Розділ 6.

Увесь день Орхан разом із Юзуфом та Біляєм нишпорили навколо особняка Озкана, намагаючись знайти бодай одне слабке місце в його охороні.

Територія була обгороджена високим муром, охоронці чергували по периметру, камери стежили за кожним рухом.

По обіді Орхан зателефонував додому. Голос Айші був зірваним від сліз:

— Орхане... Йому гірше. Температура зростає.

Горло у чоловіка пересохло.

—Передай Джану, що мама скоро буде. Я привезу її, чуєш? Я обіцяю...

Того ж вечора він викликав на допомогу Селіма, Угура та ще кількох охоронців, яким довіряв найбільше. Поки Орхан збирав допомогу, Лейла продумувала власний план.

Коли вечір опустився на місто, і чорний автомобіль Озкана загуркотів під вхідною аркою, Лейла вже чекала на нього.

Вона сиділа у великій бібліотеці. На ній була біла сукня, елегантна, облягаюча, з глибоким вирізом на спині. Її волосся спадало хвилями на плечі. На ногах — витончені туфлі на шпильці.

У програвачі крутилась стара пластинка, з динаміків лилася музика.

Коли Озкан зайшов до зали, він зупинився на порозі. Його карі очі звузились:

— Що це за цирк?

— Це вечеря, Озкане.

Стіл був накритий бездоганно: свічки, вино, кілька закусок.

А потім дівчина з відчаєм кинулась до Озкана, вчепилася в нього й знову почала благати:

— Відпусти мене, будь ласка, я благаю… Я більше не втечу, тільки дозволь поїхати…

Вона водила руками по його тілу — плечах, грудях, талії — не ніжно, не з ласкою, а уривчасто, мов щось шукала.

Озкан спершу мовчки дивився, а потім — різко, не стримуючи сили — дав їй ляпаса. Лейла завмерла, її голова відкинулась у бік. Потім вона стиснулась, схилилась і тихо сказала:

— Вибач мене…

Вона сіла за стіл, її трусило. Руки не слухались, обличчя від ляпасу горіло. Вона подивилась на Озкана, спробувала всміхнутись, але вийшло якось криво.

— Я… піду нагору… мені дуже холодно…

Озкан поглянув на неї і відрізав:

— Сиди. Вечеряй.

Він зняв із себе піджак і накинув їй на плечі. Лейла кивнувши подякувала. Вона слухняно взяла до рук виделку, але їсти не почала — лише дивилася в тарілку. Озкан їв мовчки, не зводячи з неї погляду.

До кімнати зайшла служниця й поставила гарячу страву перед ним. Він навіть не подивився на неї. Лише махнув головою в бік Лейли:

— Нехай вона подасть.

Лейла повільно піднялась. Підійшовши до таці, тремтячими руками відкрила її. І завмерла. Тушкований кролик. Її очі розширились, губи збліднули. Вона прикривши рот долонею різко розвернулась і вибігла з бібліотеки. Її каблуки стукотіли по мармуровій підлозі.

Озкан відхилився на спинку крісла, ліниво потягнув ковток вина й кинув:

— Лейло, ти ж завжди любила кролика.

Він засміявся сам до себе, наповнюючи келих знову. Його очі блищали. Щоки почервоніли від алкоголю.

— Видно, я скоро стану татком… — додав він лагідно.

Гучна музика заповнювала простір. За звуками саксофона, скрипки й власного голосу він не почув, як Лейла, вибігши з бібліотеки, клацнула ключем у замку.

У ванній кімнаті дівчина рішуче зняла туфлі й ударила каблуком по склу вікна. Воно тріснуло з глухим хрустом. Лейла одразу взяла рушники, заздалегідь принесені сюди, і почала акуратно виймати уламки.

Коли отвір у вікні став достатнім, вона, обережно вилізла назовні.

Підкралась до його машини. У кишені піджака вона ще раніше намацала ключі — тепер вони були її порятунком. Відкрила авто, сіла за кермо й запустила двигун. Не кваплячись, поїхала по під’їзній доріжці.

Під’їхавши до охорони, вона блимнула фарами двічі — саме так завжди робив Озкан. Ворота повільно відчинились.

Лейла залишила особняк.

Двері бібліотеки клацнули. До приміщення обережно ступила покоївка і завмерла побачивши хазяїна дому.

— Пане Озкан… я… ми побачили, як ваше авто виїхало з двору. Я подумала, що ви поїхали… Прийшла прибрати після вечері, — сказала вона не знаючи, куди подіти очі.

Озкан підвів голову. Його погляд пробіг по кімнаті. І раптом усе склалося в один чіткий пазл. Відсутність піджака. Ключі. Телефон. Все було тепер в Лейли.

Він різко підвівся, перекинувши келих з вином і вибіг з кімнати, наче хижак, що нарешті вловив запах здобичі.

На охоронному посту, тремтячи від злості, він наказав відстежити автомобіль. За лічені хвилини на моніторі з’явилось місце: заправка.

— Але ж бак повний, навіщо вона зупинилась?..

Не гаючи ані хвилини, він стрибнув до авто охорони. Машина зірвалась з місця.

Коли вони під’їхали, Озкан одразу побачив свою автівку. В салоні — Лейла. Обличчя спокійне, навіть натхненне. Вона ніби чекала.