Глава 13

Вона удала, що замислилася.
— Якщо цей простолюдин зможе танцювати.
— От і перевіриш, — він простягнув їй руку, і Аліана, всміхаючись, дозволила втягнути себе у вир святкового танцю.
Вона ніколи не бачила Еріонора таким – живим, щирим, майже легковажним. Його очі палали азартом, коли він закручував її у швидкому оберті, змушуючи відкинути всі сумніви. Її серце калатало, не встигаючи відрізнити запаморочення від почуттів.
Раптом хтось із натовпу пожбурив у них ціле відро води. Аліана скрикнула, а Еріонор розсміявся. Тримав її міцно, поки краплі стікали з її волосся.
— Я вся мокра! — принцеса намагалася здаватися обуреною, хоча кутики її губ зрадливо тремтіли від усмішки.
— Зате тепер ти справжня частина свята, — чоловік глянув на неї так, що їй раптом стало важко дихати.
Світ зник. Не було ні палацу, ні обов’язків, ні минулого, що тягнуло її назад. Була лише музика, мокра бруківка під ногами й цей чоловік, який, як виявилося, вмів не лише бути холодним стратегом, а й змушував її сміятися.
Вони продовжували танцювати. Темп музики пришвидшився, і вони рухалися активніше. Сонце припікало, краплі на обличчі висохли й лише вологий одяг нагадував про інцидент. Раптом Еріонор зблід, його дотик ослаб, а погляд зробився тьмяним. Ноги чоловіка підкосилися і він похитнувся. Принцеса намагалася його утримати, проте не змогла. Еріонор впав на бруківку. Венами Аліани пробігся страх. Вона опустилася на коліна перед принцом. Доторкнулася до обличчя. Гаряче, наче сонце.
— Еріоноре!
Люди навколо почали зупинятися, занепокоєно дивлячись у їхній бік.
— Відступіться! Дайте йому повітря! — кинула вона в натовп, намагаючись не піддатися паніці. Його пересохлі губи затремтіли:
— В…води! — з його вуст долинув тихий шепіт.
— Води! — крикнула Аліана до людей. — Дайте йому води.
Шкіра на його обличчі миттю стала сухою, жорсткою, та чимось нагадувала лусочки. Якийсь юнак простягнув глечика. Принцеса притулила його до вуст принца. Він зробив кілька ковтків, проте не мав сили підвестися. Аліана змочила долоню та обтирала обличчя чоловіка. Сподівалася вода допоможе йому.
Щедро намочила долоню та приклала до гарячого чола. Провела рукою донизу, заправила світле пасмо волосся за вухо і скрикнула від несподіванки. Її пальці наштовхнулися на щось жорстке, кістляве і м’яке одночасно. Вона прибрала волосся і не повірила своїм очам. За вухом у чоловіка знаходилися зябра. Дівчина схопилася долонею за рот. Тепер вона зрозуміла про яку особливість принца обмовилася служниця. Кремезний чоловік схопив його за руку:
— Йому потрібно більше води.
Незнайомець підняв Еріонора за плечі й поволік вулицею. Аліана заметушилася та кинулася слідом:
— Куди ви його тягнете?
— Я його рятую, — він сказав це так впевнено, що в Аліани не залишилося жодних сумнівів щодо цього.
Люди розступалися і давали дорогу. Ноги принца ледь ворушилися. Аліана підхопила його за друге плече. Через кілька хвилин вони наблизилися до фонтану. Незнайомець опустив принца у воду. Аліана схопилася за мармурову стінку та затамувала подих. Вода покрила чоловіка з головою. Дівчина запанікувала. Схопила його за долоню та намагалася витягнути з води:
— Що ви робите? Він потоне.
— Ні, він зцілиться, — незнайомець доторкнувся до руки Аліани й змусив розімкнути пальці.
Дівчина нервово застигла та уважно спостерігала за принцом. Готова у будь-яку мить витягнути його з води. Еріонор лежав непорушно та не виказував жодних ознак життя. Один. Два. Аліана подумки відрахувала три секунди й принц розплющив очі. Сині очі, наче волошкове поле, дивилися в одну цятку на небі. Чоловік поворухнувся та сів. Прокашлявшись, швидко набрав у легені повітря та видихнув. Над вухом дівчини пронісся розлючений голос короля:
— Еріоноре! Що ти тут робиш? — монарх стрільнув злим поглядом на Аліану. — Принцесо? Що це все означає?
Сиріонор грізно насупив брови й здавалося ще трохи і його очі метатимуть блискавки. Одягнувши капюшон на голову, принц вийшов з фонтану:
— Я все поясню, але не тут.
— До карети. Хутко! — суворий тон короля не припускав заперечень.
Еріонор взяв руку дівчини у свою долоню й вони попрямували до карети у формі мушлі. Дівчина розхвилювалася:
— Як ти почуваєшся?
— Вже краще. Зомлів від спеки, — чоловік поправив волосся, ховаючи зябра. Аліана насупилася:
— Чомусь я тобі зовсім не вірю.
Принц змовчав. Вони розмістилися на диванчику карети, а навпроти сіли монархи. Еріонору дали флягу з водою. Він наповнив долоні водою та витер обличчя. Екіпаж вирушив вперед кам'яною бруківкою. Король підвищив голос:
— Еріоноре! Ти геть розум втратив? Забув, що тобі не можна виходити на сонце, дивись, що сталося з твоїм обличчям. Що ви робили там, серед натовпу, одягнені як простолюдини?

Шкіра на лиці чоловіка здавалася надто сухою, потрісканою, та лущилася. Принц заспокійливо виставив долоні:
— Нічого страшного не сталося. Тіло не постраждало, його захистив одяг. Гадав, якщо часто питиму та витиратиму обличчя водою, то не постраждаю.
— Ми вже це пробували. Чому ти думав, що цього разу буде інакше? — у синіх плесах королеви, якими здавалися її очі, вирувала тривога. Принц мовчав. Жадібними ковтками пив воду та обтирав обличчя. Король гнівно насупив брови:
— Що ви робили у місті у такому одязі?
— Аліана хотіла побачити свято зсередини. Я не зміг їй відмовити. Гадав, що так вона краще познайомиться з нашими традиціями, відчує дух свята.
— Ти збожеволів? — Сиріанор підвищив голос. — Заради цієї дісерійки ризикував життям?
— Ризику не було, — Еріонор похитав головою. — Райзек наглядав за нами, а у разі необхідності мав втрутитися, що власне він і зробив.
Аліана поклала руки на коліна та стиснула пальці в кулаки. Отже, той незнайомець, котрий врятував принца, виявився його охоронцем. Принцеса склала пазли у голові й вимальовувалася певна картина всього, що відбувається. Але вона була неповною, залишалися білі прогалини. Дівчина вирішила уточнити та звернулася до принца:
— Тобі не можна виходити на сонце? Тому весь день ти таємно переховуєшся у покоях?
— Я не переховуюся у покоях, — Еріонор обурився. Король поспішно його перебив:
— Переховуєшся! Краще, якщо принцеса вважатиме так. Все одно ми мусимо їй якось це пояснити. Ось до чого привела твоя безвідповідальність, — король перевів погляд на Аліану. — В Еріонора певні проблеми зі шкірою, тому йому не можна виходити на сонце. Ми приховуємо його хворобу від підданих.
Слова Сиріанора звучали фальшиво. Аліана зрозуміла — він обманює, проте не могла звинуватити монарха у брехні. Гадала, розговорити Еріонора буде легше наодинці. Дівчина вдала, що повірила й злегка кивнула. Королева доторкнулася до обличчя принца. Він скривився та зціпив зуби. Здавалося, що йому боляче. Маріанелла одразу забрала руку назад:
— Як ти з’явишся сьогодні ввечері на закриття свята з таким обличчям? Піддані мають побачити свого принца, майбутнього короля.
— До вечора ще є час, я підлікуюся та оклигаю.
— А ви, принцесо, мене розчарували, — королева зіщулила очі. — Вдали хвору, щоб таємно прокрастися з принцом на свято. Чому одразу не сказали правду?
— Бо ви б не дозволили, — Еріонор відповів за принцесу. Еоролева надула губи:
— Звісно не дозволили б. Ви стояли серед натовпу. Вас могли поранити. Може ті люди хворі? Бруд, піт, штовханина, задушливі аромати… Вам слід негайно прийняти ванну і сподіватися, що серед тих людей не було хворих. Не думала, що ти такий безвідповідальний. Це Аліана так на тебе впливає?
— Ні, це була моя ідея, — принц зробив черговий ковток води. Блідність майже зникла, проте обличчя мало нездоровий вигляд.
— Ти її захищаєш! — у голосі королеви відчувалися нотки ревнощів.
— Я був ініціатором цієї прогулянки. Аліана не хотіла урочисто йти до статуї богині, бо минулого разу, ви її не захистили. Не зробили нічого, лише спостерігали, як у неї кидають гнилі помідори. Своїм мовчанням, ви дали дозвіл так з нею поводитися.
— Аліана має показати, що вона сильна жінка, велична, а не сопливе дівчисько, яке потребує захисту.
Еріонор та Маріетта не стримували крику. Дивилися одне на одного як на суперників. Король стукнув кулаком по оксамитовій обшивці дивану:
— Досить! Зараз не час і не місце обговорювати подібне. Ти, — король вказав пальцем на принца, — підлікуєшся і ввечері постанеш перед своїм народом, а ти, — звернувся до Аліани, — щоб і словом не обмовилася щодо хвороби принца.
Тон розмови короля був настільки суворим, що решту дороги їхали мовчки. По приїзді до палацу, принцесу супроводили до її покоїв. Вона не мала змоги поговорити з Еріонором наодинці. Аліану переодягнули у розкішну сукню, на голові красувалася діадема, а на шиї кольє. Сонце готувалося до сну, проте принц досі не з’явився у покоях принцеси. Аліана хвилювалася. Не впевнена, що їм вистачить часу на відверту розмову, але нетерплячість з’їдала її зсередини. Відправивши служниць, дівчина вийшла з покоїв. Тихо, наче злодій, пересувалася коридором. Зупинилася перед дверима принца та невпевнено постукала. Тихо. Хоч ніхто не дозволяв їй заходити, але вона відчинила двері.
— Еріоноре! Ти тут?