Глава 10

Чоловік зайшов впевненим кроком, та зупинився біля столу.
— Я питав у жерців про мітку. Вони передали тобі це, — Еріонор розімкнув пальці. На долоні лежала якась купка мокрого піску. — Потрібно зробити відбиток мітки. Вони хочуть глянути на неї. Дозволиш?
Аліана невпевнено кивнула. Вона не знала, що саме має на увазі принц, але вирішила йому довіритися. Раділа, що про жука Еріонор досі нічого не знає. Не розуміла, як принц міг бути у жерців, якщо цілий день не покидав покоїв. Вона уточнила:
— Ти сьогодні їхав до храму?
— Так, і жерці запевнили, що вперше чують, щоб Горан ставив на комусь мітку.
Брехло! Аліана стиснула руки в кулаки. Храм же не розміщувався у його покоях? Дівчина більш ніж впевнена, що ні, а це означало, що чоловік обманює і ні з якими жерцями він не розмовляв. Зціпивши зуби, мусила мовчати про свою обізнаність.
Еріонор підійшов до неї. Схопив пасмо чорного волосся, котре впало на ключицю та відкинув назад. Приклав пісок до мітки й непорушно застиг. Його теплі пальці торкалися шкіри, й від них по всьому тілу поширювалися мурашки. Чоловік дивився на печатку, а потім його погляд ковзнув вниз та зупинився на привабливому декольте. От, нахаба! Не соромлячись, чоловік поглядом обпікав її груди. У покоях панувала цілковита тиша. Дівчині здавалося, що ще трохи й Еріонор почує гупання її серця, яке у присутності чоловіка пришвидшило свій ритм. Аліана не стрималася від уїдливого коментаря:
— Там, куди ти дивишся, немає мітки.
— Зате там цікавіше.
Чоловік зовсім не соромився своєї поведінки. Еріонор забрав магічний пісок від ключиці та глянув на відбиток. Він у точності повторював обриси мітки. Аліана вирішила спробувати схитрити:
— А чому б нам обом не поїхати до жерців? Нехай би побачили мітку в оригіналі.
— Бо хтось намагався викрасти Перлину і я не хочу зайвий раз ризикувати нею.
— Боїшся, що вкраду артефакт у тебе з-під носа? — Аліана додала ноток грайливості у голос.
— Ні, викрасти її у тебе не вийде, а от вляпатися у чергову халепу — цілком. Тебе можуть спіймати й не факт, що наступного разу я зможу допомогти тобі уникнути покарання.
Чоловік мав рацію. Вона боялася припустити, яке покарання належить, якщо її спіймають за крадіжкою священної реліквії. Вона підняла брови догори:
— Турбуєшся про моє майбутнє?
— Ти — моя дружина і все, що ти робиш, стосується і мене. Тепер ти представник королівської родини Маркантії й соромно буде, якщо спробуєш втнути щось подібне.
— О, тоді тобі зараз стане дуже соромно. Сьогодні дещо сталося, — принцеса винувато опустила голову та прикусила губу. Перевіряючи нерви чоловіка на міцність, навмисно зробила паузу. Він напружився:
— Що ти зробила?
— Її Величність королева запросила мене на церемонію покладання квітів богині. Коли ми приїхали на площу, було багато людей. Під час покладання мене закидали гнилими помідорами. Вони з ненавистю вигукували моє ім’я, кричали, щоб я їхала додому та звинувачували у війні, до якої я не маю жодного відношення.
— Ти в порядку? — Еріонор поклав відбиток на стіл та схопив дівчину за руки. Стурбовано оглядав принцесу, наче шукав синці на видимих ділянках тіла. Аліана кивнула:
— Так, я переодягнулася і почуваюся краще. Твій народ ненавидить мене, але по суті, я лише виконую наказ. Король наказав їхати сюди, вийти заміж за принца і зовсім не цікавився моїм бажанням. Я, як і ти, стала заручницею ситуації.
— Потрібно дати їм трохи часу і вони звикнуть до тебе. Так само як і я.
Чоловік нахилився до Аліани. Принцеса відчувала його дихання на обличчі. Вони стояли надто близько, його долоні продовжували зігрівати пальчики, а погляд синіх океанів впав на її вуста. Мимоволі згадався їхній єдиний поцілунок на церемонії, котрий був не більше, ніж виставою. Хай там як, а Аліана досі пам’ятала смак його губ, який породжував полум’я у животі.
Несподівано двері відчинилися, і до покоїв зайшла Мартіна. Принц одразу відпустив руки своєї дружини, та відійшов вбік. Побачивши його, камеристка розкланялася у кніксені:
— Перепрошую, Ваша Високосте! Я не знала, що ви тут. Я прийшла повідомити принцесі, що вечеря ось-ось розпочнеться.
— Добре, ми зараз прийдемо, — Еріонор взяв відбиток зі столу та заховав його до кишені. Галантно висунув лікоть. — Йдемо? З’явимося у залі разом, як зразкове подружжя.

Аліана охопила його лікоть рукою й вони вийшли з покоїв. Звісно, до зразкового подружжя їм ще далеко, але принаймні зараз вони не бризкалися отрутою як при першій зустрічі. Дівчина мусила визнати — не такий Еріонор і поганий, як здалося спочатку. Після вечері чоловік провів її до покоїв. Чемно попрощавшись, відправився до себе.
У наступні дні принц поводився стримано. Вони бачилися лише за вечерею й майже не говорили. Аліана прийняла ванну та готувалася до вечері. Одягнула нову сукню і дивилася на себе у дзеркало. Вона майже звикла до відвертих вирізів та тонких тканин. В умовах спеки, такий одяг виявився практичним. У двері постукали й принцеса дозволила зайти. На порозі з’явився лакей:
— Перепрошую, Ваша Високосте! Вам лист з Дісерії.
Серце Аліани забилося швидше. Вона вперше отримала звістку від короля. Простягнула руку та взяла конверт:
— Дякую!
Лакей пішов, а дівчина уважно оглянула конверт. Королівська печатка надійно приховувала його вміст, проте Аліана підозрювала, що попри це, дісерійці все одно його прочитали. Зірвавши печатку, розправила лист та вчепилася поглядом у рядки.
“Аліано!
Ти мене розчарувала. Велса розповіла про твою ініціативу викрасти Перлину Припливів. Ти змусила свою свиту стати співучасниками й цим самим накинула тінь на нашу країну. Ми встановили мир з Маркантією не для початку нових чварів. Сподіваюся з тобою все добре і ти пам’ятаєш про свою місію. Твоєму народу потрібна вода і ти знаєш, як сильно я бажаю її роздобути”.
Аліана перервала читання та стиснула руки в кулаки. Отже, вона ініціатор викрадення. Мабуть, батько теж припускав, що лист прочитають маркантійці. Він відмив свою честь її коштом. Вона добре пам’ятала як по неї приїхала королівська гвардія і, наче злочинницю, доставили до палацу. Тоді вона вперше побачила свого батька короля. Він поклав її перед фактом. Час виконати свою місію. Вийти заміж за принца та викрасти Перлину. Дівчина відмовлялася, проте король знайшов важелі впливу і шантажем змусив погодитися. Аліана пам’ятала ціну, яку вона заплатить у разі свого провалу. Зціпивши зуби, принцеса читала далі.
Прочитавши листа, вона піднесла над свічкою. Язики полум’я одразу доторкнулися паперу і він згорів вщент. Дівчина розуміла, що це послання наповнене фарсом і у ньому немає жодної краплі правди. Ну, хіба що Велса, разом зі свитою, повернулася до Дісерії.
До покоїв зайшла Мартіна з двома служницями. Вони принесли на тацях їжу та почали розкладати її в особистій столовій залі принцеси. Аліана напружилася. Невже маркантійці таки прочитали лист батька та вирішили ув’язнити її у покоях? Дівчина боязко поцікавилася:
— Я вечерятиму тут?
— Так, Ваша Високосте! Разом з принцом Еріонором. Сьогодні ви вечерятимете тут удвох.
Тілом дівчини пробіглися мурашки. Отже, Еріонор дізнався про лист. Велса жива, ціла та неушкоджена дісталася столиці Дісерії, а це означало, що чоловік виконав умову. Цією вечерею він натякає, що настав час їй виконати свої умови. Щоки запалали вогнем. Ні! Тільки не це! Вона не готова настільки зблизитися з принцом. Їй необхідно викрасти перлину та повертатися до Дісерії. Вона потрібна своєму народу.
Хтось постукав у двері. Не чекаючи дозволу увійти, на порозі з’явився Еріонор. Одягнений у сірий костюм, на якому сріблястими нитками вишиті водорості, він здавався вродливим. Чоловік злегка посміхнувся:
— Привіт! — помітивши її смуток, одразу посерйознішав. — Щось сталося?
— Ні, чому ти так думаєш?
— Ти сумна.
— Отримала лист від короля, — Аліана гадала, що принцу і так про це відомо. Намагалася поводитися так, якби поводилася справжня принцеса, котра жила при дворі. Опустила погляд до підлоги й збрехала. — Я скучила за Дісерією.
Еріонор підійшов до неї. Зі співчуттям вдивлявся в обличчя дівчини. Лагідно взяв її руку до своїх долонь та ніжно провів пальчиком по шкірі. Цей рух породив млість у серці принцеси та якесь невідоме раніше відчуття тепла у грудях. Чоловік похитав головою:
— Я знаю, це не те життя про яке ти мріяла. Мені сказали, що ти майже не виходиш з покоїв. Інколи прогулюєшся пляжем, чи йдеш дивитися як падає дощ. Тобі варто знайти подругу серед придворних дам.
— Не потрібно мені фальшивих подруг. Тут всі мене ненавидять, хоч я нічого не зробила.
— Впевнений, це не так. Всі звикають до тебе. Я теж звикаю і розумію, що тепер ти маєш стати частинкою мого життя. Повечеряємо?
Дівчина невпевнено кивнула. Вони підійшли до столу. Чоловік, як справжній джентльмен, відсунув для неї стілець. Аліана сіла і принц розмістився навпроти. У його очах з’явився вогник, якого раніше не було. Еріонор розстелив серветку на колінах:
— Велса з твоєю свитою успішно дісталися до Дісерії?