Глава 14

— Чому двері моїх покоїв були незамкнені? — у голосі принца звучала сталь. Служниця помітно злякалася:
— Я ж вийшла тільки на мить за одягом. Не думала, що хтось зайде.
Еріонор перевів погляд на принцесу. Здавалося він щойно отримав підтвердження почутого від неї та хитро всміхнувся:
— Мені потрібно переодягнутися та підготуватися до церемонії. Обговоримо ваше питання пізніше.
Аліана кулею вилетіла з покоїв. Сама не розуміла, що з нею. Тяжіння до принца збільшувалося з кожним днем, а його припущення про справжню дружину не викликали страх, як зазвичай, а породили солодку млість у животі. Дівчина зайшла до своєї спальні та випила воду зі склянки. У Маркарії вона могла пити досхочу й не лічити краплі. Згодом за нею прийшов Еріонор. Він виставив лікоть й вони попрямували до карети. Чоловік й словом не обмовився про майже поцілунок у його спальні. Вони їхали разом з монархами, й Аліана не мала змоги відверто поговорити. Шкіра на його обличчі залишалася потрісканою. Сонце зайшло за обрій, землю вкрили сутінки, але королеві виявилося цього замало.
— Щоб ніхто не роздивився вад на твоєму обличчі, ми закінчимо свято, коли надворі стемніє. Нам не потрібні зайві плітки, — Маріетта постукала до конюха. — Повільно проїдься набережною, ми змінюємо маршрут.
Нічне небо виблискувало сріблом зірок, і королівська карета нарешті дісталася до площі. Перед храмом скупчилися люди. У центрі площі височіла велика кам’яна чаша — Священний Вогонь, котрий палахкотів від самого початку святкувань. Полум’я вважалося символом старого року, його боротьби, пристрасті та змін. І лише коли воно згасне під потоками чистої води, почнеться новий цикл життя.
Аліана стояла поруч з Еріонором, тримаючи в руках срібний глечик, наповнений кришталево прозорою водою з джерела храму. Вона відчувала, як її серце калатає в грудях, але не через натовп чи церемонію, а через нього.
Принц стояв поруч, зосереджений, мовчазний. У відблисках полум’я здавалося, що він створений із вогню. Такий же небезпечний, гарячий, той, хто може обпалити, якщо підійти надто близько. Він помітив її увагу та головою змахнув на чашу:
— Час настав, — Аліана відчула, як його погляд зупинився на ній.

Дівчина кивнула, намагаючись не видати хвилювання. Вони разом підняли глеки, і вогонь ніби затримав дихання.
— Нехай старе залишиться позаду, а нове розпочнеться, — урочистий голос Еріонора відлунням розлився площею.
— Нехай вода очистить шлях до майбутнього, — додала Аліана завчену фразу, і ті, хто стояли найближче, здивовано підняли голови.
Її голос не тремтів. Вона більше не була тією чужинкою, яку натовп відштовхував. Принцеса була тут, серед них, стала частиною цього світу.
Разом вони нахилили глеки. Холодна вода торкнулася розпеченого вогню, і той засичав, мов розгніваний звір, здійнявши останні язики полум’я в небо. Потім почав згасати. Люди плескали в долоні, дехто кидав у повітря квіти, а хвилі радості й легкості розлилися площею, наче справді щось змінилося в цей момент.
Аліана не могла відвести погляду від чаші. Її пальці все ще стискали глек, хоч він був уже порожнім.
— Ти зробила це, — Еріонор нахилився до неї. — Можеш так сильно не стискати глечик. Святкування закінчено, ти виконала свою місію.
Він усміхнувся, і в його очах ще жевріли відблиски вогню. Але щось у цьому погляді було інакшим. Вони повернулися до палацу пізньої ночі. Еріонор чемно попрощався та пішов до своїх покоїв. Аліана не насмілилася розпочати розмову. Боялася, що він продовжить тему про справжню дружину. Вирішила навідатися до нього на світанку, перед його міфічним від'їздом. Дівчина більш ніж упевнена, що Еріонор залишається у покоях на весь день.
На світанку служниця допомогла принцесі одягнутися. Аліана дивилася на вранішнє сонце, яке щойно зійшло на небо, та сподівалася, що чоловік відчинить їй двері. Рішуче підійшла до його покоїв і постукала. На порозі з’явився слуга. Він трохи розгубився:
— Ваша Високосте? — вчасно спохватився та поклонився.
— Принц у себе?
— Так, я повідомлю про ваш прихід.
— Не треба повідомляти, я почув. Впусти, — голос принца донісся з кімнати.
Аліана зайшла до покоїв. Еріонор стояв біля басейну у синьому облягаючому костюмі. Тканина щільно облягала тіло і не приховувала форму рельєфних м’язів. Дівчина стиснула губи:
— Ми можемо поговорити?
— Так, — принц кивнув та звернувся до слуг. — Залиште нас.
Слуги покинули покої й Аліана розхвилювалася. Вона не знала, чи чоловік їй довіриться та скаже правду. Проте вона не збиралася відступати. Дівчина підійшла до басейну:
— Знову збираєшся їхати у справах?
— Так, ти ж знаєш, що вдень мене немає у палаці.
— А я впевнена, що є, — голос принцеси звучав впевнено. Вона вдивлялася у синяву його очей та важко зітхнула:
— Еріоноре, скажи правду. Вчора я зрозуміла, що ти ховаєшся від сонця, а, отже, їхати кудись у справах ти не можеш. Ти весь день сидиш у покоях?
— Ні, це означає, що я відвідую місця у яких немає сонця, — чоловік говорив загадками, з хитринками в очах.
— Це ж які? Під землею. У Маркарії скрізь сонце. Хіба що ти чекаєш, коли піде дощ. Я хочу знати правду. Ти просиш мене довіряти тобі, але я не можу цього зробити, поки ти не будеш зі мною відвертим. Вчора, коли ти впав, я побачила дещо у тебе за вухом. Це… — дівчина на мить замовкла. Вона боялася висунути хибне припущення. Еріонор завершив за неї:
— Зябра. Так, Аліано, я маю зябра. Тепер ти боїшся мене?
Така новина шокувала дівчину. Вона ніколи не чула, щоб у людей були зябра. Тепер стало зрозуміле попередження служниці про його особливість. Дівчина похитала головою:
— Ні, це ж досі ти, тільки із зябрами.
— Хочеш знати, де я пропадаю вдень? — Аліана рішуче кивнула й Еріонор продовжив. — Я тобі покажу. Тільки одягни костюм для плавання. Я тебе зачекаю.
— Але я не вмію плавати.
— Ми продовжимо наші уроки з плавання. Чи велична принцеса злякалася моря? — це прозвучало з насмішкою.
Аліана стиснула руки в кулаки. Хотілося довести, що море її не лякає.
— Добре. Сподіваюся, коли я повернуся, ти досі будеш тут і нікуди не втечеш.
— Я завжди дотримую слова. У тебе випала нагода це перевірити.
Аліана попрямувала до своїх покоїв. Швидко знайшла свій купальний костюм та одягнула його. Вийшовши у коридор, одразу наштовхнулася на принца. Схрестивши руки на животі, Еріонор стояв біля її дверей:
— Ти швидко. Боялася, що втечу?
— Не виключала такого варіанту, — Аліана не приховувала правди.
Чоловік висунув лікоть і принцеса обвила його рукою. Вони вийшли на вулицю та зупинилися на королівському пірсі. На ньому пришвартовані невеликі судна та човни. Принц віддав наказ:
— Підготуйте принцесу до занурення.