Глава 11

Він нахилив мушлю до губ і одним плавним рухом втягнув устрицю до рота.
— Бачиш? Нічого страшного. Я б навіть сказав смачно.
Аліана зітхнула. Вона ніколи не вважала переляканою дівчинкою, але така страва виявилася для неї випробуванням. Вона стала його дружиною, а отже, мусить приймати чужу культуру. Принцеса взяла одну з мушель, повторюючи рухи Еріонора. Устриця у її руках здавалася холодною, мов камінь на дні річки.
— Просто ковтати? — з викликом глянула на нього.
— Або спочатку відчуй смак. Нехай він розкриється на твоєму язику.
Зітхнувши, вона нахилила мушлю і дозволила устриці зіслизнути до рота. Її охопило незвичне відчуття. Солоне, прохолодне, легкий аромат водоростей і чогось чистого, первісного. Вона скривилася, але не тому, що це було гидко — навпаки, це нове і дивне. Еріонор засміявся.
— Я бачу, ти ще не визначилася, чи тобі подобається, — принц нахилився ближче. Його погляд став м’якішим, але водночас уважнішим. — Знаєш, є ще один спосіб зрозуміти, чи дійсно тобі сподобалося.
— Який?
Він не відповів. Просто простягнув руку, легенько торкнувся її підборіддя. Тілом розповзлися мурахи. Перш ніж вона встигла відсахнутися, він нахилився ще ближче й ледь-ледь ковзнув її губами своїми вустами. Поцілунок здавався легким, майже примарним, як той самий присмак моря на її язику. Аліана завмерла. Устриці справді смакували, як поцілунок, або це був поцілунок, що смакував, як море.
На відміну від їхнього першого поцілунку, цей поцілунок був не для сторонніх очей, а лише для них. Аліані подобалися його дотики, але вони породжували всередині неї протиріччя. Їй не повинні бути приємні поцілунки принца. Її завдання викрасити перлину і врятувати свій народ, а не ставати справжньою дружиною ворогу. Навіть якщо цей ворог вродливий, добрий та розуміючий чоловік. Не виключено, що це лише гра. Принцеса різко відхилилася.
— Я ще не готова сказати, чи мені сподобалися устриці. Я звикаю, пізнаю, вчуся довіряти новим відчуттям і прошу мене не квапити.
Аліана навмисно підбирала слова так, щоб вони мали подвійне значення. Дівчина хотіла, щоб Еріонор зрозумів — насправді мова йшла не про устриці, а про нього. Чоловік відхилився. Наче нічого не сталося, взяв виделку до рук:
— Звісно, у тебе є час звикнути до нових страв. Що найекзотичніше ти їла у Дісерії?
— Сарану, — Аліана відповіла чесно, не роздумуючи. — Ми ловили її на полях, встановлюючи пастки. Комахи заплутувалися у сітках. Потім кидали їх у киплячу олію та смажили. Звісно вони зовсім не смачні, але коли голодний шлунок, то зовсім не перебираєш харчами.
— Ти сама ловила сарану? — Еріонор неабияк здивувався. Він нерухомо застиг з простягнутою до риби виделкою. Дівчина похитала головою:
— Не сама, з іншими вихованками. Найближчі поля знаходилися за десять кілометрів від дому. Ми прокидалися на світанку та йшли туди. Власником поля був багатий маг. Він магічно підтримував життєздатність полів. У нас діяла угода — ми захищаємо урожай від сарани й весь улов наш. Таким чином всі залишалися у виграші.
— Вперше чую, щоб принцеса прокидалася на світанку та йшла ловити сарану.

Аліана прикусила губу. Тільки тепер вона зрозуміла, як необачно обмовилася. Через цю розповідь Еріонор може здогадатися хто вона є насправді. От, спокусник. Одним поцілунком затуманив розум і вона ледь не виказала себе. Дівчина стиснула плечима та почала виправдовуватися:
— Це я заради цікавості пішла з дівчатами. Звісно батько не знав про це.
— Отже, ти бунтівна ще з дитинства, — принц мило всміхнувся та здавалося повірив у цю брехню. Аліана полегшено зітхнула. Чоловік підозріло зіщулив очі, котрі нагадували кришталеві озера. — Ти казала про якихось вихованок.
Душа дівчини ледь не втекла в п'яти. Проговорилася. Принцеса намагалася виплутатися з клубка власної брехні:
— Так, тоді ми гостювали у монастирі, де служать найсильніші жриці країни. З їхніми вихованками я й втекла.
— І король не дізнався про цю витівку?
Аліана скептично всміхнулася. Король не знав нічого, що відбувалося у її житті. Не цікавився й навіть за доньку не визнавав, а нещодавно почав шантажувати. Принцеса пам’ятала, що її народ, жінки та діти потребують води. Мабуть, батько дізнався б про втечу однієї з істинних принцес. Він же з них пилинки здуває. Дівчина кивнула:
— По обіді за мною прийшли вартові. Батько встановив покарання, — дівчина прикусила губу й роздумувала, яке покарання личить принцесі. Стояти на колінах на дрібному камінні, як зазвичай карали її, принцесу навряд чи змусили б. Гарячково перебирала варіанти й нарешті обрала більш-менш відповідний. — Мене змусили самостійно гаптувати всю хустинку.
— Звісно, суворе покарання, — в очах Еріонора з’явилася насмішка. — Твій батько, мабуть, тебе дуже любить.
У серці Аліани панувала пустота. Вона не знала любові батька. Проте зізнаватися у такому не могла. Дівчина стримано кивнула:
— Мабуть. А яка найбільша витівка твого дитинства?
Еріонор розповідав. Натхненно, весело, щиро. Аліана зрозуміла, що їй комфортно з принцом. Їжа давно охолола, свічки майже догоріли, а вони продовжували розмовляти до пізньої ночі. Здавалося, не існувало ворожнечі та взаємної неприязності. Годинник пробив північ і це протверезило Еріонора. Він підвівся на ноги:
— Наша вечеря трохи затягнулася.
— Дякую, що навчив їсти устриці. Щоправда, не впевнена, що готова скуштувати їх знову, — Аліана сподівалася чоловік зрозуміє, що насправді вона говорить не про устриці, а про їхній поцілунок.
Дівчина не знала, що робитиме, якщо Еріонор вирішить залишитися. Законних підстав для відмови у неї не було, а погоджуватися на близькість вона не могла. Страх нашіптував на вушко найгірші варіанти розвитку подій та змушував серце нестримно калатати. Дівчина застигла в очікуванні. Дивилася на принца з острахом. У відчаї, схопила столовий ніж, котрим нещодавно розрізала рибу. Якщо знадобиться, вона готова захищати свою честь, але не ляже у ліжко з нелюбом, навіть, якщо він такий вродливий як Еріонор.
Принц наче не помітив цей жест, підійшов до вікна та вдивлявся у море закутане ніччю.
— Ти звикнеш до нового життя. Мусиш звикнути. Потрібний лише час. Згодом устриці тобі сподобаються. Спочатку все невідоме лякає, — чоловік різко розвернувся до неї, — добраніч!
Еріонор швидко вийшов з покоїв. Дівчина навіть не встигла нічого відповісти. Вона полегшено зітхнула. Принаймні, чоловік не братиме її силою. Перед сном Аліана думала про нього. Еріонор здавався благородним.
Наступного дня цілий день велися приготування до завтрашнього свята води. Аліана приміряла сукню, тренувала ходу, котра повинна бути величною, їй розповідати що казати, де стояти і як дихати. Завтра на неї дивитимуться сотні очей, і всі її ненавидітимуть. Дівчина боялася, що цього разу, замість гнилого помідора, у неї може полетіти каміння. Еріонора не буде на святі й це викликало зайві підозри. Чим же таким важливим зайнятий принц, що не може відвідати свято? За вечерею у бенкетній залі, він і словом не обмовився про це. Поводився як і зазвичай.
Хвилювання тиснули на груди Аліани. Після вечері, вона вийшла на терасу й дивилася на нічне море. Хвилі досягали майже до підлоги. Здавалося ще мить і вони проникнуть до палацу. Дівчина сперлася об мармурові бильця. Не бажала йти завтра на свято й, наче покірна лялька, повторювати вивчені рухи. Нові туфлі тиснули. Принцеса зняла їх та стояла босоніж. Раніше вона саме так відчувала зв’язок із Землею. Вона робила її сильнішою та наповнювала енергією.
Позаду почула тихі кроки. Аліана одразу розвернулася та поглядом вчепилася в Еріонора. Він йшов повільно, велично, наче прямує до статуї богині, до якої дівчина повинна йти завтра.