42

- А це що за один? - притискаючи Катю до свого боку, поцікавився Ярослав. - Той самий?

- Так, - до обличчя Каті приливав жар, бо ж соромно, коли твої родичі поводяться так... неввічливо з цілим директором, хоч і не твоїм керівником. - Геннадію Анатолійовичу, це мій брат - Ярослав. Ярославе, поводься пристойно, це директор з реклами в компанії, де я працюю, Геннадій Анатолійович.

Сидіти під час знайомства не надто ввічливо, тож Гена підвівся. Ярослав міцно потиснув руку, вивчаючи чоловіка навпроти.

- І які у вас наміри щодо моєї сестри? - раптом поцікавився Левицький, якому, дивлячись на ситуацію з боку, дуже просто було скласти два та два.

- Яр...!

- Дуже серйозні, - й оком не змигнувши, відповів Гена.

- А конкретніше?

- Я готовий захищати та забезпечувати її, - відповів перш, ніж подумав та глянув на попелясту.

- Що ти верзеш?! - раптом скочила на ноги червона, як маків цвіт, Катерина. - Ти... Ти заручений! Забув?

- Може поговоримо деінде? - запропонував пан Зегер, поглянувши на інших відвідувачів кафе, які з цікавістю спостерігали за безкоштовним шоу, що розгорталося у них на очах.

- Не хочу я говорити, - фиркнула білявка та все ж підхопила своє пальто, накинула його на плечі й рушила до виходу.

Ярослав похмуро глянув на нового знайомого та пішов за нею. Гена зітхнув, поклав на стіл купюру й поспішив за ними. Та ззовні ніхто й не збирався чекати на нього. Катя стрімко віддалялася у напрямку свого будинку, поряд з нею тупав її брат.

- Поспішив, - видихнув Гена, з рота вирвалася хмаринка пару. Стрімко похолодало.

Тим часом Ярослав озирнувся та поглянув на чоловіка, якого вони залишили біля кафе. І чого це мала так на нього визвірилася? Не схоже на неї. Катя й раніше відшивала залицяльників у брата на очах, але завжди робила це м'яко, щоб не зачепити їхні почуття.

- Ти чого, мала? - зрештою перервав мовчання. - Сама ж казала, що він директор й таке інше...

- Нічого, - присоромлено буркнула Катя. Вона й сама краяла себе за те, що спалахнула на очах у стількох людей. Просто знущання (інакше не назвеш), яке їй щойно влаштував Гена, було занадто болючим.

Вони прийшли додому до Каті. Дівчина вирішила нагодувати брата вечерею, тим паче, що ще зранку дістала з морозилки величенький шматок м'яса, який збиралася приготувати для своїх робочих обідів.

Мудрувати не стала. Нарізала та посмажила м'ясо, додала заморожені овочі й лишила тушкуватися. Десь посередині цього процесу подзвонив Артем і поцікавився, що купити.

- Ти про що? - здивувалася дівчина.

- Я в супермаркеті біля твого дому. Питаю, що купити: пиво, вино чи щось міцніше?

- Навіщо?

- Подруго, тебе зовсім від стресу замкнуло? Святкувати твоє чудове спасіння будемо, - Артем роздратовано вилаявся. Схоже, його тіпало сильніше, ніж Катерину після нападу.

Білявка розчулено усміхнулася. Так, вона ніколи не залишиться сама.

- Пива хочу, - на мить замислившись, повідомила другові.

- Добре. А твій старшенький?

- Сам його і питай, - кинула братові телефон й метнулася до плити, бо там щось гучно зашипіло, вимагаючи уваги.

Хлопці швидко домовилися, й за десять хвилин на столі вже розгорталася суботня гулянка з пивом для дівчини та горілкою для молодиків. Катя поставила на стіл витвір свого куховарського мистецтва.

- Так це ж те, що треба до нашого напою! - зрадів Артем. - Чого мовчала?

- Бо готувала це не до вашого напою, - закотила очі Катерина, глянула в телефон та в черговий раз відбила виклик від пана Зегера.

- А він настирливий. Може відповіси? - гмикнув Ярослав, що сидів поряд та бачив екран.

- Не хочу, - похитала головою Катя. Говорити з Геною, бачити його зараз було б невимовно важко. Не так, не в цьому оточенні.

- Тоді нумо пити, бо напої гріються, - швидко змінив тему Ярко. - А потім ти все мені розповіси, бо білобровий, виявляється, в курсі справи, а я - ні.

Хоч як Катерині не хотілося пригадувати подробиці зустрічі та спілкування зі студентом, довелося переступити через себе. Зате після оповіді дівчина відчула, що вже повністю відпустила цей страх. Чи, може, причиною був другий кухоль пива, випитий вже до половини?

Так чи інакше, розповівши все, білявка пішла до туалету. І щойно сіла, пролунав дзвінок у двері. Спершу сіпнулася, а потім передумала. Нікого важливого вона сьогодні вже не чекала, а з рештою хлопці самі спокійно розберуться.

З ванної виходити не поспішала. Виявилося, що після нападу Марка, вона так і не згадала про свій розхристаний пучок. Розсердилася, бо ж цілий день була в оточенні чоловіків, й ніхто з них і слова не сказав про безлад на голові. Розчесала волосся, вийшла до кімнати та уперла руки в боки, щоб виказати усе, що вона думає про чоловічу уважність, та так і завмерла.

За столом сиділо вже троє. Ярослав на правах брата господині вже підсовував прибульцю тарілку та виделку, а Тьомчик на правах розливника наповнював чарку горілкою.

- Що відбувається? - розгублено спитала білявка, насупилася й склала руки на грудях.

- Та от, вирішили почастувати твого рятівника, - відповів Артем. - Тим паче, що він не з пустими руками прийшов та ще й не втік, нас побачивши.

Пан Зегер сидів поряд з Артемом і, як здалося Катерині, нахабно посміхався.

- Вибач, Катю, між нами виникло непорозуміння, яке я не міг залишити невирішеним.

Настрій в Гени насправді був хорошим. Звісно, зустріти тут двох чоловіків він не очікував, але обидва прийняли його доволі радо. До того ж білявий хлопець, який вже багато місяців не давав спокою через те, що його роль в житті коханої була незрозумілою, схоже, навіть підтримував його. На підтвердження цієї думки, посміхаючись як Чеширський кіт, Артем запропонував:

- Може, вас самих залишити?

- Тобто як це залишити? - обурився Ярослав. Брат аби кому довіряти свою малу не збирався.

- Я не хочу зараз нічого вирішувати, - мотнула головою білявка, пройшла та сіла поруч із братом. - Насправді я дуже вдячна, що ти мене врятував, тому, якщо не проти, повечеряй із нами, - зобразила професійну усмішку Катерина, звернувшись до незваного гостя.

- Дякую за запрошення, - так само ввічливо відповів Гена, зараз йому було достатньо і цього.

- От і добре, - гримнув Ярослав і підняв чарку. - Пропоную посидіти без усіх цих витребеньок, як нормальні люди.

Вечір і справді проходив невимушено та весело. Важкі теми не обговорювалися, а ведення бесіди взяв на себе Артем. Хлопчина ніколи за словом у кишеню не ліз, але в цей вечір розійшовся не на жарт. Тобто жартів було із лишком.

Втім решта також не пасли задніх та активно приймали участь в бесіді, особливо, коли тема торкалася всіляких капостей на роботі. Тут навіть Катя зрадила своїй звичці не обговорювати співробітників та пожалілася на розумові здібності тих, хто розпускає чутки про її роман з керівницею.

- То це не правда? - удавано здивувався Гена, за що отримав обурений удар по плечу від білявки, та розсміявся.

Хлопці одразу підхопили та почали розвивати цю тему, коли в Ярослава задзвонив телефон.

- Овва, - глянувши заразом і на годинник, здивувався чоловік. - Час мені згортатися.

Він підхопився з місця та побіг на балкон поговорити. Тоді свій телефон дістав Артем і, намагаючись сфокусуватися, промимрив:

- Вже пів на першу. Мені також вже час, - спираючись на плече Гени, він встав з місця та рушив до виходу, але Катя зуміла перехопити його.

- Постривай, хоч таксі викликати треба.

- Білобровий, кажи адресу, куди тобі треба. Гено, й ти також, - взяв виклик машини на себе Ярослав, бо вже тримав телефон біля вуха. Артем промимрив свою адресу.

- В мене машина, - відповів Зегер. - Я собі тверезого водія викличу.

- Гаразд, тоді бувай, - він потис Гені руку й підхопив за плечі Артема, що вже почав потихеньку сповзати попід стіною. - Ходімо, машина буде за три хвилини.

Чоловіки швидко зібралися та вийшли. Й враз галаслива компанія вщухла, лишаючи по собі тиху й спокійну квартиру. Коли Катя повернулася до кімнати, негайно натрапила на серйозний погляд сірих очей.

- І все ж таки я хочу поговорити.