Розділ 20.

Орхан прокинувся досить рано, але не піднявся на сніданок. Він мовчки вдягнувся, вийшов із дому й сів у машину.

Сахра відчинила двері швидко, ніби відчула його ще на підході. В її погляді спалахнула надія. Але Орхан дивився на неї інакше — холодно. Його голос був рівним і чужим:

— Нам треба поговорити.

У вітальні вони сіли на диван.

— Ми… я не можу більше цього продовжувати. Я одружений чоловік.

Сахра завмерла. Її очі поволі наповнились тривогою.

—Що ти таке говориш? — її голос зривався. — Ми можемо все ховати, як раніше. Я буду уважнішою, обережнішою, я клянусь… Прошу, не залишай мене!

Вона схопила його за руку. Сльози котилися по її щоках.

— Я не можу так ображати Лейлу.

— Ти сам казав: ваш шлюб — лише формальність. Ти не любиш її, вона не любить тебе. Тоді чому тебе це взагалі хвилює?

— Вона сказала мені… що якщо я з кимось — вона теж буде з кимось іншим.

Сахра відсахнулась. Її обличчя змінилося.

— То ось що тебе стримує? Не твоя совість… а страх, що Лейла з кимось буде?

Вона заплакала вже інакше — з образою, з криком:

— Ти залишаєш мене, бо не хочеш навіть уявиляти її з іншим? Це справжня причина?

Орхан не відповів. Він знав: так, саме це і є тією причиною.

Сахра більше не благала. Її сльози стали мовчазними.

А він просто підвівся і пішов, не озираючись.

Але коли Орхан вийшов і двері зачинились за ним, Сахра скам’яніла. Її сльози висохли швидко. Вона сиділа нерухомо кілька хвилин. А потім підвелась, пішла в ванну, вмила обличчя, перевдягнулась і поїхала на роботу.

І вже через пів години її каблуки лунко стукали по коридору лікарні. Вона навіть не постукала — просто відчинила двері до кабінету Лейли.

Лейла підвела очі, здивована:

— Доброго ранку, пані Сахро… Щось трапилося?

Сахра зачинила двері за собою, підійшла ближче й сказала прямо:

— Ти маєш знати. Так я мала стосунки з Орханом. І ці стосунки тривали вже дуже давно. Те, що ти бачила — це не випадковість і лише безневинна крихта того, що між нами відбувалось весь цей час.

На обличчі Лейли не було ні шоку, ні гніву.

— І що з того? — спокійно відповіла вона.

— Хотіла щоб ти це знала, — жорстко кинула Сахра. — Бо, можливо, ти починаєш вірити, що він залишив мене заради тебе.

Лейла мовчала.

Сахра продовжила:

— Він тебе не кохає. І ніколи не покохає. Бо єдина жінка, яку він коли-небудь любив по-справжньому — це Есме.

— Ти прийшла, щоб сказати мені це? — тихо запитала Лейла.

— Я прийшла, щоб ти не робила тієї ж помилки, що й я. Не закохуйся в Орхана. Не сподівайся, що щось зміниться. Бо не зміниться.

На мить у кабінеті запала гнітюча тиша. Потім Сахра обернулась і вийшла, не сказавши більше ні слова.

Йдучи довгим коридором, вона не озиралася. Але в голові її крутилася одна єдина думка, як молитва, як наказ небу:

«О, Аллах, не дозволь їй підпустити Орхана до себе ближче. Відверни їх один від одного. Я благаю…»

Слова Сахри не відпускали Лейлу весь день.

"Єдина, кого він коли-небудь любив — це Есме..."

Хто така ця Есме? Що за історія стоїть за нею?

Ці думки не давали спокою. Навіть Джан не зміг відволікти її ввечері.

Пізно ввечері Лейла вийшла на терасу. Повітря було свіже, темрява — заспокійлива. Але всередині не було тиші. І саме тоді вона помітила Орхана — він сидів на дивані, мовчки вдивляючись у ніч.

— Можна? — тихо спитала. — Можна я присяду?

— Звісно, — відповів він, не дивлячись на неї.

Лейла сіла поруч. Між ними було кілька хвилин мовчання. Нарешті вона озвалася:

— Я не знаю, як про це говорити… але маю питання.

— Якщо воно тебе мучить — просто спитай, — сказав він тихо. — Я відповім.

— Сьогодні Сахра приходила до мого кабінету, — почала Лейла. — Вона сказала, що ти залишив її.

Орхан коротко кивнув.

— Чому ти це зробив?

Він видихнув, довго дивлячись кудись у темряву.

— Бо ти мала рацію. Якщо я дозволяю собі такі вчинки — то й ти можеш. Я не хочу цього.

Лейла дивилася на нього довго.

— Ви були разом багато років. У вас були й інтимні стосунки, і спільна робота. І ти так легко від неї відмовився? Невже за весь цей час… ти так і не покохав її?

Його погляд став холодним. Він не ворухнувся, лише мовив тихо, але твердо: