РОЗДІЛ 21 АДЕЛІНА "Заходи безпеки"

— Ти не можеш в такому вигляді показатися в дитячому будинку. Треба купити нормальний одяг, — звертається Демид, кермуючи переповненими ранковими вулицями столиці. Поправляю край спідниці. У такому одязі я схожа на нічного метелика.

— Я тільки за. Кварталом нижче буде хороший магазин жіночого одягу. «Аді» називається. Зупини, будь ласка, біля нього.

— Праворуч чи ліворуч?

— Праворуч, — відповідаю, крадькома зиркаючи на Демида. І треба ж у цей час йому розвернути голову в мій бік. Поспішно відвожу погляд. Мені досі соромно за необачний вчинок з мобільним телефоном. Дурепа! Так безглуздо попалася.

Я прокинулася під ранок, крутилася в ліжку і не вигадала нічого кращого, як піти поглянути, чи спить Костенко. Тихенько прочинивши двері, зазирнула всередину. Чоловік розкинувся на дивані, притискаючи рукою мобільний телефон до грудей. Спокійний. Розслаблений.

Я вирішила забрати гаджет, щоб не впав і не розбудив його. А натомість… Натомість потрапила в одну із найбезглуздіших ситуацій. Мало того, що не знайшла виправдання, то ще почала вигадувати дурнуваті пояснення, в яких сама заплуталася.

На щастя, Демид вдає, що нічого не сталося, поводиться буденно, стримано.
Коли він зупиняє машину біля магазину, прошу, щоб зачекав.

— Ні, — одразу заперечує Костенко. — Я тебе саму не залишу.

— Це всього на тридцять хвилин.

Костенко дивитися у дзеркало заднього вигляду, де відбивається дві чорні автівки супроводу. Охоронці слідують за нами всю дорогу.

— Або йдеш зі мною, або з ними.

— Ти спеціально не залишаєш мені вибору, — бурчу, смикаючи за ручку. Але Демид перехиляється через мене і накриває своєю рукою мою.

— Не злися, Аделіно. Я несу відповідальність за тебе і сестру, за ваше життя. Охоронці та я поруч — це необхідний захід безпеки. Доведеться потерпіти. Зі мною ти в безпеці.

Ковтаю пекучий клубок в горлі. Його обличчя так близько, що нахилися вперед — і поцілуєш у губи.

— Добре, — промовляю ледь чутно. — Обіцяю не влаштовувати істерик. Загалом не тільки я жертва ситуації. Ти теж залишив свої справи і повернувся в країну, в яку не планував повертатися.

— Є таке, — відповідає. Сірі очі навпроти перетворюються на вузькі щілинки, крізь які сочиться недовіра. Моя поведінка напружує Демида. Він вимагає стабільності, а я вулкан емоцій.

— Домовилися, — запевняю його й обережно ворушу пальцями під його долонею. Цього разу чоловік дозволяє вийти з машини.

Магазин «Аді» — один із моїх улюблених. У них завжди новенький асортимент, гарний вибір і приємні продавці. І, звісно, мене добре знають. Консультантка Ніка розпливається в усмішці, як тільки заходжу в прохолоду приміщення. А разом із усмішкою дівчина встигає оцінити Костенка за моєю спиною.

— Доброго дня, пані Ліно. Раді знову вас вітати в «Аді». Ви якраз вчасно. Увечері привезли приголомшливу колекцію літніх суконь. Коротенькі, яскраві, такі, як ви любите. Глянете? — зиркає на незворушного Демида, немов запитує безпосередньо в нього.

— Сукні залишимо на інший раз. Мені потрібні строгі ділові штани, кілька блуз та взуття на низькій ході. А ще запропонуйте спортивний костюм.

— Звісно, як забажаєте, — дівчина вертиться на високих підборах, а я прямую до примірочної. Іншим разом я б сама підбирала одяг, а зараз просто довіряюся продавчині, аби не гаяти зайвий час. Дуже кортить побачити Соню, обійняти її і заспокоїти. Як там моя крихітка? Від думки, що сестра знаходиться в дитячому будинку, на очі навертаються болючі сльози.

У всьому винний Штольман. Ненавиджу його! Як тато не розгледів, яку підлу зміюку пригрів в домі?

Досить швидко консультантка приносить два комплекти: один зі світло-коричневих штанів палаццо та вкороченого лимонного поло, другий з вузьких ділових штанів ніжного блакитного відтінку та широкої сорочки молочного відтінку. Два варіанти яскраві, світлі, теплі, як саме літо.

— До них пасуватимуть ось такі човники на низькій танкетці. Приміряєте?

— Гарні. Будь ласка, принесіть до них сумку.

— Звісно, одну хвилиночку.

Поки дівчина шукає аксесуар, переодягаюся у блакитні штани, одну сторону сорочки заправляю всередину, рукави підкочую. З дзеркала на мене дивиться тендітна дівчина, вразлива і незахищена. Без підборів я справді схожа на Дюймовочку. Демид слушно підмітив.

Поправляю волосся. Вчора я не висушила його, і зараз воно пишною копою розсипається по плечах.
Тканина примірочної відтягується, у проймі показується біла акуратна сумка. Тільки вона не в жіночій руці, а в чоловічій. Руці Костенка.

— Покажешся, — тихо цікавиться він і, не чекаючи дозволу, без сорому зазирає всередину. — Непогано, — окидає поглядом з голови до ніг. — А я підшукав ще один варіант.

— Я візьму його без примірки.

— Точно? Не подивишся?

— Впевнена, річ буде гарною. Демиде, нам треба їхати.

Демид з розумінням киває, проте в сірих очах спалахує розчарування. Невже хотів вразити своїм вибором?

Відкинувши недоречні думки, збираю свій одяг та йду на касу.