Розділ 7.

Лейла відкрила очі. Погляд затуманений. Вона повела очима — поруч біла завіса, крапельниця, стіна з бежевими шпалерами і крісло, на якому сидів чоловік. Його голова схилилась на груди, він дрімав. Лейла впізнала Орхана.

Вона спробувала поворухнутись — біль пронизав тіло, вирвавшись з неї зітханням.

Орхан одразу прокинувся, метнувся до ліжка, поклав їй руку на плече:

— Тихо… Не рухайся, я зараз покличу лікаря.

За кілька хвилин у палату зайшов лікар — оглянув її, записав щось у карту й вийшов. Орхан залишився. Сів поруч.

— Все минуло. Після того, що сталось на заправці, Угур одразу подав клопотання про розлучення. Суд не вагаючись ухвалив рішення. Тебе офіційно розлучено з Озканом.

— Його?.. — прохрипіла Лейла.

— Арештовано. Очікує суд.

— Джан…

— Ми поїдемо до нього. Одразу як тебе випишуть.

Очі Лейли наповнились сльозами. Вона усміхнулась крізь біль..

— Як ти?

— Чудово…

— Серйозно? — здивувався Орхан.

— Так… Бо мені дали морфій — я не відчуваю болю. Лише…
Вона заплющила очі, глибоко вдихнула: — …солодкий присмак свободи.

Лейлу виписали з лікарні, і вони разом з Орханом поїхали до сина.

Опинившись поряд з ним в палаті вона ніжно взяла його маленьку руку в свої долоні. Голос її був тихий:

— Я точно знаю, що ти мене чуєш, синку. Я поруч, я ніколи тебе не покину. Ти повинен відкрити очі, повернутися до мене.

Вона сиділа годинами, не випускаючи його руку, не відходячи ні на крок. Її тіло нило від втоми і болю, але це були лише дрібниці в порівнянні з тим, що вона — поряд із сином.

Через кілька довгих годин Джан розплющив очі…

Наступні кілька днів хлопчик провів під пильним доглядом лікарів. Його стан поступово стабілізувався, і лікарі дали добро, щоб повернути його в маєток Караглу.

Лейла поїхала з ним.

Минуло ще кілька днів. Джан поступово одужував. Всі раділи: Селім, Айше, слуги… навіть охоронці не могли стримати усмішок. Та поки в будинку панувала радість, в серці Аджени зріло інше.

Одного вечора, коли Орхан і Селім відбули у справах, Аджена зупинила Лейлу в холі.

— Досить, — різко мовила вона. — Для тебе тут немає місця. Ти не Караглу. Ти чужа.

— Що ви маєте на увазі?

— Ти відмовилась від сина, підписала документи, пам’ятаєш? До того ж ти незаміжня і іноземка… Ти не можеш жити під нашим дахом.

Не слухаючи більше нічого, вона кивнула охоронцям.

— Виведіть її з дому.

Джан, почувши крики, вибіг у хол.

— Ні! Не чіпайте маму!

Аджена, розлючена опором, наказала:

— Замкніть його у кімнаті!

Хлопчика силоміць затягли нагору, а Лейлу виштовхали за ворота особняка.

Один з охоронців, все ж таки відразу повідомив Орхану, що сталося. Той, почувши новину разом із Селімом на великій швидкості помчав додому.

У цей час Лейла вся тряслася, очі були налиті сльозами. Вона рвучко сіла в машину охорони, що стояла біля воріт маєтку.

— Я не дам вам забрати його знову... — шепотіла вона. — Ніколи більше...

Охоронці, помітивши її поведінку, спробували її зупинити. Один з них потягнувся до кобури — та не встиг. До воріт маєтка влетіло авто Орхана.

— Лейло! Зупинись! Вийди з авто!

— Відійди, Орхан, — спокійно, але твердо відповіла вона крізь прочинене вікно. — Мене вже розлучали з сином одного разу. Більше цього не буде.

Вона натиснула на газ. Машина різко рушила, вибивши браму особняка.

Лейла зупинилась посеред подвір’я, вийшла з авто. В її очах була сталь. Вона не озираючись, пішла до дому. Ніхто не наважився зупинити її.

Поки Лейла обіймала Джана в його кімнаті, тихо нашіптуючи йому на вухо заспокійливі слова, внизу у просторій вітальні панувала напруга. Орхан стояв навпроти матері, обличчя його було похмуре й зосереджене. Очі палали гнівом.

— Ти з глузду з’їхала? Як ти могла таке зробити? Викинути її з дому, наче якесь сміття? Перед дитиною!

Аджена сиділа у своєму кріслі з прямою спиною, гордо піднявши підборіддя.

— Бо вона не Караглу. Вона — ніхто. Іноземка без роду і племені. Без імені, без честі. Вона не має права бути в цьому домі.

— Вона мати мого сина, — жорстко відповів Орхан.

— Джан — Караглу. Але не вона. Ця земля для неї чужа. Вона не розуміє наших звичаїв, нашу віру.

— Вона не зробила нічого поганого. І вона не заслуговує на таке ставлення.

Аджена різко звела на сина очі.