знала, що ще робити, тому стоячи біля автомобіля просто молилась. Вона не знала чи це допоможе, але вирішила, що від того гірше точно вже не буде.

Через довгих п'ятнадцять хвилин, з будівлі вийшов митник і махнув Лейлі та показав на окремий заїзд. Жінка сіла в авто і поїхала в тому напрямку. До воріт вона під’їхала одночасно з митником, який підійшов. Вона погано чула його слова крізь відчинене вікно, так сильно калатало її серце. Тому лише з другого разу зрозуміла.

— Проїжджай і не зв’язуйся більше з такими покидьками.

— Дякую. — ледь чутним голосом промовила Лейла та проїхала у відчинені ворота.

Ну що ж пункт перший подолано.

Попереду ще півтори тисячі кілометрів.

Лейла дістала енергетик, зупинятись вона на цьому довгому шляху не планувала.

Горизонт ще був темним, але позаду автомобіля сходило сонце сповіщаючи про початок нового дня. На задньому сидінні заворушився Джан. Він присів і оглянувся навколо намагаючись зрозуміти їхнє місце знаходження.

— Ми їдемо за планом №2? — запитав хлопець сонно.

— Доброго ранку, моє сонечко. — ніжно відповіла Лейла — Ні, ми їдемо за планом №3.

Джан задумався на хвилину і здивовано сказав:

— Але ж у нас не було плану №3, мамо?!

— Тепер є, любий мій, тепер є…

Вечір ліг на землю м’якою прохолодою. Повітря стало чистішим, десь в саду вітер шелестів листям, а над дахом маєтку Караглу вже проступали перші зірки. З кам’яної тераси другого поверху, відкривався краєвид на гірський схил, що темнів у далечині з однієї сторони, та на містечко освітлене вогнями – з іншої.

По периметру тераси тьмяно миготіли ліхтарі, освітлюючи обличчя тих хто там був присутнім. Другий вечір поспіль, вперше за дуже довгий час, вся родина була разом.

Аджена сиділа в глибокому кріслі, загорнута у тонку шаль. Її обличчя було серйозне, погляд — зосереджений. Біля неї на плетеному диванчику сиділи Ясмін і Селім. Вони обіймалися, ніби намагаючись зігріти одне одного не стільки тілом, як присутністю.

Орхан стояв біля перил, тримаючи маленького Борана на руках. Хлопчик слідкував за грою світла та тіні від ліхтарів. В іншому кріслі сиділа Сахра. В її пальцях — прозорий бокал із чимось янтарним, а на обличчі самовдоволена посмішка.

— Орхан, — озвалася Аджена, м’яко, але прямо. — Чи є хоч якісь новини? Про Лейлу... Джана?

Він не одразу відповів, ніби намагався  розтягнути час.

— Хлопці, які поїхали туди, — нарешті мовив він, не дивлячись ні на кого, — були на її роботі. Там сказали, що вона звільнилася. І нібито поїхала до Німеччини.

— Ти віриш у це? — перепитала Ясмін тихо.

— Ні, — відрізав Орхан. — Це виглядає, як пастка, як обман залишений спеціально щоб заплутати сліди. Вона ж знала, що її можуть шукати. А другий з моїх людей повідомив, що у своїй квартирі вона так і не з'являлася. Я наказав їм повертатися. Сидіти під дверима не має сенсу.

Він на мить зупинився, переводячи подих.