Розділ 15.

Робочий день добігав кінця. Лейла вийшла з лікарні, але замість знайомого водія-охоронця вона побачили Орхана.

Він сперся на авто, руки схрещені на грудях, обличчя серйозне, але очі усміхались. Побачивши Лейлу, він рішуче підійшов, відкрив передні дверцята:

— Поїхали?

— Орхан? — дівчина зупинилась за кілька кроків. — А де...

— Сьогодні я твій водій, — перебив він.

Здивована Лейла сіла до авто. Дорогою Орхан був якось особливо легкий на розмову. Він дякував їй за порятунок Селена, згадав, що Угур уже забрав Селіма з відділку, і що зараз він — вдома.

Коли машина зупинилася перед маєтком, їх уже чекали.

До Лейли підійшли Аджена, Айша та Селім, щоб подякувати. Ця щирість застала Лейлу зненацька. Тому вона майже одразу попрямувала до своєї кімнати, щоб перевдягтись.

Але раптом двері відчинились і Лейла вискочила з кімнати.

— Орхан! Орхан!

Чоловік із посмішкою підійшов до Лейли в кімнату.

— Це що? — запитала вона, вказуючи на величезне ліжко, що стояло посеред кімнати, де раніше було інше.

— Ліжко, — просто відповів Орхан.

— Я це бачу, — склала руки на грудях Лейла. — Але навіщо? Чому? І де моє крісло?

Орхан заклав руки за спину і неквапливо почав говорити:

— Я вирішив, що досить спати в тому кріслі. Тобі потрібно нормально відпочивати. А оскільки ти не хотіла лягати в ліжко, в якому вже спав я, то… ось. Я дарую тобі це ліжко. Воно твоє. І в ньому спатимеш тільки ти.

— Але я тебе не просила!— Мені й у кріслі було нормально. Не потрібно за мене хвилюватися!

Це, схоже, зачепило Орхана. Його погляд потемнів.

— Я не за тебе хвилююся! — з гіркотою відповів він. — Я хвилююся за твоїх пацієнтів. Їм потрібен зосереджений, зібраний лікар, у якого не тремтітимуть руки від недосипу. Тому ти спатимеш в цьому ліжку. І крапка.

Лейла знітилась. З її впевненості не залишилось і сліду.

— Ну а крісло… навіщо забрав?

— Щоб перестрахуватись, що ти в ньому не спатимеш.

Орхан вже рушив до дверей, але зупинився. Повернув голову і з лукавою усмішкою додав:

— І як будеш зі мною чемною дівчинкою — крісло я тобі поверну.

І вийшов.

Після вечері Орхан ще довго залишався в кабінеті, занурений у думки. Але думки були не про роботу.

Зрештою він підвівся. Взяв ключі зі столу — збирався їхати до Сахри. Він проченив двері до кімнати щоб пройти. Світло всередині було приглушеним.

Лейла спала… В ліжку.

Вона виглядала такою… мирною.

Орхан завмер у дверях, ніби боючись зруйнувати цю тишу.

Потім підійшов ближче, акуратно взяв одіяло і накрив їй плечі.  Він ще мить постояв біля неї, затримав погляд на її обличчі, а тоді повернувся до кабінету, повільно дістав із кишені телефон і, трохи помовчавши, написав коротке повідомлення:

«Напружений день. Не чекай.»

Кинув телефон на стіл.

А тоді ліг на диван. Закрив очі.

І вже за кілька хвилин сон накрив його — глибокий, але дивно спокійний.