Глава 8

Вони плавали під місячним сяйвом доки холод не змусив їх вийти на берег. Еріонор успішно склав іспит на довіру, адже там, у морі, він з легкістю міг позбутися своєї дружини. Аліана тремтіла. Її сукня прилипла до тіла, з волосся стікала вода, й здавалося ще трохи й вона перетвориться на кригу. Дівчина з подивом помітила, що принц не тремтить й здавалося навіть не замерз. Чоловік тримав її за руки. Всім тілом притиснувся до неї, обхопив за тендітну талію, додаючи цій миті пікантності. Грів її у теплих обіймах, наче маленьке пташеня. Під своїми долонями Аліана відчувала міцний торс принца, і це здавалося неправильним. Він нахилився до її вушка:
— Не думав, що ти так сильно замерзнеш. Тобі потрібно зігрітися у палаці.
Дівчина кивнула. Вибралася з дбайливих обіймів, і вони попрямували до палацу. Дорогою, Аліана зауважила:
— Тебе не було на вечері.
— Я не встиг повернутися. Мав деякі справи, — Еріонор говорив загадками, котрі хотілося розгадати.
— Сподіваюся ти все зробив, що планував.
— Так, день виявився плідним.
Еріонор не мав наміру нічого розповідати. Така таємничість лише посилювала цікавість дівчини. Вона сильніше стиснула його лікоть:
— Ти мені не розкажеш де був, що робив? Мені цікаво дізнатися про Маркантію більше.
— Про Маркантію чи про мене? — принц нахабно усміхнувся.
Складалося враження, що він почувається квіткою серед будяків. Аліана розуміла, якщо відступить, то нічого не дізнається. Вона гордовито задерла голову:
— Про вас обох.
— Ти ведеш небезпечну гру, принцеско!
— І ти про це знаєш, тож тобі немає про що хвилюватися.
Вони зупинилися перед дверима її покоїв. Еріонор відчинив двері:
— Заходь, бо з цими іграми ти й справді захворієш.
Аліана зайшла до покоїв. В її акваріумі світилися рибки й дарували кімнаті тьмяне світло. Дівчина вибрала з шафи рушник і сподівалася Еріонор піде. Не буде ж він дивитися на її переодягання? Проте чоловік залишався у покоях. По-господарськи запалив свічки у свічнику:
— Треба наказати служниці, щоб принесла тобі гарячого чаю. Насправді у тебе гарно виходило. Впевнений, ще декілька уроків і ти плаватимеш як рибка.
— Рибка, яка боїться води, — Аліана посміхнулася та почала витирати мокре волосся.
— Ти ж казала, що вода — це благословення.
— Так і є. Дякую тобі за уроки, — дівчина різко розвернулася і натрапила на принца.
Вона не чула, коли він підкрався так близько. Чоловік вдивлявся в її обличчя, наче хотів побачити там щось нове для себе. Між ними запанувала незручна тиша. З волосся чоловіка стікала вода. Залишаючи вологий слід, крапля покотилася щокою та впала на комір сорочки. Аліана простягнула руку з рушником та огорнула тканиною пасмо волосся:
— Ти теж мокрий. Не боїшся захворіти?
— Я звик до води.
Еріонор схопив інший бік рушника. Повільно, ніжно, дбайливо витирав воду з бронзової шкіри дівчини. Зупинив погляд на ключиці та застиг з піднятою рукою, так і не наважуючись торкнутися.
— Твоя мітка… — чоловік облизав губу, наче вірив у те, що побачив, — вона змінилася.
— Так, я хотіла про це з кимось поговорити, але не знаю кому можна довіритися.
— Може спробуєш почати з мене?
Аліана забрала руку від чоловіка. Насправді вона не мала вибору. Оточена ворогами, повинна знайти союзника. І зараз їй доведеться шукати його у тому, кого вважала найбільш небезпечним. Дівчина сильніше стиснула рушника і сподівалася, що довірившись, не робить помилку. Вона важко зітхнула:
— Вночі мені приснився сон. Гарон кликала мене. Я тонула у морі, а коли прокинулася, то пляма пекла та змінила форму. Це не проста мітка. Я боюся, Еріоноре. Здається каракатиця полює на мене.
Чоловік обережно доторкнувся пальчиком до мітки. Лагідно обвів її контур, викликаючи сироти на шкірі. Цей дотик, наповнений ніжністю, ввів Аліану в ступор. Дівчина не підозрювала, що принц може бути таким ніжним. Він похитав головою:
— Каракатиця могла тебе вбити ще у ніч нашого весілля, однак не зробила цього. Тут щось інше. Я не знаю, що це означає. Завтра відправлюся до храму, де зберігається Перлина Припливів і поцікавлюся у жерців.
Аліана розуміла, що отримала шанс дізнатися місцезнаходження Перлини. Еріонор нізащо їй цього не скаже. Доведеться за ним простежити. Її роздуми, чоловік розцінив по-своєму:
— Не хвилюйся, я впевнений хтось має щось знати. Пляма перетворилася на мітку, а це про щось свідчить. До палацу Горан не дістанеться, маги посилили захист, тож тут ти у безпеці.
Удавана турбота принца заспокоювала. Аліана кивнула:
— Сподіваюся ти не помиляєшся. Тобі теж потрібно переодягнутися.
— Так, — Еіріонор глянув на свою сорочку, — плавати в одязі не найкраща ідея. Потрібно було роздягнутися.
Щоки Аліани спалахнули від сорому. Хоч вони й подружжя, але вона не готова бачити чоловіка без одягу. Принцеса надіялася, що Еріонор не роздягатиметься тут. Під уважним поглядом принца, дівчина продовжувала витиратися:
— Покажеш мені де твої покої? Це на випадок, якщо Гарон повернеться, адже я навіть не знаю де тебе шукати.

— Тобі не провели екскурсію палацом? — Еріонор здивовано вигнув брови.
— Провели, проте не показали де ти проживаєш.
— Вони поруч з твоїми. Ходімо, покажу.
Аліана раділа, що її план спрацював. Вони вийшли на коридор та пройшли до вікна. Другі двері від покоїв принцеси виявилися апартаментами Еріонора. Чоловік зупинився:
— Ось мої покої. Вдень мене ніколи немає тут, тож можеш не приходити. Я відпочиваю у цих кімнатах лише вночі.
З його вуст це звучало загадково. Між ними запанувала тиша. Чоловік не запрошував до себе, а Аліана вже й так дізналася те, що її цікавило. Від хвилювання принцеса намотала рушник на руку:
— Вже ніч. Тобі, мабуть, потрібно відпочивати. Не буду заважати. Добраніч!
Аліана пішла до своїх покоїв. Почувши скрип дверей, розвернулася. Принц зайшов до себе. Дівчина зупинилася. Оглянулася довкола і, нікого не побачивши, направилася до покоїв чоловіка. Вибрала зі свого волосся маленьку шпильку у формі жука та прикріпила до дверей. Таким чином залишила на дверях магічну печатку. Якщо хтось вийде з покоїв або зайде до них, то її пальці пектимуть. Жук налаштований на господаря покоїв і стежитиме за ним цілу добу. Як тільки Еріонор вийде на коридор, жук вчепиться за нього, а після завершення доби, розчиниться у повітрі. За магічним слідом артефакту, можна визначити, куди їздитиме чоловік. Принцеса сподівалася простежити й дізнатися де захована Перлина Припливів.
Задоволена собою, повернулася до своїх покоїв. Мартіна принесла їй гарячого чаю та допомогла переодягнутися у нічну сорочку. У передчутті нового дня, принцеса заснула. Прокинулася пізніше, ніж зазвичай. Злякалася, що не почула, як Еріонор вийшов з покоїв.
Визирнула з коридору. Дівчина відчула енергетику магічної печатки, котра й досі залишалася на місці. Ще ніхто не входив та виходив до покоїв принца, а це означало, що він і досі там. Аліана напружилася. Цікаво, коли принц планує поїздку. Невже пересуватиметься обідом під пекучим сонцем? Дівчина зайшла до покоїв та задзеленькотіла у дзвоник. Через хвилину до кімнати зайшла Мартіна. Служниця не встигла переступити поріг, як Аліана накинулася на неї із запитаннями:
— До покоїв принца ведуть тільки одні двері?
— Так, двері одні, — Мартіна кивнула та поставила тацю зі склянкою на стіл.
Отже, Еріонор ще не виходив з палацу. Принцеса припустила, що він, як і вона, проспав. З посмішкою на обличчі, камеристка повідомила:
— Її Величність королева сьогодні відправляється до міста. Вона покладатиме квіти богині води і запрошує вас взяти участь у церемонії. Для такої нагоди, потрібно одягнути щось святкове.
Камеристка відчинила шафу та почала перебирати сукні. Принцеса недовірливо скривилася:
— Тобто, я відправлюся до міста?
— Так, статуя богині знаходиться біля храму на площі. Ви їхатимете туди каретою.
У бунтівному серденьку Аліани спалахнув вогник цікавості. Їй хотілося побачити столицю. Для такої нагоди, вони підібрали особливу сукню кольору блакитної лагуни. Відверте декольте підкреслювало груди, по центру знаходилася велика брошка з довгастим блакитним камінцем, від якого наче промінчики витягувалися золотисті пелюстки. Рукави кріпилися трохи вище ліктя та простягалися до зап’ястків. Золотисті намистинки у вигляді сітки розкинулися на сукні. Для надання поважного вигляду, на шию одягнули масивне кольє, а на волосся – діадему в тон до сукні. Дивлячись у дзеркало, Аліана почувалася справжньою принцесою. Наче не вона жила у бідності та виховувалася у строгості.
Дівчина зайшла до столової зали. Погляди присутніх були прикуті до неї. В їхніх очах вирувало захоплення, але разом з тим ворожість та невдоволення. Принцеса сіла біля королеви та привіталася. Володарка схвально кивнула:
— Сьогодні супроводжуватимеш мене до статуї богині дощу, Моріани. Ми покладемо квіти до її ніг.
Після сніданку вони вийшли на вулицю. Спека одразу огорнула тіло. Королева направилася до карети, котра мала вигляд двох мушлів, зібраних докупи. Їх розділяли дверцята, обрамлені позолотою. На округлому даху височіла золотиста корона. Коні білосніжної масті з довгою світлою гривою, здавалися намальованими. Доглянуті, вичесані, з москеро на лобі, котрі нагадували корали. Лакей відчинив дверцята й королева зайшла всередину. Вона розмістилася на диванчику, а Аліана примостилася навпроти.