РОЗДІЛ 16 ДЕМИД "Боротися за неї"

Для Штольмана діти Романюка — ключ до грошей і не менша перепона, ніж я, тому отримавши доступ до рахунків, він довго не панькатиметься з ними. Впевнений, зробить свою чорну справу по-тихому, ніхто навіть не поцікавиться про сиріт. А зрештою, кому вони потрібні? Назар тільки зрадіє зникненню Аделіни, його батьки у змові з адвокатом, інших родичів немає.

Штольман все прорахував. Все, крім моєї позиції у цій справі. Я не відступлю.

Дзвінок від Аделіни, її тривожний голос, прохання бути обережним застають зненацька. Ні, я думав, що зі Штольманом виникнуть проблеми, але припустити не міг, що погрожуватиме двом беззахисним дівчаткам. Клятий виродок не зупиниться, поки не отримає всі гроші Романюків. А я для нього взагалі, як кістка в горлі, пряма перепона до статку. І, звісно, він вживатиме заходів, аби позбутися раптового конкурента. Чи я готовий? Ще коли Аделіна вийшла з ресторану, я дав вказівку Артему знайти надійне непродажне охоронне агентство та хорошу юридичну компанію. Попереду — затяжні судові процеси, тому що цей Генріх чи Геннадій оспорюватиме заповіт, або взагалі піде на радикальні кроки. А розлучення Аделіни погрожує перерости у справжній скандал. Але чхати на те все. Зараз головне — витягнути дівчат з лап монстра, який стільки років прикидався добрим другом покійного Аркадія.

Часу на збирання немає. Дорогою до будинку Романюків набираю Артема та прошу його під’їхати туди. Від нього дізнаюся, що найняти охорону він не встиг, тож доведеться справлятися з людьми адвоката самотужки. Ну, навряд він нас буде одразу вбивати. Побоїться. Гратимемо на випередження.

Я повідомляю поліцію. Кажу правоохоронцям, що двох дівчат, одна з яких малолітня, силою тримають в будинку їхніх покійних батьків, а мені, як їхньому законному опікуну, не дозволяють їх забрати.
Реагують миттєво.

Проблискові маячки поліцейських автомобілів, які припарковані поруч із величезним кам’яним парканом, помічаю здалеку. Кілька екіпажів приїхали на повідомлення одночасно.

Зупинивши машину, показую їм документи.

— Я телефонував на лінію, я заявник. З Аделіною та Софією Романюк все добре?

— Наче вже розібралися. Перед вашим дзвінком був зареєстрований інший, від Аделіни. Зараз вона надає пояснення. І ви проходьте, щоб колеги й вас опитали.

На територію маєтку покійного товариша заходжу із суперечливими відчуттями. Я вже був тут, щоправда на етапі будівництва. У голові проскакує недоречна думка, яким чином склалося наше життя, якби шість років тому Аркадій підтримав мою божевільну ризиковану ідею? Одне знаю точно: він був би живим, а мені не довелося б руйнувати своє життя заради його дітей. Щоправда нестандартна ситуація з Аделіною додає специфічних ноток, бо чого приховувати правду від самого себе: вона зачепила мене. Зачепила своєю юністю і вродою, чистим голосом і невинним поглядом. Який же бовдур її чоловік! Сліпець зі сліпців.

У передчутті, що знову її побачу, серце зрадницьки пропускає удар.

А довкола неспокійно. У дворі стоїть ще одна поліцейська машина, під господарськими спорудами топчуться треновані охоронці, повсюди по периметру нашпигані камери відеоспостереження. Зараз будинок Романюків схожий на якусь військову базу, де охороняється особливо важливий вантаж.

У будинку застаю лемент, приправлений істеричним дитячим плачем і розмовами на підвищених тонах. Серед голосів пізнаю Аделіну. Її крики найголосніші.

— Я не віддам сестру. Ви не заберете її в дитячий будинок. Через кілька тижнів будуть готові мої документи на її опікунство.

Аделіна стоїть посеред вітальні, притискаючи до себе чотирирічну дівчинку, яка вчепилася в неї тоненькими рученятами зі всієї сили. З боку ця сцена крає серце. Довкола дівчат — наряд поліції, якась жінка в суворому костюмі, біля неї високий чоловік у білій сорочці та з насупленими бровами. Усі тримають теки та зиркають на двох беззахисних красунь спідлоба.

— Вона залишиться зі мною. Чуєте? Зі мною! — розпачливо вигукує Аделіна.

Жінка в строгому костюмі, очевидно представниця служби у справах дітей, показово зітхає, поправляючи елегантні окуляри на переніссі.

— Дівчино, не драматизуйте і не влаштовуйте сцен. Ви не маєте офіційних прав на малолітню Софію Романюк. Та ви самі нещодавно досягли повноліття. Ні роботи, ні стабільного доходу. А ваш чоловік взагалі відмовився від утримання вашої сестри. За законом така мала дитина не може залишатися в будинку без законного представника. Поки опіка не оформлена, Соня перебуватиме у дитячому закладі тимчасового утримання.

— Вона не піде у притулок. Хіба вам доведеться спершу мене вбити.

Дюймовочка блідне, губи тремтять. Вона така смілива, що зроби жінка крок — вчепиться їй в горло й не пошкодує.

Чоловік спостерігає за цією драмою з ледь помітною, огидною, самовдоволеною посмішкою. Не здивуюся, якщо вони знайомі зі Штольманом. Грають за правилами, мерзотники. Знають, куди бити, щоб зламати дівчину остаточно. У них вже є план. Погрожують притулком, щоб тиснути на Аделіну і на мене, щоб змусити танцювати під їхню сопілку.

— Досить, негайно припиніть цей балаган. Замість того, щоб захистити дівчат, ви влаштовуєте справжнісіньку екзекуцію.

Я не витримую і втручаюся в конфлікт. Усі миттєво повертаються до мене. Аделіна здригається і, сповненими сліз очима зустрічається з моїми. Всередині все кипить від люті. Я не здатний бачити її плач, біль, відчай. Не здатний з першої секунди зустрічі на відкритій терасі багатоповерхівки.