Розділ 17.

Ніч спустилася на місто, і так само тихо оповила темрявою маєток Караглу. Після довгого, виснажливого робочого дня Орхан разом із братом повернувся додому.

Селім, одразу піднявся сходами до своєї кімнати, і Орхан, так само втомлений, попрямував до себе. Він очікував побачити в кімнаті Лейлу, але кімната була порожня. «Може, у кабінеті», — припустив він, хоча за весь час що вони живуть разом вона до кабінету жодного разу не заходила. Орхан прочинив двері до кабінету, проте і він теж виявився безлюдним.

— Де ти? — ледь чутно пробурмотів він і рушив до кімнати Джана. Але й там її не було, хлопчик уже мирно спав у своєму ліжку один.

Орхан відчув, як його легка настороженість переростає в хвилювання. «Можливо, вона вирішила піднятися на терасу?…» — він швидко піднявся нагору.

Лейли не було.

«Сад, гойдалки…» — майнула думка. Але й гойдалки хитав лише вітер.

Орхан дістав телефон, уже збираючись набрати її номер, але на півдорозі до будинку зустрів Айшу.

— Слухай, ти, випадково, не бачила Лейлу?

Айша здивовано підняла брови:

—Вона сьогодні на нічному чергуванні, ти не знав?

—Ні вона говорила, але сьогодні дуже важкий день  на фірмі, вилетіло з голови. Дякую, що нагадала. На добраніч! — збрехав Орхан. 

Невдовзі Орхан в’їхав на парковку лікарні, швидким кроком пройшов лікарняними коридорами, прямо до кабінету Лейли.

— Чому ти мені не сказала, що сьогодні на нічному чергуванні?

Лейла підняла голову, на обличчі — щира здивованість:

— Орхан?... Ну… Я думала, ти як завжди не ночуватимеш удома, тому вирішила, що моєї відсутності не помітиш. Крім того за необхідності перед тобою прозвітують охоронці.

Вона зробила коротку паузу:

— А хто тобі сказав, що я тут?

— Айша.

На обличчі Лейли з’являється здивування:

— Дивно. А чому не пані Сахра?

— А чому Сахра має мені про це говорити?

Лейла повільно відсунула стілець. Встала. Її погляд стає пронизливим:

— Я давно все знаю, Орхан. Не прикидайсь, що не розумієш.

— Звідки?

—Я давно все зрозуміла. Ще після того, як Атакан приходив із солодощами в мій кабінет. Тому не має сенсу тобі робити таке здивоване обличчя. Орхан, навіщо щось приховувати, та й непотрібно було, ми ж домовились про чесність у відносинах.

— Як?... Як ти здогадалася?

— А хто ж як не вона? Охорона завжди залишається за межами лікарні, вони точно не знали, що приходив Атакан. А от Сахра — друг вашої родини і працює всередині лікарні. Більше нікому було тобі про все розповісти.

Вона зробила крок ближче й додала:

— Я одразу зрозуміла, що вона — твої очі, тут в лікарні. Вона стежить за мною. Вона твій шпигун.

Орхан ледь помітно видихнув. Вона не знає. Вона думає лише про Сахру як про спостерігача. Але не про нас… не про те, що між нами було.

— Гарного тобі чергування, — сказав він рівним голосом і вийшов із кабінету.

Він сів у машину, завів двигун і попрямував до квартири Сахри.

Уже за пів години він сидів на її дивані. Спина відкинута назад, руки розкинуті на спинку дивана, погляд спрямований у порожнечу. Він ніби був тут тілом, але думками залишався десь далеко.

Сахра вийшла з іншої кімнати, подивилася на нього й одразу зрозуміла — він занурений у свої думки. Вона підійшла ближче, сіла до нього, торкнулася його губ своїми. Спершу обережно, майже ніжно. Потім її поцілунки стали сміливішими. Вона розстібнула перші ґудзики його сорочки, її руки ковзнули нижче.

Орхан заплющив очі, але його тіло не відгукувалося так, як завжди. І раптом, не піднімаючи голови від спинки дивану, він вимовив:

— Скинь мені графік чергувань Лейли.

Руки Сахри миттєво завмерли. Вона різко відсунулась, її очі розширилися від шоку. На обличчі з’явився вираз, у якому змішалися образа, гнів і щось схоже на ненависть:

— Як ти можеш зараз думати про Лейлу, коли поряд з тобою я, тут і зараз? Але відповіді не має.

—Чому вона сама цього не зробить?

Орхан повільно підвів на неї погляд:

— Вона ніколи не робитиме того, чого не хоче. І, звичайно, звітувати мені вона теж не збирається. А я маю знати її графік, щоб зайвий раз не хвилюватись за неї…

У кімнаті запала тиша. Лише через кілька секунд він додав, уже м’якше, ніби намагаючись зменшити напруження:

— Це… просто заради її безпеки.