Розділ 3.

Минуло кілька днів після прибуття в особняк Караглу. Лейла й досі не звикла до цих чужих стін. Але Джан, здавалося, розквітнув. Його не лякала новизна. Навпаки — кожна мить тут була для нього пригодою.

Він багато часу проводив із Селімом, який несподівано виявився не таким вже й холодним. Айше приносила малому солодощі та читала книги. А з батьком… з батьком Джан тепер був нерозлучний. Орхан наче намагався надолужити всі роки мовчання.

На четвертий день Лейла прокинулась раніше. Речі вже були зібрані. Орхан попередив її ще звечора: сьогодні вони їдуть до Стамбула, а завтра — суд. В машині, крім них, будуть Юзуф та Біляй — вірні охоронці.

Юзуф — молодий, років двадцять вісім, кримезний, і завжди з усмішкою. Біляй — старший, сивий, мовчазний, але в ньому ще відчувалась сила. Лейла дізналася, що він чоловік куховарки в особняку — Фатми. Їхня донька, Зейнеп, також жила тут і допомагала матері. По суті, саме Фатма й Зейнеп тягнули на собі весь побут Караглу. А з появою Джана були йому за няньок.

Шлях до Стамбула минув у напруженій тиші. Джан заснув, поклавши голову Лейлі на коліна. Вона гладили його кучеряве волосся. Орхан мовчав, але раз чи два подивився на неї — довго, уважно.

Коли нарешті в'їхали в межі Стамбула, машина змінила маршрут — попереду був особняк Озкана. Там Лейла та Джан мали залишитись до завершення слуханя.

— Завтра ми всі зустрінемось у суді — тихо сказав Орхан, коли авто зупинилося перед високими воротами маєтку.

Лейла вийшла з машини, тримаючи Джана за руку. Особняк Озкана був світлішим, візуально теплішим, але все одно — чужим.