Частина 2. Розділ 25.

У кожної події є рік потому.

Наша історія не стала виключенням.

Іноді за один рік може змінитись багато: країни, події, люди, мрії та сподівання. Та часом все залишається як було, у звичному для всіх руслі подій. Давайте дізнаємось який він рік потому у наших героїв.

Маєток Караглу був оповитий холодною тишею. Він як завжди стояв величним та похмурим. Його кімнати займали такі ж похмурі жителі. Вони снували коридорами, часом сиділи на терасі чи в саду, але всі вони давно забули, що таке щирі посмішки, теплі обійми і солодкі поцілунки. Навіть ті хто були стійкими до прохолоди маєтку, мало по малу піддались його впливу.

В ось цю холодну вранішню тишу маєтку вийшов Орхан. Його волосся та борода стали довшими, а тіні під очима глибшими. Він чекав Селіма, який завершував сніданок на кухні та мав приєднатись до брата. Обидва збирались в офіс. Роботи було мало, а от клопотів навіть забагато.

Після того як Явуз вийшов із в’язниці він розпочав свою помсту. Але не з того щоб фізично знищити когось із Караглу, ні він вирішив діяти тонше та повільніше, розтягнути їхні страждання і поневіряння. Сам же з насолодою смакував їхню загибель.

Явуз взявся за бізнес Караглу. Спочатку почав здавати фури з контрабандою поліції. Потім підривав їх, щоб ті не могли перетнути кордон. А Орхан таким чином не виконував умов договорів. Він втрачав не лише шалені гроші, але й своїх постійних партнерів та клієнтів. Орхан всіма силами боровся: шукав зрадників серед своїх людей, змінював маршрути, підкупляв поліцію, розробляв нові плани та стратегії разом із Селімом, але це не давало жодних результатів. З часом від співпраці з Караглу почали відмовлятись і переходити до Атакана та Явуза. За цей складний рік Орхан втратив усіх партнерів, працювати з Караглу продовжував лише батько Ясмін, і то тільки тому, що його донька була дружиною Селіма. Обоє чоловіків вже стали побоюватись, що скоро він почне вимагати розлучення для дочки.

Через кілька хвилин до Орхана вийшов Селім. Зовні він залишився незмінним, але внутрішньо постарів на років 10. Обоє мовчки пішли до автомобіля. Над обома висіли грозові хмари. Вночі знову підірвали їхню машину з товаром. Вони готували її місяць, витративши багато часу, грошей та сил. Здавалось вони продумали усе, але ж ні Явуз виявився на крок попереду.

Знову втрати. І якби справа була тільки в грошах. Ні. Авторитет, от що страждало найбільше. Авторитет Караглу.

Компанія якою керували Явуз та Атакан за цей час навпаки розквітла. Останні місяці з’явились слухи, що співпрацю їм навіть запропонував, якийсь дуже впливовий імпортер із Стамбула. Його товари були відмінної якості, і вже утворилась черга на їхню доставку.

Проблеми, які торкнулись компанії повипливали і на жителів маєтку. Дуже важко це все переносила Аджена. У неї почались проблеми зі здоров’ям. Ясмін вже не могла так вільно купувати собі нові сукні, взуття та прикраси як раніше, але тут її витрати частково покривав батько. Та з’явились в маєтку і нові жителі, які були теж незадоволені і вони не соромились висловлювати своє невдоволення вголос.

Сахра. Ще рік тому вона переселилась в маєток, а 4 місяці тому народила сина – Борана. І от її незадоволенню, не було меж. Через народження сина вона пішла з роботи в декретну відпустку і весь час проводила в стінах маєтку. Від її лоску та шику не залишилось ні сліду. Дівчина ходила по будинку в шовковій нічній сорочці і такому ж червоному шовковому халаті, чим невимовно злила Аджену. Конфлікти між ними відбувались майже кожного дня, а причин до цих конфліктів було не полічити. Чи то післяродова депресія, чи через події які відбувались, чи через те, що за цей рік вона такі не зайняла місце на яке претендувала Сахра стала випивати, а останній місяць навіть не приховувала цього.

Турбота про Борана була покладена на Зейнеп і бідна дівчина розривалась між побутовими справами, якими вона займалась з Фатмою та доглядом за дитиною.

Не торкалось це все тільки двох людей, та вони і не жили в маєтку Караглу, це – Айше та Безмір. Ще до початку цих «воєнних дій» вони були викинуті обома сім’ями у вільне плавання. І вони сміливо продовжували пливти разом незважаючи на всі бурі, грози та навіть штиль. Їхнє кохання було таким самим сильним як колись і саме воно допомагало їм в цьому нелегкому житті.

Після складного дня в офісі додому в маєток повернувся Орхан. Апетиту в нього не було тому він не пішов разом із Селімом їсти на кухню, а одразу попрямував до себе в кімнату. Тільки но він ліг на ліжко як в двері постукали. Тяжко вдихнувши Орхан піднявся і пішов відчинити двері. За ними стояла Сахра в незмінному червоному шовковому халаті, він трохи сповз і звабливо оголив плече дівчини. На руках вона тримала дитину. Як тільки Орхан відкрив двері Сахра переступила поріг зі словами:

— Малюк хоче до татка. — вона кокетливо  посміхнулась Орхану, але той глянув на неї холодом своїх очей і посмішка одразу зникла з її обличчя.

— Не переходь межу. Чи ти вже забула, що тобі заборонено навіть на поріг цієї кімнати ступати. — голос Орхана звучав глухо, але одночасно в ньому було щось погрозливе — І припини нарешті оце своє… Воно на мене не діє.

Чоловік взяв з рук Сахри сина і закривши двері пішов з ним до кімнати. Це єдиний час коли на устах Орхана з’являлась посмішка, час який він проводив із сином наодинці.

Через півгодини втомлений Орхан з малюком на руках вийшов з кімнати в пошуках Сахри. Вийшовши на терасу другого поверху він побачив Селіма та Ясмін, які сиділи на диванчику.