РОЗДІЛ 2 ДЕМИД "Повернення короля"

— Вдома, — не втримується і висловлює емоції вголос Артем, якому в радість повернутися в столицю.

А мені пече і нудить. Крім проблем шість років тому у Києві я залишив частину себе, точніше величезну частину свого серця.

Прислухаюся до тупого ниючого болю в грудній клітці, де живе відлуння зради коханої жінки. Мимоволі стискаю долоні в кулаки. Я поклявся сюди не повертатися, не пам’ятати, не згадувати. А зараз припхався хрін його знає чого. Рятувати чиюсь невідому дитину — така собі панацея.

— Навіть повітря краще. Чуєте? — затягує носом Артем.

Кривлюся. Не маю найменшого бажання піддаватися тузі за Каріною.

Роздивляюся аеропорт крізь скло сонцезахисних окулярів. І, трясця, навіть він нагадує про колишню.

— Не чую, — бурчу та прямую до виходу. Артем зітхає. Йому не втямки, як це переживати зраду. Через постійну зайнятість хлопчина не має часу на тривалі стабільні стосунки. Шкода, колись я був занадто вільний і дозволив собі вільність – закохатися.

— Демиде Вікторовичу, прийшла інформація, яка вас цікавить.

А я знаю, чи цікавить? Що хочу знати про тих Яремчуків? Для чого мені заповіт Аркадія?

— У машині прочитаєш, — відповідаю йому.

Спека неможлива. Літнє липневе сонце жарить нещадно, ніби прагне висушити світ.

В автівці рятує кондиціонер та пляшка прохолодної води. Жадібними ковтками тамую спрагу. Шкода так легко не можна вгамувати голод за жінкою, тіло якої досі сниться ночами. Каріна… Щось всередині підказує: у цьому тісному місті ми обов’язково перетнемося.

— Демиде Вікторовичу, я можу зачитати? — вириває з роздумів помічник, зручно вмостившись біля протилежного вікна.

— Давай, — байдуже киваю. Артем прочищає горло.

— Аркадій Романюк успішний український бізнесмен, меценат, за кошти якого збудували три школи та відкрили сучасну дитячу клініку. Місяць тому Романюк взяв участь в тендері на державне будівництво санаторію в Одесі і був одним із кандидатів на перемогу.

— Ти сказав «одним із», — перебиваю його, нарешті сконцентровуючись на проблемі, через яку повернувся.

— Так, другим, а зараз потенційним переможцем є будівельна компанія «АКС», власник і генеральний директор якої Каріна Юхимська.

Шкіра вкривається дрібними сиротами. Збіг? Серед нас тисячі Карін, і не факт, що саме моя Каріна — це Каріна Юхимська.

— За тиждень до оголошення результатів тендеру Романюк з дружиною потрапили в смертельну ДТП.

За офіційною версією слідства їхній водій не впорався із керуванням на слизькій дорозі і врізався в дерево. Смерть миттєва для всіх трьох, тому найближчим часом справу закриють.

— Дивно, що одразу не закрили.

— Якусь експертизу чекають, — пояснює Артем, та набравши повні легені повітря, продовжує: — У Романюків залишилися дві дочки. Старша заміжня за Назаром Яремчуком, його батьки володіють кількома автомобільними салонами. Менша Соня зараз проживає з Аделіною. До речі, Аделіна подала документи на оформлення опікунства.

— Де зараз живуть дівчата? В Яремчуків?

— Ось тут є цікавий момент, — вовтузиться на місці помічник. — Після смерті батьків Аделіна знову повернулася в їхній будинок, без чоловіка.

— Молода дівчина покинула коханого одразу після весілля? — уточнюю.

— Щось не чисто у їхньому шлюбі. На мою думку, він був домовленістю. Яремчуки, крім автомобільних салонів, нещодавно відкрили компанію з надання в лізинг автотранспорту, набралися кредитів, але справи в них не айс. Гроші невістки були б доречні. Не здивуюся, якщо адвокат Штольман зацікавлений з їхньої сторони. Будьмо чесними, знайти ваш особистий номер не так легко.

— А ще Штольман тиснув на болюче. Він прекрасно обізнаний у справах Романюків, у наших минулих стосунках і в тому, що написано в заповіті.

— Скоро дізнаємося останню волю вашого колишнього друга. Впевнений, для вас це буде справжнім сюрпризом.

— Сподіваюся, у ньому не зазначено, що я повинен стати опікуном Соні. Мені ніколи панькатися з малими.

Артем видає смішок і з іронією в голосі припускає:

— Романюки були дуже заможними людьми, і для когось їхні діти — це курка, яка несе золоті яйця. Так просто малу вам ніхто не віддасть, тож заспокойтеся, незабаром повернетеся до свого звичного життя в Іспанії.

Роблю глибокий вдих. До біса не подобається все це. Не подобається.
Нарешті в’їжджаємо в столицю. Серце пропускає удар, коли роздивляючись навсебіч, бачу знайомі до болю місця, прикрашені новими елітними будівлями. За роки моєї відсутності місто змінилося, але залишається таким же рідним і бажаним.

— От я і вдома, — шепочу одними губами, ховаючи сумну усмішку. — Не віриться.

— Перепрошую, ви що сказали? — відривається від вікна Артем. Його глибокі проникливі очі дивляться пильно, намагаючись не пропустити жодної інформації.

— Про всякий випадок з’ясуй все можливе про цю Каріну Юхимську. Я хочу мати повне досьє. І ще… Дізнайся, чи у справі про ДТП немає підводних каменів. Сумніваюся, що Аркадій взяв на роботу недосвідченого працівника.