Розділ 8.

Наступного дня, коли Лейла ступила на подвір’я Караглу, перше, що вона побачила — це очі Аджен, холодні, мов крижаний вітер у горах.

— Ти знову тут? — прошипіла мати Орхана. — Я заборонила тобі наближатися до цього дому. Забороняла!

— Я прийшла побачити сина, — тихо відповіла Лейла, але голос її був твердий, як камінь. — Мені байдуже на ваші заборони.

— Геть звідси! — Аджен підвищила голос.

Почався хаос — крики, напруга, що зависла в повітрі. Слуги зупинились, завмерли, ніби чекаючи команди. Джан вибіг на подвір’я, зляканий, іще в піжамі. Він кинувся до Лейли, вчепився в неї, притулився обличчям до її живота.

— Мамо, не йди… Не йди знову!

Лейла подивилася на Орхана, який став позаду матері. У його очах — той самий біль, що й вчора.

— Мені треба з тобою поговорити, — звернулася вона до нього.

— Ні! — Аджен перегородила сину шлях. — Ти не будеш із нею говорити!

Але Джан, мов маленький дипломат, потягнув тата за руку:

— Тато… будь ласка…

Орхан знову подивився на Лейлу — і цього разу пройшов повз матір, мовчки дістав ключі від авто.  Відчинив дверцята для дівчини. Лейла сіла. Вони рушили.

Дорога петляла вгору, мов змія, у глиб гір. У салоні стояла тиша, але не гнітюча — радше вичікувальна. Нарешті вони зупинилися на маленькому поскогір’ї.

Лейла вийшла з машини, за нею прослідував і Орхан.

— Я згодна, — сказала вона просто. — Але в мене є чотири умови.

Орхан мовчки чекав.

— Перше. Я ніколи не ляжу в твоє ліжко. Ні зараз, ні через рік, ні через десять. Ми не подружжя, Орхане. Ми договір.

Він кивнув, погляд його не здригнувся.

— Друге. Шлюб триватиме до того часу, поки Джану не виповниться вісімнадцять. Потім — ми розлучаємось. І Джан сам вирішить, з ким жити.

Орхан знову кивнув.

— Третє. Я піду на роботу. Я вчилася роками. Озкан забороняв мені все. Я втомилася бути чийсь тінню. Я маю право працювати. І ти мені цього не заборониш. Ніколи.

Орхан кивнув ще один роз спокійно.

— І останнє. — Вона глянула йому просто в очі. — В основі цього шлюбу не має кохання. Тож нехай він буде побудований на довірі. Ми завжди говоритимемо одне одному правду. Жодної брехні. Жодних таємниць. Ти погоджуєшся?

Його погляд затримався на її очах.

— Погоджуюсь.

• Добре тоді я вийду за тебе заміж.

Раптовий постріл розрізав тишу.

Орхан різко обернувся — і побачив, як Лейла завалюється на нього, в її очах розширюється подив і біль. Його руки автоматично підхопили її тіло ще до того, як воно торкнулось землі. Кров. Гаряча, густа. Його сорочка миттєво забарвилася червоним.

За її спиною стояла Аджена. В руці — ще димів пістолет. Очі — не розкаяні, а божевільно рішучі.

— Я не дозволю, — прошепотіла. — Вона не стане Караглу.

Орхан не кричав. Він був спокійний, мовчазний — смертельно зосереджений.

— Заберіть її, — наказав він охороні яка вже бігла до них надопомогу. — Негайно.

Двоє чоловіків схопили Аджену під руки. Вона опиралася, щось кричала, але її голос вже не досягав вух сина. Весь світ Орхана звузився до дівчини на його руках.

— Тримайся, — прошепотів він, підіймаючи Лейлу. — Все буде добре. Обіцяю.

Він положив її в авто і, натискаючи газ до межі, мчав до свого офісу.

Телефон уже був притиснутий до вуха.

— Докторе Ісмаїл, негайно до мене. В офіс. Візьміть усе необхідне для операції. Це — надзвичайна ситуація. Без поліції.

Селім і Айше чекали біля дверей, разом з двома охоронцями, мовчазними й блідими. Офіс Орхана перетворився на імпровізовану операційну. Доктор Ісмаїл працював швидко, чітко. Після довгих сорока хвилин, які здавались вічністю, лікар витер чоло.

— Я дістав кулю. Слава Аллаху, обійшлось без ураження життєво важливих органів. Вона житиме.

Орхан заплющив очі. Вперше за кілька годин — видихнув.

Коли Лейлу на носилках внесли в особняк, Аджена стояла на сходах. Її обличчя було, мов з каменю. Жодного слова, жодного погляду.

— Вона буде жити тут, — коротко сказав Орхан. — І їй потрібен спокій.

— Ти обрав ганьбу, — прошипіла мати.

— Я обрав майбутнє для свого сина, — відповів він.

Він провів її до залу, зачинивши двері.

— Послухай уважно, мама. Лейла стане Караглу. Ти давно мріяла про невістку. Вона буде нею. Я одружуся з нею. І ніхто не зупинить мене.

Аджена стисла пальці:

— Вона — чужа. Не з нашої землі. Інша віра. Інші традиції. Її не приймуть. Вона ніколи не стане однією з нас.