Розділ 27.

Робочий день понеділка підходив до завершення і не зважаючи на  несподівану ранкову розмову з Джаном та емоції, які вона викликала, день Лейли пройшов спокійно. Три проведених операції не дали їй сильно заглибитись в сумні думки. Жінка вийшла з клініки в хорошому настрої.

Лейла забрала Джана зі школи. Вони йшли додому. Говорили про буденні речі і намагались не торкатись ранкового питання. Сміялися. Лейла навіть не одразу помітила, як на вулиці поряд із ними різко пригальмувала машина. Це було велике місто і для нього таке не було рідкістю.

Та все, що відбувалося далі, стало для Лейли несподіванкою.

Автомобіль зупинився. Дверцята відчинились. Звідти вискочили двоє чоловіків. Один штовхнув Лейлу — вона не втрималась на ногах та впала на тротуар. Інший схопив Джана і швидко втягнув його в авто. Двері зачинились, машина зірвалася з місця й рушила геть.

Лейла на мить закам’яніла. Серце вистукувало в скронях. Але буквально за двадцять секунд вона опанувала себе. В голові блискавично промайнула думка: «… супротивник ніколи не грає за твоїми правилами… ти маєш зібратись і діяти… Негайно!»

Її погляд зупинився на хлопцеві в куртці з логотипом доставки. Він саме паркував мотоцикл. Лейла підбігла до нього, майже інстинктивно. Вирвала з його рук шолом та поки той був шокований тим, що робить ця тендітна жінка, вона штовхнула хлопця та сіла на мотоцикл.

Спершу їй було важко. Руки тремтіли, кермо норовило вислизнути, все навколо зливалося в рухому пляму. Але тіло згадало. В підліткові роки вона дружила з однією компанією і часом вони ганяли вечорами. Тоді це здавалося грою.

Тепер — це була реальність.

Лейла стиснула зуби. Газ. Ціль – порятунок сина.

Транспортний потік був щільний, і вона не дуже вправно лавіювала між машинами, втискаючись у вузькі проміжки, намагаючись при цьому не втратити швидкість. Лейла відставала. Автомобіль, у якому був Джан, зникав попереду між рядами машин.

Тільки на виїзді з міста вона змогла його наздогнати.

Ніяких засобів щоб зупинити авто Лейла не мала. Тому все, що вона змогла зробити це - різко вирватись вперед і підрізати машину, ставши  впоперек дороги.

Автомобіль ще не встиг повністю зупинитися, як з нього вистрибнув перший чоловік. Він помчав прямо на неї.

Лейла не чекала.

«… ти жінка, тому завжди бий перша – на випередження…» в голові глухо лунав голос тренера.

Вона стиснула щелепу, нахилилась вперед і, не знімаючи шолома, врізалась своєю головою чоловіку просто в обличчя. Удар — глухий, хрящ хрускає. Чоловік падає на землю, затуливши обличчя руками. Але за ним, до неї вибігли і інші.

Лейла знімає шолом тому що той закриває їй огляд та сковує рухи. І знявши його вдаряє шоломом другого викрадача, третього – кулаком в обличчя, четвертого – ногою в живіт.

Але скільки б вона не тренувалась і як вправно б не почала цю бійку, четверо чоловіків проти однієї жінки, це все ж таки – четверо чоловіків проти однієї жінки.

Лейла навіть не помітила хто з них вдарив її ногою по коліну. Вона просто відчула біль і впала на обочину. Всі четверо накинулись на неї. Вони просто били її лежачу ногами і все що вона могла зробити це прикрити голову руками. Лейла відчувала кожен удар. Відчувала як міцне взуття торкалось її тіла, як каміння та асфальт розривали її шкіру на лівій руці, як удари глухо відгукувались десь в середині неї, але болю вона не боялась, все що лякало, це думка, що її тіло не витримає і вона не зможе врятувати сина.

Але неочікувано біля них зупинилось інше авто. Різке гальмування, дверцята клацнули — з машини вискочили четверо молодих чоловіків у військовій формі. Один із них уже дістав телефон, набираючи поліцію.

Вони побачили її — жінку, що лежала на землі і піддавалась насильству. Тому не могли залишитися осторонь.

Поки між хлопцями й нападниками почалась штовханина, крики й з’ясування, Лейла підвелася. Вона шкутильгала, але не зупинялась. Кожен крок віддавався болем у нозі і в усьому тілі. Лейла мовчки дійшла до авто, відчинила дверцята — Джан сидів на коврику між переднім та заднім сидіннями затуливши вуха руками. Внутрішньо Лейла посміхнулась.

«… молодець, зробив все, як ми домовлялись…»

Жінка торкнулась його плеча і коли той повернув голову, взяла його за руку й повела до мотоцикла. Мовчки.

Вона сіла, посадила Джана попереду, щоби зручно притискати його до себе. Взялась за кермо. Її руки тремтіли, але погляд був спокійний. Завела мотоцикл, розвернулась і повезла сина геть. У напрямку міста.

Коли вони під’їхали до входу в метро, Лейла зупинилася. Вона залишила мотоцикл разом із ключами — просто біля сходів до підземки. Далі дістала телефон з кармана, той був уже побитим, але ще працював. Лейла без жодних вагань, надіслала вже заздалегідь підготовлене повідомлення.

Воно було коротким і чітким:

«Через дуже складні сімейні обставини змушена терміново звільнитися. Виїжджаю до Німеччини.»

Воно було адресоване директору клініки в якій вона працювала останні місяці. Коли з’явились позначки «надіслано» та «доставлено», Лейла опустила телефон на асфальт і рішуче добила його ногою. Скло тріснуло, пластик розсипався, екран згас. Вона підняла голову, взяла Джана за руку і разом із ним спустилась у підземний перехід.