Розділ 13.

Орхан одягнувся — надворі холоднішало. Проходячи повз двері до кімнати Джана, він зупинився. Звідти лунав стишений голос Лейли — вона вкладала сина, читаючи йому казку. Чути було лише її голос і тишу, що жила між словами. Орхан постояв кілька хвилин. Хотілося торкнутись цієї миті, увійти… Але він не зайшов.

Він прямував у ніч — в обійми іншої жінки, іншого життя.

Сьогодні він був як ніколи пристрасним із Сахрою. Вона сяяла від щастя, розслаблена, усміхнена. Після — лежали оголеними, загорнуті в тепло й тишу. Сахра спитала:

— То що, Лейла ще не передумала працювати?

— Ні, нічого такого. Хай працює, — байдуже кинув Орхан.

Його байдужість зачепила її. Вона скривилась, а потім раптово випалила:

— Звісно! Як же їй не працювати в тій лікарні, коли Атакан так до неї ставиться… Ти б бачив — сьогодні він прийшов у її кабінет із кошиком солодощів! Вона йому подобається.

Орхан сів на край ліжка, почав вдягатись.

— Сахро, ти теж працюєш у тій лікарні. І твоя посада набагато ближча до Атакана, ніж у Лейли. Подумай про це.

Сахра зблідла.

— Залишся до ранку… будь ласка… Вибач.

Та він вже стояв у дверях. І такі не відповів.

Орхан мовчки сів в авто й поїхав до маєтку Караоглу. У домі панувала тиша. Зайшовши до своєї кімнати, він не знайшов Лейли. Її не було й у кабінеті. Він здогадувався, де вона ще може бути —кімната Джана.

Вона спала на килимку, поруч із ліжком сина. Під головою — м’який зелений крокодил, ковдрою слугував її халат. Обличчя було втомленим, але спокійним.

Звісно, Орхан не міг просто піти. Він підійшов, сів навпочіпки біля Лейли й обережно торкнувся її плеча.

— Лейло…

Вона здригнулась, розплющила очі — сонні, спантеличені.
— Що трапилось?.. — прошепотіла, одразу повернувши голову до ліжка сина.

Побачивши, що Джан мирно спить, стиха посапуючи, вона з полегшенням видихнула.

— Що сталось? — спитала вже спокійніше.

Орхан потер лоба, наче стираючи щось невидиме — втому, сум’яття чи, може, те, чого не хотів сказати.

— Іди вже в своє крісло, Лейло. Не зли мене, — тихо, беземоційно сказав він. І вийшов.

Вона ще кілька секунд сиділа, вдивляючись у двері. А тоді посміхнулась — майже дитячо, трішки переможно. Нахилилась, поцілувала Джана в тепле чоло й прошепотіла:

— Добраніч, мій маленький.

Потім встала, взяла халат і вийшла.

Лейла повернулась до своєї кімнати, сіла у звичне крісло й закрила очі. В її голові не було думок. Була тільки тиша.

Ранок у маєтку був тихий, майже тривожний. Служниці пересувались обережно, мовби боялись збурити повітря. Орхан вийшов зі свого кабінету, зупинившись у дверях кімнати Лейли.

Вона вже прокинулась. Складала плед на кріслі, акуратно, як завжди. Вона навіть не підвела очей, коли він зайшов.

Орхан не привітався. Не згадав ані про ніч у кріслі яку вона знову провела вкріслі, ані про те, як забрав її з кімнати Джана серед ночі. Він просто промовив:

— Ти вчора бачилась з Атаканом?

Лейла здригнулась, але швидко зібралась.
— Так, — відповіла чесно, повертаючись до нього. — Він приходив.

— Навіщо?

Вона знизала плечима. — Щоб сказати, що найняв мене тільки заради того, щоб допекти тобі. І твоїй матері. Пропонував об'єднатись проти тебе, але… — вона легенько усміхнулась, — умови угоди були жахливі. Довелось відправити контракт на доопрацювання.

І підморгнула.

Лейла повернулась до шафи, почала шукати блузку. Орхан мовчав, стискаючи щелепу. Вона не брехала — він це знав. Але її іронія і цей тон — все це дратувало його.

— А солодощі? — несподівано запитав він.

— Солодощі? — перепитала вона, не повертаючись.
— Тобі і про це вже доповіли…

Витягнула блузку, оглянула її критично.
— З’їла з чаєм. А ти що, хотів скуштувати? — промовила з посмішкою, обернулась до нього.

Але в його очах не було нічого — ні іронії, ні гніву, лише кам’яна стіна. І посмішка Лейли одразу згасла.

— Жартую. Викинула. Можеш наказати своїм перевірити смітник, — додала швидко.

Він не відповів. Просто вийшов. Тихо, але з важким кроком.

Лейла дивилась услід, кілька секунд стояла мовчки.

— І тобі доброго ранку… і гарного дня, — бурмотіла вона, вже заходячи до ванної.