Глава 2

Принцеса переглянулася з дуеньєю. Вони зрозуміли одна одну без слів. Втечу потрібно організувати сьогодні, до настання першої шлюбної ночі. Аліана не могла допустити, щоб її торкався незнайомий чоловік. Але втікати заміжньою їй не хотілося. Доведеться викрасти перлину до проведення обряду, проте дівчина не уявляла як це зробити. Вона поклала шматок риби до рота та вирішила більше дізнатися про свого ворога:
— Принц Еріонор. Який він?
— Побачите, Ваша Високосте. Впевнена, ви не зважатимете на його особливість.
— Особливість? — дівчина підозріло зіщулила очі.
— Ой, щось я сьогодні забагато говорю, — камеристка прикусила губу. Задкуючи, направилася до дверей. — Піду перевірю чи готова ванна.
Щоб уникнути додаткових запитань, Мартіна вийшла із зали. Аліані дошкуляла цікавість. Не терпілося дізнатися у чому особливість принца. Він кривий, сліпий, горбатий, без руки, а може хворий? В її уяві виник потворний чоловік з клешнями замість рук. Дівчина похитала головою та намагалася вгамувати свою бурхливу фантазію.
Пообідавши, принцесу відвели до ванної кімнати. Стіни та підлога викладені білою мозаїкою, колони у вигляді хвилі простягалися вертикально вздовж стіни, а широку ванну прикрашала гігантська мушля в узголів’ї. Проте найбільше дівчину здивувала стеля. Здавалося, на ній ціле озеро. Аліана дотягнулася до стелі. Вода одразу стекла по руці. Злякавшись, дівчина висмикнула долоню. Мартіна пояснила:
— Вода підтримується на стелі магічно. Не хвилюйтеся, вона не впаде на вас. Сідайте у ванну, служниці принесуть мило та шампунь.
Аліана глянула на ванну заповнену водою. Жадібно ковтнула. Цієї води вистачить на тиждень для всіх мешканців її колишнього дому. Там, звідки вона родом, вода дорого коштує й дівчина навчилася берегти кожну краплю.
— Ви пропонуєте мені залізти у ванну і змарнувати стільки води? Після мене її ніхто не питиме.
— У нас багато води. Після купання ми виллємо воду, — Мартіна говорила так спокійно, наче для неї це звична справа.
— Просто вильєте? — для Аліани, яка звикла до життя у посушливій місцевості, таке здавалося блюзнірством. — Нею ж можна полити рослини.
— Їх поливає дощ, вони не потребують додаткової вологи, — Мартіна не приховувала здивованого погляду.
Велса вдавано прокашлялася. Аліана винувато опустила голову. Здається ще трохи й Мартіна зрозуміє про не зовсім аристократичне походження принцеси. Зростала ненависть до маркантинців. Поки дісерійці задовольняються крихтами води, маркантинці не обмежуються у марнотратстві. У кімнаті залишилася лише Мартіна й допомогла дівчині роздягнутися. Сором обпік щоки. Аліана завжди обтиралась сама, щоправда, у королівському палаці їй допомагали служниці. Це вперше вона митиметься у ванні.
Несміливо лягла у купіль. Тепла вода огорнула з усіх сторін. Дівчина почувалася дивно. Якось надто мокро довкола. Аліана провела пальчиками по воді. Плеснула долонею й довкола розлетілися бризки. Дівчина повторила свої маневри кілька разів. Це здавалося їй веселим заняттям. Вона не уявляла, що можна безтурботна лежати у воді. Аліана вперше вдосталь напилася лише коли прибула до палацу короля Дісерії. Спостерігаючи за принцесою, Мартіна злегка всміхнулася:
— Дам вам мила. З ним ваше тіло матиме приємний аромат.
Служниця розвернулася спиною до Аліани. Раптом вода біля долоні дівчини стала гарячою і спекотними язиками обпікала шкіру. З переляку принцеса вибрала руку з ванни. Вода тонким струменем потягнулася доверху й досягла долоні. Мартіна розвернулася і дівчина поспішно заховала руку у воду. Її серце скажено калатало й вона намагалася зрозуміти, що відбулося. Припускала, що вода так реагує на її магію та сприймає вороже.
Помившись, принцесу одягнули у сукню. Модистка підправила одяг і тепер сукня ідеально сиділа на ній. Вона здавалася надто розкішною. Аліана не звикла до такого, проте вперше за все своє життя, почувалася справжньою принцесою. Бірюзовий колір поступово переходив у блакитний і назад повертався до бірюзового. Ця сукня нагадувала океан, і повторювала обриси хвоста русалки, котрий пишним подолом спадав до підлоги. Поділ сукні обшитий сріблястими нитками у вигляді водоростей, котрі вертикально тягнуться до верху. До поясу прикріплювався шлейф та додавав сукні помпезності. Прозорі рукави з бірюзовим відтінком непомітно переходили у ліф, прикрашений сріблястими камінцями. Декольте показувало більше, ніж хотілося дівчині. Вона не звикла до таких суконь, проте мусила визнати — це плаття найкраще з усіх, що вона бачила.
Чорне волосся зібрали у високу зачіску та прикрасили бірюзовою короною з коралів. На шию одягнули кольє, а з вух звисали сережки. Божечки! Аліана розхвилювалася. На собі стільки грошей вона ще не носила. Боялася припустити, що буде, якщо вона загубить прикраси. Хоча, це її не має турбувати, адже сподівалася, що її план втечі спрацює. Викравши перлину, вона принесе воду у своє королівство. Нарешті люди не страждатимуть від спраги, а сади розквітнуть. Дівчина гордовито задерла голову та змусила себе дограти свою роль.
Сонце зайшло за обрій і Аліану провели до малої зали. Мартіна скупо повідомила:
— Його Високість ще не повернувся. Зачекайте його тут.
Жінка вийшла, а принцеса хвилювалася так, наче й справді має вийти заміж. Вона підійшла до вікна та дивилася на море. Воно здавалося їй величним, небезпечним, незвіданим. До суміжної кімнати хтось зайшов. Аліана почула чоловічий голос:
— То вона таки припливла? Я сподівався, що її з’їдять акули або вони потраплять в шторм.
— Еріоноре! Не смій таке казати про свою наречену, — дівчина впізнала голос короля. — Якщо з нею щось станеться, то цьому натягнутому перемир'ю кінець.

Принцеса стиснула руки в кулаки від злості. Еріонор бажає їй смерті. Звісно, вона теж не хоче шлюбу з ним, проте нічого поганого йому не бажала. Дівчина тихо підійшла до дверей та уважно слухала кожне слово:
— Я взагалі не розумію, навіщо потрібно було скріплювати те перемир'я весіллям. Я не бажаю одружуватися з брудною дісерійкою.
У серце Аліани наче встромили кіл. Він назвав її брудною! Так, може вона й брудна, але це все через нестачу води. Дісерійці не можуть дозволити собі купатися у ванній повній води. Вони економлять її для пиття, а там, де вона виховувалася давали не більше ста грамів води на день, що для жаркого клімату здавалося смішним і не рятувало від спраги. Король підвищив голос:
— Ми це вже обговорювали. Ти принц і мусиш виконати свій обов'язок. Я теж одружився не за власним бажанням, але вже багато років живу з твоєю матір'ю.
— Ти одружився з маркантійкою, а мені підклав чужинку.
— Вона — чистокровна принцеса, — з вуст короля це звучало наче виправдання. Аліана хмикнула. Маркантійці ще не знають, що отримали не чистокровну принцесу, а її. Еріонор важко зітхнув.
— Байдуже.
— Якщо подумати, то ти її навіть не бачитимеш. Вдень тебе немає у палаці, а вночі вона спатиме. У вас будуть лише спільні вечері. Коли вона завагітніє, то можеш взагалі не навідуватися до її покоїв. Розважатимешся з привабливими русалками.
Аліана прикусила губу. То от яке майбутнє чекає на неї. Це остаточно вбило бажання виходити заміж за цього маркантійця. Він хоч і принц, але його поведінка бажала кращого. Скрипнули двері й до тієї кімнати хтось зайшов. Почувся голос Мартіни:
— Її Високість чекає на вас.
— І де ця брудна дісерійка? — принц не приховував у голосі роздратування.
Аліана розуміла, зараз всім стане відомо, що вона все чула. Зібравши крихти своєї гордості, намагалася вгамувати емоції. Відчинивши двері, величним кроком зайшла до зали:
— Ця брудна дісерійка тут. До речі, я сьогодні приймала ванну і ваші звинувачення неправдиві. І, якщо відверто, то так само як і ви, я не рада цьому весіллю.
Аліана зупинилася та вчепилася поглядом у молодого незнайомця у бірюзовому костюмі з вишитими сріблястими водоростями, котрий перегукувався з її сукнею. Бліда шкіра, світле волосся зібране у дрібні коси й туго зав’язані на голові та додавало чоловіку брутальності. Аквамаринові очі, наче безкрайній океан, в якому можна потонути. Вони манили до себе глибоким кольором. Аліані здавалося, ніби у них вирують морські хвилі. Уважно дивилася на чоловіка, але ніякої особливості, про яку обмовилася служниця, не побачила. Горба на спині не було, як і рук-клешнів. Навпаки, принца навіть можна вважати вродливим. Обличчя Еріонора виказувало здивування:
— То ви все чули?
— Чула, — Аліана кивнула. — Ненавмисно звісно, але ви голосно розмовляли. Хочу зауважити, що план не бачитися мені подобається. Якщо я змушена жити тут, то ми можемо навіть не вечеряти разом. Не хочу турбувати шановного принца своєю присутністю.
Дівчина ловила його прискіпливий погляд на своїй сукні, обличчі, очах, вустах. Погляд ковзнув до низу, окреслив ключиці і безсоромно зупинився на її декольте. Аліані хотілося закутатися у плед та заховати від нахаби свої принади. От тільки пледу у неї не було. Вибрала з кишені віяло, без вагань розкрила його на рівні грудей. Бірюзове віяло імітувало мушлю і змусило принца зосередитися на обличчі дівчини. Замість того, щоб поцілувати її ручку, він байдуже стиснув плечима:
— Принаймні я не вдаю, що радий вас бачити.
— Це у нас спільне. Нас обох позбавили вибору, тож нам потрібно домовитися, як співіснувати разом, — Аліана гордо задерла голову та намагалася поводитися як справжня принцеса.
Її погляд — впевнений, величний, зчепився з поглядом Еліонора — зацікавленим та зневажливим. Вони вели неприховану гру, і ніхто не мав наміру відступати. Король насупив брови:
— Ви тут для того, щоб народити спадкоємців. Ваш син стане спадкоємцем трону і це забезпечить мир між нашими країнами.
— Так, я чула, — дівчина почала нервово розмахувати віялом. — Моє завдання завагітніти, виносити дитину і зовсім не зважати на розваги мого чоловіка з русалками.
— Добре, що ви все зрозуміли. Офіційно ви станете королевою, тож вам немає на що скаржитися, — король говорив так, наче не впізнав нотки сарказму в її голосі.
Злість закипіла у венах Аліани. Вона хоч і не збиралася виходити заміж та затримуватися тут надовго, але таке ставлення обурювало. Дівчина стиснула віяло та виплескувала на ньому свою лють:
— Офіційно — королева, а насправді ви хочете перетворити мене на безправну рабиню. У мене теж є умови. Якщо хочете, щоб я подарувала вам спадкоємців, то будьте ласкаві їх виконати.