Розділ 4. "Крики в лісі"

Щойно розвиднілося, лісник на ім’я Петро, крокуючи своєю звичною стежкою через зарості, зупинився. Він працював у заповіднику вже багато років і знав кожну гілку й корінь на цьому шляху. Але цього разу його увагу привернуло щось дивне. Під купою листя і моху виднілася бліда, нерухома рука.

Серце Петра забилося частіше, коли він наблизився і побачив, що рука належить чоловікові, його обличчя застигло в гримасі жаху. Лісник відчув, як горло пересохло. Він обережно оглянув територію і побачив ще двох — жінку та дитину, що лежали поруч. Їхні тіла здавалися нереальними, ніби це була якась страшна лялькова композиція. Жінка, здається, перед смертю закривала собою дитину, що свідчило про відчайдушну спробу захистити сина від невідомого монстра.

Тіло лісника затремтіло. Набравши повітря в легені, він нарешті дістав телефон і трясучимися пальцями набрав номер поліції.

— "Тут… тут мертві… ціла родина," — прошепотів він у трубку. "Чоловік, жінка, дитина… Вони мертві."

Поліція прибула швидко, оточивши територію червоною стрічкою і перекривши доступ усім, крім слідчої групи. Невдовзі на місце прибула детектив Віра, але всі, хто її знав, відчули, що перед ними стоїть хтось зовсім інший. У її очах був холод, одяг — стильний, темний, майже провокативний, а вираз обличчя ніби віддзеркалював байдуже зацікавлення. Та особливо вражали її різкі рухи, без вагань і сумнівів. Тепер у цьому тілі жила сутність, яка вміла використовувати силу демонічної природи, щоб досягти мети.

– "Ти перша тут, Віро?" — звернувся до неї Ігор, намагаючись розгледіти в ній хоча б краплю колишньої особистості.

Демон у тілі Віри лише скривилася у відповідь.

– "Так, бо, як завжди, ні на кого іншого немає надії," — байдуже відповіла вона, пройшовши повз нього до тіл.

Ігор прикусив губу, пригнічуючи обурення, але вирішив промовчати. Він і так розумів: перед ним вже не та тиха й поступлива Віра. Ця "нова" Віра випромінювала силу й відчуженість, якій важко було протистояти.

Демон у тілі Віри оглянула місце злочину. Вона уважно вдивлялася в кожну деталь, іноді нахиляючись і навіть торкаючись тіл кінчиками пальців. У цю мить її очі спалахнули червоним вогнем, і світ навколо ніби почав набувати іншого вигляду. Вона вдихала енергію злочину, шукаючи сліди, залишені злом.

– "Щось… не те," — прошепотіла вона сама до себе, вдивляючись у простір, де ніби розповзалася чорна імла. Її рука здійнялася над тілом чоловіка, і Демон відчула гіркуватий запах страху, який залишився в повітрі після смерті.

Ігор і Олег, які спостерігали за її дивними рухами, зрештою наважилися підійти ближче.

– "Віра, ти ніби поводишся, як… медіум," — промовив Ігор, трохи здивований її поведінкою.

Демон повільно підвела голову і глянула на нього з такою байдужістю, що йому стало не по собі.

– "Ти навіть уявлення не маєш, наскільки правий," — сказала вона, глузливо посміхаючись. "А тепер дайте мені зробити свою роботу."

Олег наважився підійти ще ближче, звернувшись до неї:

– "Може, є якісь підозри, Віро? Схоже, злочин продуманий."

– "Так, він знав, що робить," — кивнула Демон, оглядаючи трупи. "Але він зробив одну помилку, яку не зможе приховати."

Ігор обережно підступив ближче, намагаючись зрозуміти, про що вона говорить.

– "І яка ж це помилка?" — тихо запитав він.

Демон кинула на нього колючий погляд, у її очах знову блиснув червоний вогонь.

– "Він залишив у повітрі свій страх, Ігоре," — пояснила вона. "Я його відчуваю. І ця слабкість приведе мене до нього."

Пізніше, коли всі покинули місце злочину, Демон, що населяла тіло Віри, залишилася на самоті. Вона ще раз провела рукою над місцем, де лежали трупи, вдихаючи згусток емоцій, які все ще блукали в цьому просторі. У повітрі залишився слід, який людина ніколи б не побачила.

Зосередившись, Демон викликала темну енергію, що здіймалася в ній. Вона підняла руки, і в темряві перед нею з’явилися обривки образів — фрагменти жахливих моментів, коли цей чоловік нападав на беззахисну сім'ю.

Демон побачила його: худий чоловік у темному одязі, обличчя приховане капюшоном. Він швидко і жорстоко розправлявся з батьками, не даючи їм шансу на порятунок, а потім обертався до дитини, чиї очі застигли від жаху.

– "Тепер я знаю, хто ти," — прошепотіла Демон, вдоволено посміхаючись. "І я знайду тебе."

Угода, укладена між нею і душею Віри, давала їй свободу діяти без вагань. Демон прагнула полювання і знала, що ці жертви стали частиною її шляху до відновлення справедливості, яка для неї більше була схожа на жорстоку помсту.

Демон у тілі Віри вирушила в темряву, приховуючи в собі силу, яка ще не знайшла собі рівних. Але вона відчувала, що цей злочинець, ця тінь, яка думала, що може уникнути покарання, дуже скоро дізнається, що зустрів не просто детектива, а саму темряву, що тепер прийшла по нього.