Глава 15

Дівчина глянула на низ. Там і справді лежав прозорий мішок, який вона давно помітила. Хоч це прохання і здавалося дивним, проте Еріонор просив йому довіряти. Аліана одягнула мішок на голову. На його кінчиках містилася в'язка речовина, котра вмить прилипла до шиї. Мішок почав роздуватися та перетворився на прозору кулю. Повітря у ньому здавалося задушливим. З переляку очі дівчини округлилися. Вона доторкнулася до шиї, проте мішок відірвати не змогла. Еріонор постукав у кулю:
— Аліано, все добре. Це для того, щоб ти могла вийти з кулі й дихати під водою.
— Я не вмію плавати, — страх проник під шкіру. Їй не хотілося покидати кулю, адже під нею товща води.
— Тобі й не потрібно. Я буду поруч. Прошу, довірся мені.
Еріанор поклав долоню на кулю та глянув на дівчину так, що вона зрозуміла — він не хоче їй зашкодити. Сині очі здавалися щирими. Аліана не мала вибору. Вона заплила надто далеко, щоб відступати. Не хотілося, щоб Еріонор вважав її боягузкою. Хоч у серці вирували сумніви та страх, проте дівчина рішуче кивнула. Забрала пальці від кулі та стиснула їх в кулаки. Чоловік продовжував настанови:
— Рухайся вбік, потрібно перекотити кулю отвором до мене.
Дівчина кивнула. Повільно, невпевнено, опиралася долонями на кулю й змушувала її крутитися. Еріонор схопив сферу за кришку та відкрив її. Простягнув руку дівчині:
— Виходь, схопишся за мою спину.
Аліана поклала долоні на його плечі й опинилася у воді. Завдяки спеціальному костюму, море не здавалося холодним. Дівчина боялася потонути. Ногами обвила його тіло, вчепившись за чоловіка як за рятувальне коло. Еріонор приголомшив:
— Будемо пірнати. Не бійся, тобі вистачить повітря у кулі, а костюм захистить від перепаду тиску.
І він пірнув. Впевнено. Спокійно. Так, наче робив це тисячу разів. Відчувалося, що чоловік знаходився у власній стихії. Аліана притиснулася до нього сильніше. Його міцне тіло слугувало опорою. Така близькість хвилювала дівчину і тепер вона не знала, що турбує її більше: тісні дотики до Еріонора чи товща води, котра огортала з усіх сторін.
Чоловік проплив тронну залу та заплив у сусіднє приміщення. Рухався до верху й випірнув на поверхню. Вони опинилися в округлій кімнаті. Море ледь торкалося підлоги, а решта приміщення виявилися вільними від води. Кімната нагадувала вітальню. Дивани у формі мушлі, стіл, стільці. За великими вікнами на всю стіну виднілося море, у якому плавали риби та гойдалися водорості. Аліана ступила на підлогу й не могла повірити власним очам. У підводному палаці у цій кімнаті не було води. Еріонор миттю опинився поруч:
— Тут повітряна яма. Вона підтримується магічно.
Чоловік підійшов до столу та схопив кинджал. З простягнутою зброєю, впевненим кроком наблизився до принцеси. Серце Аліани забилося сильніше. Не вірилося, що Еріонор вб'є її тут, під товщею води, та згодує акулам. Вона ж довірилася йому. Дурна. Їй нікуди тікати. Вона не вміє плавати. Чоловік замахнувся на неї кинджалом й Аліана відхилилася. Гостре лезо прорізало повітря. На обличчі чоловіка з’явилося здивування:
— Ти чого? Не бійся. Я зніму з тебе повітряний мішок.
Дівчина застигла нерухомо. Їй хотілося йому вірити, але у серці вирували сумніви. Не вірилося, що він вб’є її так підступно. Беззахисну та слабку. Еріонор пробив мішок. Одразу відчулося вологе повітря, котре пахло цвіллю та морською сіллю. Чоловік розпоров мішок донизу й, пальчиками лагідно торкаючись шкіри, зняв його з принцеси.
— Це неймовірно! — Аліана не стримувала емоцій. — Я навіть не підозрювала, що тут захований цілий світ. А русалки? Я гадала, що це лише легенди, а якщо вони існують, то живуть глибоко в океані.
— Тобі сподобалося?
— Так. Все таке незвичайне. Це тут ти проводиш свої дні? — дівчина оглядалася довкола та милувалася інтер’єром. Еріонор підійшов до столу. Приклав гостре лезо до дерев’яної поверхні та демонстративно прокрутив кинджал:
— Я принц підводного і надводного королівств. Об’єдную два світи. Прикра випадковість у дитинстві наділила мене однією особливістю, яка змінила все. Проте зараз мова піде не про мене. Я привів тебе сюди, щоб поговорити відверто, — риси його обличчя стали надто серйозними, злими, брови грізно насупилися, а очі дивилися з презирством. — Ти тут у пастці й чи виберешся звідси живою, залежить лише від мене.
Все всередині Аліани покрилося кригою. З кинджалом у руках, Еріонар здавався небезпечним ворогом. Не хотілося думати, що він здатний зробити їй боляче. Проте його погрози свідчили про протилежне. Дівчина знала, якщо покаже хоч крихту страху, то програє. Безстрашно глянула
йому очі:
— Що ти від мене хочеш?
— Почути правду. Хто ти?
— Ти знаєш, я Аліана, — інтуїтивно дівчина зробила крок назад. За її спиною море. Тікати нікуди.
— Так, проте мої шпигуни знайшли цікаві факти про тебе, які перед одруженням, мені ніхто не повідомив. Ти не зовсім принцеса. Точніше титул ти отримала лише перед від'їздом до Маркарії. Король обманув мене і видав заміж несправжню принцесу. Проте і ціль у тебе була зовсім не заміжжя, чи не так?
Серце дівчини скажено калатало та розносило венами страх. Її викрили. Почувалася спійманою птахою, яку посадили у клітку. Аліана міцно стиснула губи і не розуміла як він про все дізнався.

— У чому ти мене звинувачуєш? — Аліана не хотіла бовкнути зайве.
— Скажи те, що ти приховала. Якщо збрешеш, то я не буду милосердним.
— Вб’єш мене? Моя смерть тобі не вигідна, ти сам казав, — наче за соломинку, дівчина чіплялася за його слова. Еріонор зневажливо хмикнув:
— Смерть справжньої принцеси, а ти такою не являєшся.
— Проте я донька короля, якщо зі мною щось станеться, то він тобі не пробачить. Нашу кровну спорідненість підтвердив ваш кристал.
Аліана гордо підняла голову й сподівалася Еріонор не знає всієї правди. Чоловік хитро всміхнувся:
— Чомусь король не згадував про твоє існування понад двадцять років. Мені розповіли про тебе все. Я хочу почути правду з твоїх вуст.
Дівчина зрозуміла, що доведеться зізнатися. Еріонор й так знає те, що вона даремно намагалася приховати. Аліана важко зітхнула:
— Я одна із доньок короля, проте він ніколи мене не визнавав. Народжена поза шлюбом, на мені назавжди затавроване клеймо “бастард”. Проте ніхто не знав, що я його донька. Моя матір — жриця. Якось король гостював у храмі і йому вона сподобалася. Кілька днів він розважався з моєї матір’ю, а потім забув про неї. Коли вона у листі повідомила про свою вагітність, то він мене не визнав. Як і всі наступні роки.
Аліана не стримала сльози, котрі потекли її обличчям. У дитинстві їй не вистачало батька, а коли виросла, то через образу не хотілося навіть й чути про нього. Вона сіла на диван та продовжувала розповідь:
— У той час, коли інші його діти спали на перинах, жили у розкошах, та купалися у позолочених ваннах, я рахувала краплі води. Мені давали склянку води, яку я ділила на весь день. В умовах сухого спекотного клімату — це мізер. Всі роки я жила з мамою при монастирі, котрий знаходиться у напівпустелі, далеко від столиці. Нам дозволили там жити лише тому, що мама сильна жриця й у мене теж сильна магія. Сарану ми змушені були їсти, щоб не вмерти з голоду.
Сльози рясніше потекли з її обличчя. Вона завжди намагалася бути сильною, придушувала у собі емоції, а тепер, розповідаючи все принцу, почувалася мов на сповіді. Еріонар поклав кинджал на стіл та підійшов до дівчини. Сів біля неї й носовою хустинкою ніжно витер сльози з її обличчя. Лагідно, мовчки, без докорів. В його очах погасла злість і він терпляче чекав, коли принцеса заспокоїться. Аліана шморгнула носом:
— Я небажана. Сором батька. Зламала життя матері. Зайва у цьому світі. Краще б я взагалі не народжувалася. Але минуло двадцять років і про мене згадав король. Вирішив видати заміж. Інших доньок йому шкода віддавати ворогу. Він не запитував моєї згоди. Сказав, якщо відмовлюся, то вб’є мою маму і спалить монастир. В його руках влада, у моїх — нічого. Хто я така, щоб перечити королю? Так, Еріонаре, я не та принцеса, яку б тобі хотілося бачити своєю дружиною. Всі придворні манери та правила я вивчила за тиждень.
— Навпаки, ти саме та, кого мені б хотілося бачити своєю дружиною, — Еріонор ніжно взяв її долоню. Аліана дивилася на нього здивовано округливши очі. Чоловік продовжував:
— Ти ж не думаєш, що мені подобаються манірні вередливі принцески? Мені цікаво з тобою, а ще ти дуже вродлива.
Дівчина опустила голову. Вона надто добре пам’ятала, як ще хвилину тому Еріонор погрожував її вбити. Не варто вірити його словам, плавитися від цих лагідних дотиків та теплих слів. Він — ворог, і щойно довів це. Їй не потрібно було забувати про це. Принц порушив тишу:
— Ти намагалася викрасти перлину за наказом короля?
Аліана не могла сказати правду. Підозрювала, що Еріонор не мовчатиме про це, а у короля її мати, яку він може вбити у будь-яку мить. Надто багато покладено на карту. Вона не могла так ризикувати й похитала головою:
— Я повинна була стати жрицею. Мені багато відомо про магію, зокрема і про магію Перлини. Я гадала, що зможу подарувати своїй країні дощ, стати корисною. Мої люди потерпають від спраги та голоду. Я хотіла це змінити, адже король не надто переймається добробутом населення.
— Ти унікальна дівчина, — Еріонор лагідно доторкнувся до її підборіддя та змусив глянути на себе.
В його очах стих шторм, котрий вирував декілька хвилин тому. Тепер у синій гладі повний штиль. Його рука опустилася на талію дівчини. Вперше за всі дні подружнього життя, він дозволив собі такі непристойності.
— Тепер мені багато чого зрозуміло. Принцеси й принци рідко одружуються за власним бажанням. Я гадав, що тебе готували до заміжжя з розрахунку з самого дитинства, і я не розумів чому ти не хочеш ставати мені справжньою дружиною. Думав, я тобі не сподобався.
— Сподобався, — дівчина бовкнула не подумавши й прикусила язика. Вона не збиралася зізнаватися у такому і поспішно шукала собі виправдання. — Тобто, якби на твоєму місці був хтось інший, то я б поводилася так само. Мене готували до бездітного життя. Без чоловіка, сім’ї, я повинна була віддано служити верховним богам. Тут мене ошелешили й захотіли дітей, а я змирилася, що ніколи їх не матиму. Почуваюся якоюсь квочкою. Я так не можу, Еріонаре. Мають бути почуття або хоча б я маю звикнути до тебе.
— А ти до мене нічого не відчуваєш? — у його грайливому голосі відчувалися нотки загравання.