Глава 9

Карета плавно котилася брукованими вулицями, її колеса ритмічно постукували об каміння. Усередині панувала напружена тиша, така густа, що, здавалося, її можна було різати ножем. Щоб відволіктися, Аліана з цікавістю роздивлялася місто. Ошатні будинки з багатою зеленню вражали красою. На відміну від посушливої Дісерії, тут скрізь буяло життя. Біля будинків знаходилися фонтан або штучне озерце. Карета проїхалася кількома мостами та продовжувала рухатися дорогою.

Попереду Аліана побачила високий будинок з чашею на даху. Всередині чаша виявилася наповнена водою, котра стікала через розлогий отвір. Вода нестримним потоком падала у річку, породжуючи бризки навколо. 

— Це штучний водоспад, — нарешті королева порушила тишу.

Вона сиділа прямо, спиною торкаючись оксамитової оббивки сидіння. Її постава була ідеальною, а вираз обличчя — непроникним. Холодні очі королеви, як дзеркало озера взимку, дивилися на неї оцінювально, уважно, вивчаючи. Від такої уваги дівчині стало незатишно. Щоб не мовчати, бовкнула перше, що спало на думку:

— У Маркарії гарна столиця.

— Але думками ти не тут, — королева бачила принцесу наскрізь. Дівчина кивнула:

— Хвилююся про те, як мене зустріне народ.

Ще жодного разу Аліана не виходила до людей як принцеса, представниця королівського роду. Зазвичай вона стояла у натовпі та споглядала на верхівку влади. Королева невдоволено хмикнула:

— Вони не люблять тебе. І не полюблять.

Аліана ковтнула. Відвертість цих слів була як удар батога — швидкий і болючий. Вона намагалася, щоб її голос не здригнувся.

— Тоді чому я тут? 

 Королева поклала руки на коліна та відвела погляд у віконце карети:

— Ти дружина мого сина. Легітимна принцеса цього королівства. Я мушу знати, чи ти витримаєш.

— Витримаю що? — Аліана облизала пересохлі губи. Хвилювання товстими шарами наростали у грудях.

— Їхню ненависть. Їхні погляди. Ти маєш поводитися гідно, та показати свою велич.

Принцеса стиснула руки в кулаки. Велич. Вона ніколи не була величною. Карета зупинилася на площі. Спершу вийшла королева. Служниця вручила їй букет квітів. Маріетта кинула у народ погляд, просякнутий зверхністю. Принцеса стала біля неї та отримала свій букет, котрий мала покласти до ніг їхньої богині.

Аліана йшла поруч із королевою, тримаючи в руках букет білих лілеїв. Їхні ніжні пелюстки лоскотали їй пальці, і вона намагалася зосередитися на цій простій деталі, щоб не думати про сотні очей, що стежили за нею.

Вони наближалися до статуї богині. Висічена з мармуру, вона здіймалася над людьми, обрамлена гірляндами квітів. У руках вона тримала чашу, символізуючи, що завжди втамує спрагу. З кожним кроком наближення до статуї, повітря напружувалося. Шепіт натовпу, стримані тихі розмови, хтось презирливо хмикнув. Аліана вдавала, що не чує. Її шкіра вогнем і здавалося от-от запалає. Дівчина знала — вона тут вона чужа. Навіть після шлюбу з принцом народ її не приймав. Сьогодні вона тут як символ єдності між двома королівствами. Хоча це більше нагадувало випробування.

Королева першою поклала квіти до підніжжя статуї. Аліана зробила крок уперед, глибоко вдихнула, схилилася, щоб покласти свої лілеї. Саме в цей момент щось важке й мокре вдарило її в плече.

Вона здригнулася. Навколо миттєво запала тиша. На її сукні розпливлася червона пляма — різкий, гнилий запах миттєво забив їй ніс. Гнилий помідор. І він був не один. Наступний полетів просто в груди, ще один розбився біля ніг, бризки потрапили на її руки, на сукню, на лілеї, які вона досі тримала в пальцях.

— Чужинка! — гукнув хтось із натовпу.

— Вона не наша!

— Чому вона торкається священної землі?

— Через неї та її батька на війні загинув мій син!

Хтось ще кинув щось — можливо, шматок гнилої капусти, бо запах став ще різкішим. Люди більше не шепотілися, вони вже кричали. Здавалося, якби не охоронці, котрі стримували людей та не дозволяли наблизитися до принцеси, то народ би  її пошматував.

Аліана відчула, як кров приливає до обличчя. Вона не мала тікати. Не мала показувати слабкість. Але щось у грудях стислося так, що дихати стало важко. Королева мовчала. Вона не відвела погляду від статуї богині, її вираз обличчя не змінився. Дівчина розуміла, якщо зараз покаже страх або відразу — народ ніколи не визнає її.

Вона стиснула пальці на стеблах лілеїв, витираючи брудні краплі, що потрапили на пелюстки. Не зважаючи на тремтіння в руках, зробила останній крок до підніжжя статуї і поклала квіти перед богинею. Тиша. Навіть натовп, що ще хвилину тому гудів, завмер. Аліана гордо підняла голову

— Богиня Моріна приймає молитви від кожного, хто приходить із чистими помислами. Ви можете не приймати мене, але вона прийме.

Хоч її голос і не гучний, але кожне слово впало на натовп, як камінь у воду. Королева нарешті повернула до неї голову. Її губи ледь помітно смикнулися. Аліана повернулася і пішла, тримаючи спину рівною, залишаючи за собою плями гнилого соку, що стікав її рукавами. Ніхто більше не кинув жодного помідора. Але тепер вона знала — наступний удар може бути значно небезпечнішим.
Попри вдаваний спокій, всередині дівчини вирував ураган. Заховавшись у кареті від чужих поглядів, полегшено видихнула. Королева сиділа навпроти й, здавалося, потішалася із ситуації. Принцеса стиснула руки.
— Ви могли б наказати їм замовкнути. Чому ви не захистили мене?
— Захистити тебе? — королева ледь помітно всміхнулася. — Ти хочеш бути королевою, а не беззахисною дівчиною в золотій клітці. Якщо ти бажаєш, щоб цей народ колись прийняв тебе, то не я маю тебе захищати. Ти маєш навчитися захищати себе сама. Тобі варто задуматися над зміною релігії. Приймеш нашого бога і станеш ближчою до народу.
Аліана не знала, чого хоче. Мета її приїзду сюди — це викрадення перлини, а не завоювання любові маркантійців. Еріонор її викрив, і все пішло шкереберть. Хоч він і не виказав її, досі зберігав спільну таємницю, але дівчина йому не довіряла. Сподівалася колись, вона здобуде бажане.
Приїхавши до палацу, дівчина поспішила до покоїв. Їй потрібно переодягнутися та дещо перевірити. Зупинилася біля апартаментів принца, і не вірила своїм очам. Артефакт жука залишався на місці. Сьогодні до покоїв не заходили навіть служниці й, судячи з усього, Еріонор досі там. Дівчина невпевнено постукала. Ніхто не поспішав відчиняти. Вона приклала вухо до дверей та вловлювала кожний звук. Тихо. Нічого не виказувало ознак життя у покоях.
Аліана пішла до себе. Думки плуталися і дівчина не знала, що сталося з принцом. Бідкаючись, Мартіна дістала чисту сукню з шафи:
— Та як вони посміли? От невихована челядь. Не переймайтеся, принцесо. Впевнена цих зухвальців покарають!
— А я ні. Якби мали покарати, то їх схопили б ще на площі. Королівська варта не підпускала до мене людей, але, підозрюю, якби вони не боялися за життя Марієтти, то взагалі б не реагували. Я почувалася мавпочкою, яку вирішили вигуляти та показати людям.
Аліана прикусила губу. Пам’ятала, що Мартіна віддана Еріонору й, мабуть, все йому розповість. Камеристка розв’язувала шнурівку на спині:
— Співчуваю. Ви — нічого не зробили, але є донькою того, через кого пролилося багато крові на нашій землі. От тому народ вас не любить і не приймає.
— Як і більшість у цьому палаці, — дівчина важко зітхнула. — До речі, Його Високість принц Еріонор відправився у справах?
— Так, як завжди, Ваша Високосте, — Мартіна кивнула та зняла сукню з принцеси. Аліана продовжувала допит:
— Він поїхав на світанку?
— Він завжди їде на світанку.
– Ти впевнена? Мені здалося я чула голоси, коли проходила повз його покої. Можливо сьогодні він залишився тут?
— Впевнена, Ваша Високосте. Принца немає у палаці, — Мартіна накинула на принцесу чисту сукню.
Аліані здалося це дивним. Судячи з усього, Еріонор досі у покоях і чомусь всі старанно це приховують. У дівчини виникло бажання проникнути до його апартаментів та спіймати свого офіційного чоловіка на гарячому. Щоправда, вона не знала, яке те “гаряче”. Може він просто відпочиває з книгою або у нього там купа наложниць. Останнє припущення обпалило жаром. Мартіна поправляла зачіску та продовжувала щебетати:
— Через кілька днів відбудеться свято води. До столиці приїдуть торговці з усіх куточків країни, найкращі маги на вулицях демонструватимуть своє вміння та влаштовувати шоу. Пісні, танці, наїдки, — камеристка мрійливо закотила очі до верху. — Мені не терпиться те все побачити. Я хотіла поцікавитися, ви мене відпустите на декілька годин?
— Ти питаєш у мене дозволу? — Аліана здивовано кліпнула очима. Досі ніхто не ставився до неї з повагою і ніхто не вважав принцесою.
— Так, я маю виконувати ваші накази. Не турбуйтеся, на час своєї відсутності я приставлю до вас служницю. Вона виконуватиме все, що вам знадобиться. Можна я піду?
— Звісно. А королівська родина теж буде на святі?
— Вони його відкриватимуть.
Аліна зраділа, що побачить все те, про що говорила Мартіна, проте вона боялася виходити до людей. Можливо наступного разу у неї полетить не гнилий помідор, а отруйна стріла.
Сонце зайшло за обрій й артефакт активізувався. Пальці Аліани почали пекти, а це означало, хтось зайшов або вийшов з покоїв принца. Дівчина одразу відчинила двері та визирнула на коридор. Еріонор рухався до неї. Серйозний, зосереджений, здавався стурбованим. Помітивши Аліану, одразу привітався:
— Добрий вечір, принцеско!
— І тобі доброго вечора, — дівчина злегка кивнула.
— Я якраз йшов до тебе.
— До мене? — Аліана розгубилася.
Невже він здогадався? Звідкись дізнався про артефакт і зараз буде її шантажувати. Вона стала вбік, пропускаючи принца до покоїв.