Розділ 3.

Минуло кілька днів після прибуття в особняк Караглу. Лейла й досі не звикла до чужих стін, до шелесту дерев за вікном, до ароматів спецій, що просочувались з кухні навіть уночі. Вона не спала — не могла. Але Джан, здавалося, розквітнув. Його не лякала новизна, навпаки — кожна мить тут була для нього пригодою.

Він багато часу проводив із Селімом, який несподівано виявився не таким вже й холодним — терпляче показував хлопчику, як грати у шахи, водив його на прогулянки територією. Айше приносила йому солодощі та книги з дитинства Орхана. А з батьком… з батьком Джан тепер був нерозлучний. Їх можна було побачити разом у саду, за сніданком, у вітальні — Орхан наче намагався надолужити всі роки мовчання, торкався сина поглядом, обіймав та цілував, коли думав, що Лейла не бачить.

Але вона бачила. І не знала, чи їй радіти цьому, чи боятись ще більше.

На четвертий день Лейла прокинулась раніше. Речі вже були зібрані. Орхан попередив її ще звечора: сьогодні вони їдуть до Стамбула, а завтра — суд. В машині, крім них, будуть Юзуф та Біляй — вірні охоронці.

Юзуф — молодий, років двадцять вісім, кримезний, і завжди з усмішкою, наче й охоронець, але з характером веселого старшого брата. Біляй — старший, сивий, мовчазний, але в ньому ще відчувалась сила, навіть якась внутрішня стійкість. Лейла дізналася, що він чоловік куховарки в особняку — Фатми. Їхня донька, Зейнеп, також жила тут і допомагала матері. По суті, саме Фатма й Зейнеп тягнули на собі весь побут Караглу: прали, куховарили, прибирали. А з появою Джана — ще й турбувалися про нього з особливою теплотою.

Шлях до Стамбула минув у напруженій тиші. Джан заснув у дорозі, поклавши голову Лейлі на коліна, і вона гладили його кучеряве волосся, поки серце калатало щоразу сильніше. Орхан мовчав, але раз чи два подивився на неї — довго, уважно.

Коли нарешті в'їхали в межі Стамбула, машина змінила маршрут — попереду був особняк Озкана. Там Лейла та Джан мали залишитись до завершення слуханя.

— Завтра ми всі зустрінемось у суді — тихо сказав Орхан, коли авто зупинилося перед високими воротами з кованим гербом на центральній арці.

Лейла вийшла з машини, тримаючи Джана за руку. Особняк Озкана був світлішим, візуально теплішим, але все одно — чужим.