Розділ 21

У будинку Караглу завжди панувала особлива тиша перед бурею. І в основному вона стосувалась Аджени, тиша була не просто тривожною — вона була передвісником чогось значно більшого. В останні дні мати родини була надзвичайно спокійною, навіть занадто. Вона ходила коридорами, зосереджено міркувала, сиділа на терасі з нотатником і щось обережно записувала. Усі це помічали, але ніхто не наважувався ставити запитання.

Сніданок того ранку був майже звичайним. Пахло свіжим хлібом, оливками й сиром. Орхан пив каву, Лейла мовчки їла фрукти, а Селім — як завжди, стриманий і відсторонений — листав новини на телефоні. Айше з ними снідала рідко, і сьогодні її теж не було.

І саме в цей момент, коли кожен був зайнятий дрібницями, Аджена поставила чашку й вимовила, ніби між іншим:

— Селіме, тобі вже тридцять років. Настав час одружуватися.

Кожен у кімнаті завмер.

Орхан від несподіванки ледь не пролив каву. Лейла втупилась у Аджену, ніби не повірила почутому. Селім повільно підняв очі від телефону і глянув на матір з ледве стриманим подивом.

— Я ще не зустрів дівчину, яка б мені припала до душі, — спокійно відповів він.

Аджена випросталась, поклала серветку на коліна, й сказала з холодною впевненістю:

— Сенсу шукати більше нема. Поглянь на Орхана. Він теж шукав. І що вийшло? Він знайшов... когось знайшов.

Її погляд ковзнув у бік Лейли. Тон голосу не був злим — він був зневажливо-фаталістичним, як вирок.

— Якщо будеш шукати, як твій брат, то знайдеш таку ж невдалу дружину. А тобі потрібна хороша. Та, що народить гарних дітей. Розумних, з гордо піднятою головою. Не чужоземку, яку нам доводиться терпіти заради Орхана. А таку, в чиїх жилах тече благородна кров. Я вже все продумала.

Орхан миттєво випростався.

— Вибач, мама, але не смій так говорити про Лейлу. Вона — чудова жінка.

— Вона — невдалий вибір, — не моргнувши, відповіла Аджена. — І я не дозволю Селімові зробити таку ж  помилку. Я вже знайшла кількох гідних дівчат. З дуже хороших родин. Освічені, красиві, з хорошим вихованням. І я домовилася: Селіме, ти зустрінешся з ними і вибереш ту, яка тобі найбільше до душі.

Селім відсунув стілець і повільно підвівся. У його очах була глибока втома й незгода, але голос прозвучав рівно:

— Зустрічатися не буду. Якщо ти вже вирішила все за мене — обери сама. Обери ту, яка тобі подобається найбільше. І я на ній одружуся.

Його останні слова пролунали майже глузливо.

Аджена провела його поглядом, потім вишукано посміхнулася.

— Без питань, синочок. Це дуже мудре рішення. Навіщо втрачати час? От і добре — згуляємо весілля. І все буде, як слід.

Селім не промовивши більше ні слова, вийшов із зали. Його постава була рівною, але в плечах — щось надламане. Він ішов, не дивлячись на них. Лише ледь помітно затис кулак.

Орхан провів його поглядом і одразу звернувся до матері:

— Ти зараз робиш дуже велику помилку, мама.

Аджена навіть не глянула на нього. Лише злегка посунула тарілку і витерла губи серветкою.

— Помилку? — повторила спокійно, майже зневажливо. — Селім щойно прийняв мудре рішення. Він дорослий чоловік. І зрештою, я краще знаю, що йому потрібно.

— Ти ламаєш йому життя, — сказав Орхан. — Він ще не розуміє цього. Але потім буде пізно.

Вона махнула рукою, як від настирливої мухи.

— Не драматизуй. Йому потрібна дружина, а не трагедія. І краще одразу правильна дружина. Гарна, вихована, з чистим родоводом. А не...

— Не така, як Лейла? — тихо, але гостро кинув Орхан.

Аджена не відповіла. Вона знову взялася за чашку, ніби розмова втратила для неї будь-який інтерес. Лейла піднялась і вийшла. За нею підвівся Орхан. В його грудях кипіло, але він стримався. Лише швидко вийшов із зали, залишивши Аджену наодинц.

На сходах, у високому холі, Селім стояв, спершися на мармурові перила. Він був блідий.

Орхан наблизився до нього.

— Селіме...

Той озирнувся — спершу різко, потім видихнув і трохи м’якше сказав:

—Не хочу нічого чути зараз.

— Я не для того, щоб читати тобі лекції, — відповів Орхан. — Просто... не варто приймати рішення через мамин тиск. Це твоє життя. Ніхто не підганяє тебе. Ніхто не має права вибирати за тебе. І якщо потрібно — я як старший брат стану на твою сторону. Ти одружишся з тією, яку полюбиш. Крапка.

Селім мовчав. Потім хрипко засміявся — коротко, гірко.

— У мене немає такої дівчини, Орхане. Я зустрічався з багатьма. Красиві, розумні, ідеальні, але... ні до кого не відчув нічого справжнього. Тому мені байдуже. Хай мама вибирає. Якщо це зробить її щасливою — прекрасно.

Орхан хотів щось сказати, але Селім продовжив, уже жорсткіше:

— У тебе, до речі, гарна дружина. Але мамі вона не до душі. І ти сам бачиш, вона не дає їй життя в цьому домі. Якщо я приведу сюди ту, хто їй не подобається — вона просто знищить цю дівчину. А так... буде та, що їй підходить. Діти в неї будуть “з гарною кров’ю”, все, як вона хоче. А я...