Розділ 14.

Усю дорогу на зустріч Орхан провів мовчки, занурений у думки. Все плуталося — смерть брата, він тепер батько та чоловік, він має дбати та захищати їх, а вона… взяла і пішла працювати…  і цей шопінг… лікарня Атакана. Але що злило найбільше — це легковажність самої Лейли. Вона жартувала, тоді як ситуація вимагала серйозності. Як могла так просто, так безцеремонно жартувати з ним... І скільки ще вона збирається спати в тому клятому кріслі?

"Уперта", — подумав Орхан: — "і така красива..."

Він одразу зупинив себе.

—Просто вперта. От і все, — стиха буркнув, ніби виправдовуючись перед собою.

Авто неслося вузькою дорогою поміж розпеченого каміння й пилу. Поряд сидів брат. Вони прямували на зустріч — до таких самих, як і він: власників земель, голів родин, що володіли цими пустельними краями з покоління в покоління.

Бізнес Орхана, як і справи більшості інших кланів у цих краях, був не зовсім законним. Зовні — земля, врожаї, поставки. Але всередині — угоди, які не оформлюються на папері.

Лейла приїхала до лікарні. Але про роботу не могло бути й мови — жодного пацієнта, жодного виклику.

— Добре, — мовила, — раз немає практики, вчитиму теорію.

Вона сіла за стіл, увімкнула планшет і відкрила англомовні медичні журнали. Тексти про нові протоколи, хірургічні підходи, аналізи клінічних випадків — усе це поглинало її. Вона втікала від реальності в острів фахової впевненості.

Раптом — різкий стукіт, і двері розчинились.

— Пані Лейло! — у кабінет буквально влетіла медсестра. — Вас терміново просять взятися за операцію! Два інших хірурги недоступні: один полетів до Стамбула на конференцію, другий тільки-но почав іншу термінову операцію. А зараз везуть пораненого чоловіка — стан важкий!

Лейла миттєво підхопилася з місця.

— Готувати операційну!

Орхан прибув на місце зустрічі трохи раніше, ніж зазвичай.

В дворі вже стояли чоловіки. Всі знали один одного, і кожен знав про кожного більше, ніж варто було б. Вітались коротко, сухо.

Чоловіків запросили до великої зали. За довгим столом уже були розставлені солодощі — пахлава, рахат-лукум, фісташки в меді. Потім подали чай — міцний, гарячий.

Розмова почалась спокійно. Але чим далі, тим більше напруга наростала. І ось уже хтось піднявся зі стільця. Перший пістолет з’явився в повітрі, за ним — другий. Ніхто ще не стріляв, але кожен був готовий.

Орхан піднявся.

— Це безглуздо. Ми зібралися говорити, а не стріляти. Хай зброя буде тут, на столі. Поки ми говоримо — вона мовчить.

Поволі, нехотя, один за одним почали складати пістолети. Залишився лише один — Селен, син одного з впливових кланів, 22-річний юнак з гарячою кров’ю і ще не загартованим розумом. Він не поклав зброю.

До нього підійшов Селім спробував м’яко забрати пістолет з його рук.

Селен рвучко відсахнувся — і в наступну мить кинувся на Селіма. Штовхнув його в бік, став шарпати за руки — і саме в цю секунду пролунав постріл.

Зал стих.

Селен застиг на мить, потім повільно осів на підлогу — поранений. Почалась метушня.

Персонал ресторану миттєво викликав швидку. За протоколом, разом із нею приїхала і поліція.

Атакан, не втрачаючи ні секунди, вийшов уперед і сказав:

— Везіть його до моєї лікарні. Негайно. Я подбаю про нього.

Поліцейські тим часом схопили Селіма.

Лейла не знала, кого саме їй довелось оперувати. В реєстраційній картці значились лише ініціали, решта — розмиті дані, передані поспіхом зі швидкої. Вона знала тільки одне: хлопець молодий, важке кульове поранення, критична крововтрата, життєво важливі органи — під загрозою.

Ситуація була надзвичайно складна.

Години в операційній текли інакше, ніж у звичайному світі — не в секундах, а в краплях, що стікали з трубок, у рішенні, від якого залежало життя.

За дверима час зупинився.

Більшість чоловіків із тієї самої зустрічі вже прибули до лікарні. Вони мовчки розташувались у холі: хтось сидів, опустивши погляд, хтось нервово ходив туди-сюди. Селен — син голови одного з найстаріших родів — був "одним із", і це стосувалось тепер кожного.

Невдовзі прибув Орхан. З ним — мати та сестра.

Він одразу підійшов до Сахри.

— Що з ним? — тихо спитав Орхан.

Сахра кивнула вбік і вони пішли разом до прибулих із швидкої медиків.

— Куля зайшла під кутом, — говорив один з фельдшерів. — Пошкоджено селезінку, кишечник, можливо — печінку.

— Шансів мало, — додав другий. — Більшість у такому стані помирає ще в машині. А його — віддали… — він знизив голос, — тій новенькій. Як її? Цій… “нездарі-хірургу”.

Орхан відчув, як щось холодне піднімається з живота до горла. Він стис кулаки.