Глава 3

— І які ж? — король ледь стримував сміх. — Розкішні сукні й коштовності у вас вже є. Їх доставили у ваші покої, вважайте це подарунком принца.
— Дуже щедро з його боку, але це не мої умови, а лише його ініціатива. Я ж вимагаю відстрочку.
— Відстрочку? — від гнівного погляду короля, все всередині дівчини покрилося кригою.
Ці маркантійці могли підлаштувати нещасний випадок та запросто позбутися її. Вона ходила по лезу ножа і чітко це відчувала. Залишалося сподіватися на їхній страх перед королем Діссерії. Аліана не показувала справжніх емоцій. Її впевнений голос, дзвінко лунав кімнатою:
— Так. Якщо я вийду заміж за принца, то не народжуватиму одразу. Мені потрібний час, щоб звикнути до нового життя, а найголовніше — звикнути до свого чоловіка.
— І скільки вам потрібно? — в очах короля вигравали смішинки. Здавалося, дана ситуація його веселила. Аліані хотілося сказати все життя, десятки років, але натомість вичавила з себе:
— Рік.
У залі запанувала тиша. Вилиці на обличчі принца напружились й здавалося, наче вулкан, він вибухне від гніву. Король велично розправив плечі:
— Ваша мета перебування тут — це народження спадкоємців. Ваші вимоги суперечать меті.
— Зважаючи на те, що я щойно почула, то мої вимоги цілком логічні. Якщо я ділитиму ліжко з Еріонором, то у цей час він має бути мені вірним. Я не потерплю пліток та насміхань русалок за своєю спиною. Очевидно, зараз принц не налаштований на вірність, а я не налаштована закривати на це очі. Мені шкода, що сімейні цінності Маркантії та Дісерії відрізняються.
— Не гарячкуйте, принцеско, — Еріонор поправив кітель. — Про русалок я і словом не обмовився. Це сказав король.
— Але ви не заперечили, лише хотіли, щоб мій корабель потонув дорогою, — Аліана вколола принца його ж словами. — Пропоную угоду. Я не втручаюся у ваше життя, а ви у моє. Тільки через рік ми повернемося до обговорення питання про спадкоємців. Мене образила зневага, з якою ви говорили про мене. Не хочу, щоб серед ночі ви задушили мене подушкою.
— Я схожий на вбивцю? — принц запитально вигнув брови.
— Зовнішність вбивць не відрізняється від зовнішності інших людей. Я зовсім вас не знаю, і не уявляю на що ви здатні.
Аліана не виказувала страху. Знала, якщо проявить слабинку, то програє. До неї ставитимуться зневажливо та зроблять бранкою у королівському палаці. Розуміла, якщо щось піде не за планом, то їй доведеться залишитися у палаці. Король поправив оксамитовий камзол:
— Запевняю, ніхто вас не буде вбивати. Можливо, принц недоречно висловився. Пропоную компроміс. Ви одружуєтеся сьогодні. Будете відвідувати публічні заходи, бали, та виконуватимете обов'язки дружини принца. Щотижня вечерятимете наодинці з принцом, а через місяць повернетеся до питання спадкоємців.
Аліана опустила віяло та задумувалася. Вона розуміла, що не варто вимагати багато. Проте їй і не потрібно, якщо все піде за планом, то вона встигне втекти ще до початку церемонії. Зараз їй головне уникнути першої шлюбної ночі. Дівчина кивнула:
— Добре. Угода діє пів року, а потім ми повернемося до питання спадкоємців. Протягом цього часу шановний принц не відвідуватиме мої покої.
— Не дуже й хотілося, — принц кинув масний погляд на декольте дівчини та розвернувся. Схопив дзвоник зі столу і задзеленькотів. До залу увійшов лакей. Вклонившись, чекав на подальші розпорядження. Еріонор зверхньо підняв голову:
— Принеси кристал роду. Потрібно перевірити принцесу.
Лакей кивнув та вийшов з кімнати. Аліана напружилася. Не розуміла про який кристал йдеться і що саме вони зібралися перевіряти. Можливо, якимось чином ворогам відома її таємниця? Всередині неї знову все покрилося кригою. Не знала, що робитиме, якщо правда випливе на поверхню. Вона заметушилася:
— Перевірити на що?
— На вашу приналежність до королівської родини, — принц сів на крісло і говорив так, наче це саме собою зрозуміло. — Наші народи роками воювали, таке не забудеться. Ми знаємо про підступність короля Доріана, тому вірити йому на слово, що він прислав свою доньку ми не можемо. Я не одружуватимуся з простолюдинкою. Кристал визначить чи справді ви донька короля Діссерії.

Аліана завмерла на місці й навіть не дихала. Вона не підозрювала про таку перевірку і не знала, як відреагує на неї кристал. Якщо покаже правду, то принц може відмовитися від весілля. Поки у неї немає кристала, то цього не можна допустити. Принцеса помітно розхвилювалася та нервово розмахувала віялом:
— Яким чином відбуватиметься перевірка?
— Потрібна краплина вашої крові. Раніше, перед підписанням угоди про перемир’я, король Доріан залишив свою краплю крові на магічному кристалі. Якщо ви й справді його донька, то кристал засяє червоним кольором, а якщо ні, то колір не зміниться, — в очах принца з’явився азарт.
Здавалося він знав правду і навмисно влаштовує виставу. Аліана не розуміла, хто міг повідомити, що з усіх принцес приїде саме вона, адже її ім’я трималося у таємниці до останнього. Невже дізналися шпигуни? Дівчина заховала віяло до кишені:
— Ви впевнені у точності кристала? Де гарантії, що він магічний, і це не ваші підступи?
— Мені не має сенсу влаштовувати підступи. Я все одно одружуся з донькою короля і мені байдуже чи це будете ви, чи хтось інший.
Слова Еріонора вчепилися гіркою образою за груди. Він говорив про шлюб як про звичайну угоду. В принципі так і було, але дівчині хотілося хоч трішки почуттів з його боку. До зали зайшов лакей. На скляній таці ніс прозорий кристал у вигляді піраміди з гострим вершечком. На одній зі стінок Аліана помітила червону цятку. Лакей поставив кристал на стіл та відійшов трохи вбік. Хвилювання обмотали груди та заважали дихати. Боялася припустити, яке вигадають покарання для неї, якщо дізнаються правду. Принц підвівся з місця та, підійшовши до кристала, вказав на нього рукою:
— Прошу, принцесо. Доторкніться до вершечка і засвідчіть, що ви справді донька короля Доріана.
Аліана почувалася тендітною ланню, загнаною хижаками. Вона не могла відмовитися й цим самим, викликати на себе підозри. Дівчина приречено зітхнула та підійшла до кристала. Її серце скажено калатало й вона не знала, як відреагує кристал. боязко піднесла палець до вершечка. Один натиск і шкіру наче пробили жалом. Кров потекла артефактом. Аліана забрала руку й боязко спостерігала за мінералом. Через кілька секунд, котрі здавалися їй вічністю, кристал почав змінювати колір та став червоним.
Батько. Аліана впевнилася, що король справді її батько, хоч до цього у її серці панували сумніви. Від такого стало гірко. Прикро визнавати, що вона лише помилка, і зовсім не потрібна батьку. Принаймні була непотрібною дотепер. Тепер він вперше згадав про неї й віддав на поталу маркенійцям. Принц вибрав з кишені хустинку та простягнув дівчині:
— Витріть рану. Зізнаюся, я здивований, що Доріан й справді віддав нам свою доньку. Я чекав від нього підступів, тому ми змушені були вдатися до перевірки. Схоже це весілля таки відбудеться, — Еріонор не приховував розчарування у голосі.
Він не хотів цього весілля, так само як і Аліана. Обоє виявилися заручниками ситуації. Дівчина взяла хустинку, випадково торкнувшись пальцями до шкіри принца. Холодна. Надто холодна, зважаючи на спеку у залі. Аліана хустинкою притиснула рану, з викликом вдивляючись в аквамаринові очі. Король задоволено потер долоні:
— Тепер, коли ми з’ясували цю важливу деталь, то можемо розпочинати проведення церемонії. Шлюбний обряд у нас дещо відрізняється від обряду діссерійців. Вас навіки поєднає перлина. Гості вже чекають на вас. Ходімо до зали.
— Зачекайте! — Аліана спробувала схитрувати, адже заміжжя у її плани не входило. — Може потренуємося? Хто де має стояти, з якого боку підходити до перлини, що я маю казати? Принесіть перлину сюди та поясніть, що я маю робити.
— У цьому нема потреби, — у голосі короля відчувалася сталь. Він, наче зрозумів її хитрість, грізно насупив брови. — Вам все пояснять.
— Але я не хочу стати посміховиськом, — принцеса не здавалася й наводила нові факти.
— Не будете. Ваше завдання стояти та виконувати вказівки жриці. Це все. Ходімо, — король вийшов із залу, цим самим припинивши розмову.
Хвилювання скрутилися у животі дівчини у тугий вузол. Невже вона і справді вийде заміж? Еліонор хоч і красунчик, проте не хотілося вступати у шлюб з майже незнайомцем. Вона заховала хустинку до кишені. Принц виставив лікоть й Аліана обхопила його рукою. Вони мовчки йшли за королем, рухаючись напівтемними коридорами. Біля стіни розміщувалися невеликі акваріуми з медузами, котрі яскраво світилися та освітлювали шлях. Вони рухали щупальцями й повільно пересувалися у воді. Аліана ніколи не бачила нічого подібного. Все було для неї нове та загадкове.
Зупинившись перед дверима, король різко розвернувся:
— Згідно з традиціями, наречений має чекати на наречену у залі. Постійте тут, у потрібну мить вас запросять. Мартіно, приведи наречену у належний вигляд.