44

Катерина одягла окуляри та нервово посміхнулася до свого відображення у дзеркалі. Перевела погляд на чоловіка, який взувався поряд. Яким тепер буде її життя?

Гена підвівся, також усміхнувся, але на відміну від дівчини його посмішка світилася від задоволення. Він зробив крок до білявки та закарбував на губах поцілунок.

- Я піду вперед. До зустрічі.

Вони й справді не обговорювали роботу залишок вихідних. Все нагадувало їхні зустрічі раніше. Гена всіма своїми діями демонстрував, що не збирається впливати на її роботу, залишивши за собою місце поза нею. Проте для Каті все було набагато складніше. Вона вже не могла ставитися до їхніх стосунків, як раніше. Й кожної миті боялася зробити, щось, що викриє її. Її почуття.

На роботу прийшла, як зазвичай, але із подивом завмерла, почувши, що в приймальні хтось є. За мить рішуче відчинила двері й натрапила на незнайомця.

- Хто ви? - запитала суворо.

- Я, чарівна пані, - солодко усміхнувся він, зробив крок уперед та без дозволу цопнув руку дівчини, яку негайно притиснув до власних губ, - охоронець вашої керівниці.

- Покажіть ваші документи, - Катя нервово висмикнула руку, вона більше не збиралася вірити незнайомцям на слово.

На голоси зі свого кабінету вийшла Юлія Володимирівна. Вона підтвердила слова чоловіка. Виявилося, що Максим Євгенович більше не міг продовжувати працювати. Катя засмутилася, адже чоловік їй сподобався, бо був чимось схожий на її брата. Не кажучи вже про те, що він врятував пані Середу від викрадення.

Та найгірше почалося після того, як вони опинилися наодинці. Кирило Маркович майже не замовкав, але не питав про роботу чи звички Юлії Володимирівни, а відверто залицявся та розповідав якісь несуттєві дрібниці.

Зрештою секретарка попросила його не заважати їй працювати. Чоловік замовк, але лише хвилин на десять, а потім почав наполегливо запрошувати білявку на вечерю.

Рятуючись від настирливого охоронця, дівчина пішла до кабінету керівниці та попросила дозволу залишитися. Почувши про причину дивного прохання, Юлія Володимирівна нагримала спершу на Катю через те, що не повідомила відразу, а потім на охоронця, щоб не заважав працювати. Та Кирило Маркович виявився геть непробивний. Замість того, щоб нарешті заспокоїтися він почав захоплено цікавитися особистим життям пані Середи.

По обіді в Юлії Володимирівни була призначена зустріч із підписанням договору. І вони всі втрьох вирушили на цю зустріч.

Новий водій, вже немолодий дядечко Вадим Сергійович, справу свою знав добре, тож до місця вони дісталися вчасно. Зустріч пройшла дуже добре, й Гримзін нарешті був задоволений.

Повернувшись до офісу, Катя ледь встигла полегшено видихнути, як її та директорку з продажів викликав Павло Павлович. В своїй звичній манері він привітав своїх співробітниць з успіхом та зробив пропозицію, від якої вони не могли відмовитися, а саме готуватися до переведення Катерини на нову посаду.

- Це якось пов'язано з Геннадієм Анатолійовичем? - не втрималася від питання дівчина.

- А що з ним? - звів брову генеральний, чудово обізнаний щодо репутації свого племінника.

- А... Ну я ж працювала над тією кампанією... - швидко знайшлася Катя, зрозумівши, що не там і не того питає.

- Ну ні, щоб стати директором, Катрусю, тобі ще доведеться добре попрацювати, - наче батько нерозумній дитині пояснив пан Зегер. - Гена залишиться на своєму місці, він добре справляється. Твої ж таланти до організації та увагу до деталей я збираюся використати в іншій сфері. Як щодо контролю якості? Компанії невдовзі знадобиться новий керівник відділу. Звісно, за посаду ще доведеться поборотися. Проте в тебе буде час підготуватися...

Дівчина кинула оком в бік керівниці. Та виглядала похмурою, схоже новина про можливе переведення помічниці була для неї такою ж несподіваною, як і для Каті. Втім обидві розуміли, що від таких пропозицій не відмовляються.

- Я зроблю все, що в моїх силах, - пообіцяла білявка.

- Це я і хотів почути, - усміхнувся пан Зегер. - Ти можеш йти. Я хочу поговорити з Юлею сам на сам.

Катя кивнула та вийшла з кабінету генерального директора.

Сьогодні вже можна було трохи розслабитися, і хоч до кінця робочого дня було ще більше години, але настрою працювати вже не було. Тому повернувшись до приймальні секретарка вирішила відкласти великі та складні завдання та зайнятися менш важливою, але вже звичною рутиною. Проте навіть це їй вдалося зробити не одразу, оскільки телефон сповістив про повідомлення.

"Тепер я проводжатиму тебе додому. Коли закінчуєш?"

Прийшло несподіване повідомлення від Гени та ще й приправлене емодзі. Катя нервово прикусила губу. З одного боку те, що Гена писав таке у робочий час, дратувало, з іншого - дражнило і навіть збуджувало.

"В цьому більше немає необхідності. Крім того, поповзуть чутки".

Написала, але не стала вимикати телефон, як робила це зазвичай, а стала чекати поки він надрукує відповідь.

"Яка кому різниця, може в нас по роботі зустріч?"

"Але ж ми працюємо у різних відділах, навіть не суміжних".

"Тоді переходь до мене. У мене якраз посада секретаря звільняється".

"Хоча ні, погана ідея", - додав Гена перш ніж Катя встигла надрукувати про пропозицію його дядька. А потім дописав іще:

"Не в тому плані, що я не хочу тебе бачити. Навпаки".

Білявка ледь стримала усмішку. Бо наче перед собою бачила як Гена нервово поправляє зачіску. Вона помітила це з самого початку, поряд із нею він завжди боявся зайвий рух зробити, наче вона якась... крихка. Проте зараз Катя була цілковито згодна, що працювати разом - погана ідея.

"Не варто нервувати, я розумію, бо відчуваю те саме".

"Справді?"

Яка вже тут робота, коли від однієї думки про близькість чоловіка в неї все скручується всередині від бажання? Катя усміхнулася, але швидко опанувала себе та глянула на Кирила.

- Гарні новини? - промуркотів той зі хтивою посмішкою.

Дівчина не відповіла та повернулася до роботи. Чи була хорошою новина про те, що Гена не має відношення до її можливого підвищення? Безумовно. Але тепер було страшно чи впорається вона з випробуванням.

Невдовзі повернулася Юлія Володимирівна. Вона як зазвичай пройшла до свого кабінету та повернулася до роботи. Це трохи заспокоїло розбуркані нерви секретарки, й вона продовжила звичну рутину: підготувала звіти, прибрала зайві папери з робочих поверхонь, почала розкладати все по теках.

Щойно дівчина підвелася до неї наблизився новий охоронець пані Середи, він із цікавістю спостерігав за процесом, не минаючи можливості доторкнутися чи заговорити до дівчини.

*

На словах Гена не насідав, але стримати тяжіння до своєї срібної пір'їнки не міг. Тим паче, що вона так несподівано перервала їхнє спілкування. Тому наприкінці робочого дня він просто прийшов до приймальні директори з продажу особисто.

Картина, яку він застав, йому не сподобалася. Катя стояла біля шафи з документами, а до неї майже впритул схилившись стояв якийсь чоловік. Двері відчинилися безшумно, тож кілька митей його не помічали, аж поки секретарка не розвернулася, відгороджуючись від чоловіка текою.

- Добрий вечір, - Катя ледь впізнала голос Гени, такий він був холодний та низький. - Як почувається Юлія Володимирівна? - не всі знали, що відділ з продажів був обезголовлений більш ніж на добу, але він знав.

- Непогано. Але сьогодні вона збиралася піти раніше, - відповіла секретарка, натякаючи, що не варто затримувати її наприкінці робочого дня.

Пан Зегер кинув оком на годинник на своїй руці. "Раніше? То чого не пішла?"

- Мені потрібна лише хвилина її уваги, - пообіцяв директор з реклами. - І вашої також.

Він підійшов до Каті, умисно відгороджуючи дівчину від чоловіка, проте поводився наче й не помічав нічого нового в кабінеті. І з собою до кабінету директорки покликав просто щоб не лишати її на одинці з тим типом, а не через те, що в нього насправді була якась справа.

Він часто так робив у бізнесі. Поведінка з таємничістю та недомовками справляє враження на співбесідників, і вони стають більш відкритими. А якщо таємниць немає, то потім можна все перевести у жарт чи якусь дрібничку.

Так вийшло і цього разу. Почувши про візит пана Зегера Юлія Володимирівна негайно його прийняла, й появу Каті разом з ним сприйняла, як належне.

- Добре, що це саме ви, - Юлія Володимирівна завжди на перший план ставила професійні якості людини, а на чутки взагалі не звертала уваги. - Подбайте про Катерину Віталіївну, вона насправді заслуговує на це переведення.

Гена здивовано глянув на білявку, але грати так грати.

- Я зроблю все, що від мене залежить.

- Добре. Проте дуже прошу, щоб це, за можливості, не відбилося на роботі. Я поки що не можу без неї обходитися.

- Я й не збирався забирати встановлені робочі години, адже маю й свої посадові обов'язки, - віртуозно грав Гена, вже починаючи розуміти суть розмови.

Тільки Катя нічого не розуміла та розгублено мовчала, спостерігаючи за розшаркуванням директорів.

- Дуже вам вдячна, - кивнула пані Середа та звернулася до секретарки: - Ми на сьогодні закінчили?

- Я роздрукувала щоденний звіт, - промимрила Катя, наче її спіймали на неробстві.

- Я подивлюся його завтра. До побачення.

Геннадій Анатолійович попрощався та вийшов з кабінету, Катя пішла його прикладом. Під пильними поглядами двох чоловіків, які вдавали, що іншого немає в кабінеті, зібрала свої речі та рушила за директором з реклами на четвертий поверх.

Щойно стулки ліфта за ними зачинилися, Геннадій Анатолійович розвернувся до білявки та наказав: "Розповідай!"