РОЗДІЛ 1 ДЕМИД "Дзвінок"

Вілла Санта-Крус, Барселона, Іспанія

— Демиде Вікторовичу! Демиде Вікторовичу, вас до телефону!

Голос особистого помічника успішного бізнесмена та мільйонера Костенка Демида Вікторовича, тобто мене, звучить крізь товщу води віддалено і приглушено. Через шум музики, щасливі верески дівчат, які відриваються на всю в розпал приватної вечірки на віллі Санта-Крус, вловлюю тривожні нотки в його зверненні. Невластиві чоловікові тривожні нотки. Отже, сталося щось-таки зовсім погане. Приймаю тільки два варіанти: або настав кінець світу, або я знову жебрак з глухого провінційного містечка такої далекої, проте рідної України.

Видихаючи залишки повітря з легень, виринаю з води. Над басейном нависає Артем з телефоном у руці. Протираю долонями обличчя від крапель та одночасно сканую емоції на його розгубленому обличчі. Погані передчуття обвивають крижаними зміями нутрощі, змушуючи напружитися і бути готовим протистояти ударові. Життя навчило мене не втрачати голови, навіть перед обличчям самої смерті.

— Хто? — ставлю одне-єдине запитання.

— Адвокат Аркадія Романюка, — запинається.

Звужую очі до щілин, у голові працюють шестерні спогадів. Аркадій Романюк… Ми не спілкувалися шість останніх років від слова взагалі. І причиною тому стали розбіжності у поглядах на ведення бізнесу. Чесний та принциповий Аркадій не зумів переступити через себе і підтримати мою не надто законну ризиковану операцію. Я тоді виграв в долі джекпот. Отримав мільйони на рахунки, проте втратив хорошого друга. Я був певний, що наші дороги розійшлися назавжди. Та сьогоднішній дзвінок тому є запереченням.

— І що він хоче? — зі вдаваною байдужістю запитую, а сам прикидаю, що навряд Романюк втримує свою справу на плаву. Такі люди взагалі не довго плавають у світі, де чесність часто переростає у кримінал. А ще у нього є дочка. Скільки їй? Шість років тому було тринадцять. Мала. Бізнес навряд її цікавить. Мабуть, ляльками досі бавиться.

— Він… Він говорить, що Романюк з дружиною місяць тому потрапили в ДТП і…

— Вижили?

— Ні. Через три дні зачитуватимуть заповіт, і ви повинні бути присутні, бо вказані у ньому.

— Чорт забирай…— сичу крізь зуби.

Помічник вручає телефон і виструнчується, очікуючи чергових вказівок. Мені пощастило з ним. Всі накази виконуються без зайвих запитань та непотрібних рухів. А головне — його пам'ять, завдяки якій став незамінним у моїй корпорації.

Вдих-видих.

— Слухаю, — починаю важливу розмову, не звертаючи уваги на довколишній галас та довгоногу струнку блондинку, яка вертиться біля бортика басейну, шукаючи прихильності.

Гарна, з круглими грудьми і яскравим блиском в сірих очах. Але зараз не до неї. Аркадія та його дружини Олени більше немає в живих.

— Демиде Вікторовичу, доброго вечора. Вас турбує Штольман Геннадій Генріхович. Я адвокат родини Романюків і змушений сповістити вас про трагічну загибель мого доброго друга та його прекрасної дружини, — чую журливу відповідь захисника.

— Як це сталося? — безцеремонно перебиваю співрозмовника з іншого боку зв’язку.

Бісить його фальшивий тон. Авжеж, добрий друг. Якщо такий добрий, то чому раніше не знайшов мене.

— Романюки поверталися з благодійного вечора у свій заміський будинок, і водій не впорався з керуванням. Ніч, дощ, слизька дорога… Ну, самі розумієте.

— Чому телефонуєте саме зараз?

— Відкриття заповіту Аркадія Романюка неможливе без вашої участі. І про це я дізнався буквально годину тому.

— Хочете сказати, що я повинен залишити свої справи в Іспанії та летіти в Україну? — перепитую з притиском, бо, трясця, не подобається мені ця ситуація. Шкода Романюка, шкода його дружини, але минуле є минуле. З якого дива кидати все та через стільки років копирсатися в чужих проблемах?

— Саме так! — урочисто заявляє співрозмовник. — Ми всі зобов’язані виконати волю покійного.

— А якщо я відмовлюся?

— Тоді дві дочки Романюків залишаться без копійки. Аделіна, звісно, дівчинка заміжня. Їй нічого хвилюватися. А от менша Соня зовсім крихітка. Навряд малу захоче утримувати сім’я Аделіниного чоловіка.

На мить зависаю. До подібної інформації я не готовий.

— Як Аделіна заміжня? Вона ще дитина.

У відповідь адвокат видає багатозначний смішок, мовляв, остання вже цілком доросла жінка.

— Їй дев’ятнадцять, а молодшій сестрі — чотири, — пояснює він. — Як розумієте, без вас ніяк. Адресу нотаріуса та час я надішлю на цей номер.

— Стривайте, як ви дізналися де я?

— У Яремчуків величезні можливості і відшукати людину — це найменша дрібниця.

— Хто такі Яремчуки? — уточнюю, відчуваючи, що втрачаю терпець. Цей адвокат нервує навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від мене.

— Батьки Аделіниного чоловіка.

— Батьки, які дуже хвилюються за спадок невістки?

— Буде краще, якщо ви таки приїдете, — рубає Штольман та поспіхом розриває з’єднання, наче боїться зайвих питань, наче уникає зайвого клопоту, наче тисне на те живе, що залишилося в серці.