Розділ 16.

Орхан досить прокинувся рано. Повільно підвівся з дивана в кабінеті й, намагаючись не створювати шуму, відчинив двері у свою кімнату. Ліжко було розстелене, ніби хтось щойно встав. Лейли там не було.

Він підійшов до дверей ванної, прислухався. Тиша.
«Можливо, пішла до Джана?» — подумав Орхан.

Він рушив до кімнати сина. Ще на підході почув тихі голоси — двері були не повністю зачинені. Орхан зупинився, і крізь вузьку щілину побачив:

Джан сидів на ліжку в яскравому святковому ковпаку. Перед ним — Лейла, ще у піжамі та з таким самим ковпаком. У руках вона тримала маленький шоколадний кекс із однією свічкою.

— Тепер загадай бажання і задмухай свічку, — тихо сказала Лейла.

Хлопчик заплющив очі, щось подумав і дмухнув. Вогник згас. Лейла обійняла його. Вони засміялися, почали лоскотати одне одного і впали на м’який килим біля ліжка, сміх лунав щиро й голосно.

— Поділишся, що ти загадав? — спитала Лейла, дивлячись на нього.

Джан сів і серйозно відповів:

— Я загадав, щоб ми влаштували пікнік. Як колись. Пам’ятаєш? Минулі роки, коли ми жили з Озканом на моє день народження каталися на конях, а потім їхали на пікнік. Я хочу, щоб і цього року було так само.

На обличчі Лейли з’явилася легка тінь.

— Обставини змінилися, маленький, — м’яко сказала вона. — Для такого бажання потрібні всі шість свічок на великому торті, а не одна на кексі. Самотня свічка не може справитись з таким бажанням (І говорила вона зовсім не про свічку) І… я навіть не знаю, де тут можна знайти коней. Але давай так: я зараз поїду на роботу, після обіду повернусь, і ми разом поїдемо в парк атракціонів. Будемо розважатись цілий день, а потім купимо величезне відро морозива й з’їмо його самі, ні з ким не поділившись.

Джан трохи нахмурився:

— Я так мріяв про коней… Це ж була вже наша традиція.

— Ми створимо нові традиції, — тихо відповіла Лейла, торкнувшись його щоки.

— Ну добре, — нарешті погодився Джан. — Але морозиво має бути із солоною карамеллю.

Лейла скривилась, вона терпіти не могла солону карамель. Але звичайно погодилась на такі умови, адже це був його день.

Лейла ще до обіду закінчила обхід пацієнтів, внесла останні записи й, відпросившись у колег, швидким кроком вийшла з лікарні. Вона поспішала додому — обіцянка, дана Джану зранку, була для неї важливою.

Під’їхавши до воріт маєтку, Лейла помітила дві знайомі постаті. Біля воріт на неї чекали Орхан і Джан.

Вона здивована вийшла з авто:

— Що трапилось? — запитала, насторожено дивлячись на Орхана.

— Нам потрібно терміново поїхати у справах, — спокійно відповів він.

— У справах? — Лейла підняла брови. — У мене були інші плани на цей день.

— Це не займе багато часу, — продовжив Орхан.

— Я сказала, у мене інші плани! — роздратовано кинула вона. — І я не маю часу змінювати їх через твої… справи.

Вона не пояснила, які саме були її плани, але її очі видавали напруження. Джан стояв поряд, трохи збентежений.

Орхан спокійно нахилився до сина:

— Джане, сідай у машину.

Хлопчик подивився на Лейлу, і вона, хоч і зла, все ж узяла його за руку.

— Гаразд! — видихнула вона. — Їдемо.

Вони сіли в авто. Дорога тривала мовчки. Лише коли машина звернула з основного шляху на ґрунтову дорогу, Лейла підняла погляд. Перед ними розкинулась ферма, а далі — загони з кіньми, що спокійно паслися.

Джан, побачивши це, завмер, а потім широко розкрив очі:

— Мамо… коні!

Лейла теж здивовано глянула на Орхана.

— Ти… Як… — почала вона, але не договорила.

Орхан лише злегка посміхнувся:

— Я підслухав вашу ранкову розмову. Традиції не можна втрачати, правда? Але чому ти мені раніше не сказала про те що у нього сьогодні день народження?

Лейла відповіла якось задумливо.

- Ти ніколи не питав про дату народження Джана… Я не знала чи так це для тебе важливо…

За кілька хвилин вони вже сиділи в сідлах. Джан був попереду з Орханом, сміявся, тримаючись за гриву коня. Лейла, хоч спершу і нервувала, дуже швидко згадала відчуття впевненості в сідлі.

Вони виїхали з ферми, і невдовзі коні винесли їх до озера. Там, на березі, чекали всі інші: Аджена, Айша, Селім, Фатма, Зейнеп, Біляй і Юзуф. На траві були розстелені ковдри, кошики з їжею і великий торт зі свічками.

— З днем народження! — пролунало в один голос.

Джан сяяв від щастя. Він сміявся, бігав між усіма. Коли взялись до їжі Джан почав розповідати:

— У нас колись була конюшня в маєтку Озкана! Там було двоє коней — Орфей і Евредіка. Озкан подарував їх мамі. Бо вона любить коней і дуже добре їздить. І раніше на мої дні народження вони змагалися: хто перший! І мама завжди перемагала.