46

Павло Павлович Зегер невдоволено покусував губу з середини. Новина, а по суті - чутка, яку він спершу не сприйняв серйозно ризикувала згодом вирости в проблему.

І треба ж було його гулящому племіннику взяти в оборот одну з найперспективніших співробітниць компанії. Чи може це Катруся, цілеспрямована та амбітна дівчинка, використовує Гену для просування кар'єрними сходами?

В будь-якому випадку розвиток цих стосунків віщував в подальшому самі проблеми. А пан гендиректор звик попереджувати проблеми завчасно.

Розпочати вирішив з племінника. Ну не вірив він у те, що Катруся здатна пробиватися в кар'єрі через ліжко. А отже це велелюбний хлопчина, якому вже давно час взятися за розум, задурив наївній дівчинці голову.

Невдовзі Гена постав перед ясні очі дядька. Тобто як постав? Прийшов, розвалився у кріслі як лінивий кіт та спитав, чим зобов'язаний несподіваному виклику?

- Ти геть знахабнів, - насупив брови Павло Павлович.

- Як завжди, - не кліпнувши оком, відбив Геннадій. - У чому цього разу?

- Хоча б у тому, як поводишся в моєму кабінеті, - Павло встав і невдоволено сперся на кулаки.

Гена здивовано звів брови та сів рівніше.

- Що на тебе найшло?

- Мені здавалося, що ти нарешті постатечнів, але щойно Маринка тебе кинула, знову взявся за старе. Ти міг обрати будь-кого, навіщо дуриш голову зовсім молодій іще дівчинці?

- Я нікому нічого не дурю, - насупився Гена й знову відкинувся. - Не знав, що повинен звітувати перед тобою з приводу свого особистого життя.

- Якщо це не загрожує компанії, то можеш робити, що хочеш...

- Яким чином те, що я зустрічаюся з Катериною, може загрожувати компанії? - перервав дядька Геннадій. Від кого, а від нього почути таку нісенітницю він не очікував.

- Тим, що коли тобі набридне з нею гратися, я втрачу перспективну дівчинку. Ти знаєш, що я планую її на керівника відділу?

- Так, знаю. Більше того, допомагаю підготуватися до цієї роботи.

- Авжеж, - фиркнув Павло та впав у крісло.

- Саме так. І мені здається, що вона цілком готова.

- Гадаєш трьох тижнів було достатньо? - недовірливо звів брову генеральний директор.

- Цілком. Вона не перспективна дівчинка, як ти виразився, а справжня професіоналка. На мою думку, ніякого конкурсу взагалі не потрібно, вона усіх за пояс затне.

- Так, - вже спокійніше та уважніше став слухати племінника пан Зегер. - Бачу, що ти високо її цінуєш. Та чи є ця думка об'єктивною, чи, може, за тебе говорять твої штани?

- Скоріше вже серце, але мені здається, що про цей орган ти не чув, тому думай, як хочеш, - роздратовано відповів Геннадій і підвівся. - Це все? В мене повно роботи.

- Останнє питання, - зупинив його рух гендиректор. - Що ти робитимеш, як вона тебе кине?

Око в Гени сіпнулося, губи скривилися. Він не готовий був до такого питання й зовсім не розглядав такої можливості. Й що найголовніше навіть не збирався її розглядати. Бо це була лише маніпуляція від дядька.

- Вона мене не кине, а я не кину її. Тож компанія в безпеці. Не переймайся.

Гена стрімко вийшов з кабінету, навіть двері за собою не причинив.

- Здається, я помилився, і це вона його спокусила, - пробурмотів Павло Павлович. - Треба ж такому. От лисиця!

З Катериною гендиректор вирішив не панькатися, й коли дівчина ввійшла до кабінету навіть не запропонував їй сісти.

Катя, яка йшла до Павла Павловича з гарними передчуттями, здивовано завмерла посеред кабінету й напружилася. Генеральний директор свердлив її поглядом якусь мить, а потім повільно промовив викарбовуючи кожне слово:

- Ти отримаєш це підвищення без жодних конкурсів, якщо розірвеш стосунки з моїм племінником.

Очі дівчини на мить здивовано розширилися. Потім прийшло розуміння, й обличчя набуло холодного навіть зверхнього виразу.

"Он як воно повернулося", - зітхнула подумки білявка.

Вона думала про те, що може статися щось подібне. А й справді підозріло виглядає, коли звичайна секретарка, вчорашня студентка починає зустрічатися з племінником генерального директора. Напевне пан Зегер подумав, що в неї повинні бути корисливі мотиви для цього. Й звісно, він не хотів щоб така особа була поруч з Геною.

Але в Каті не було потреби виправдовуватися, вона просто кохала Гену, і в своїх навичках була впевнена, тож сміливо відповіла:

- Навіщо без конкурсів? Я ж так довго готувалася. Навпаки, я хочу показати вам, що цілковито відповідаю посаді.

Пан Зегер витримав паузу, театрально зітхнув і продовжив:

- Скажу інакше: ти не отримаєш цього підвищення і будеш звільнена, якщо не розірвеш стосунки з моїм племінником.

Катя сторопіла. Так, поганеньку гру вона затіяла, коли вирішила чинити опір генеральному директорові. Цей чоловік тільки вдає м'яку людину. Насправді ж безкомпромісний та жорсткий. І бажає, щоб його слово виконувалося беззаперечно.

Сперечатися, погрожувати судом марно. Може вона й виграє, але відмитися потім буде важко. Проте за останній час Катерина дещо зрозуміла - побудувати кар'єру вона зуміє будь-де. І хоч в неї ще немає горезвісного "від 1 року", досвіду вистачить на посаду керівника в компанії поменше.

Павло Павлович розцінив мовчання дівчини як вагання й додав:

- Гена хлопець, звісно, хороший, але прийми розважливе рішення, що для тебе важливіше. В тебе дуже хороші перспективи в цій компанії, не варто ставити примху вище за розум.

- Дякую за пораду, Павле Павловичу. Але те, що я відчуваю до Гени не примха. З його боку також...

- Ти в цьому впевнена? - наче кажучи "хіба ти не знаєш про всі його романи?", уточнив генеральний директор.

- Так, я впевнена.

- А що ти робитимеш, коли він тебе кине? Чи зможеш ти й надалі працювати в Зегер-груп, - напосідав гендиректор.

- Ви щойно сказали, що звільните мене, то як я працюватиму в Зегер-груп? - майже щиро розгубилася Катя, бо подумки вже розраховувала варіанти свого нового призначення.