41

Катерина стояла посеред цеху та з подивом дивилася на постамент, що складався з купи всілякого залізяччя, паперів та, несподівано, маленьких створінь, які нагадували чи-то гномиків, чи-то ґремлінів. Навколо постаменту стояли співробітники різних відділів, здебільшого знайомі. Всі заворожено завмерли, коли раптом з'явився Павло Павлович з величезною дерев'яною палею.

- Катрусю, - гримнув генеральний, - ти наша остання надія! Тільки ти зможеш врятувати компанію від нашестя паразитів, - й велично передав білявці палицю.

Катя глянула на інструмент для порятунку і раптом чогось відсахнулася, вирішила викинути його і... прокинулася.

За вікном вже було світло, але визначити приблизний час було важко. Надто стрімко пролітали дні останнім часом. Здавалося, нещодавно ще о сьомій було темно, а тут уже й о шостій сіріє. Весна швидко відвойовувала право сяяти сонечком, пахнути квітами та дзвеніти переливчастими співами птахів.

Катя підвелася з ліжка й вже не могла згадати, чому так раптово прокинулася. Почувалася напрочуд добре, тож вирішила не гаяти час на похмурі думки й негайно вирушила до ванної кімнати. Раптом погляд учепився за безлад, який вона вчинила у кімнаті, тож наступною після сніданку справою у сьогоднішньому розкладі стало трохи прибрати. Трохи не вийшло. Години за дві невеличка квартира була майже чистою, залишилося тільки викинути два пакети сміття, які Катруся назбирала.

Дивуючись тому, як від одної неї може бути стільки сміття, вона спустилася в ліфті на перший поверх, а потім рушила до смітника.

В шортах на вулиці все ще було прохолодно, тож швидко перестрибуючи через калюжі, Катруся майже бігла до сміттєвого контейнеру. Дарма вона полінилася одягти штани, навіть у відносно довгому пальті коліна та литки враз змерзли.

Раптом дівчина почула гучне човгання за спиною. Хтось наздоганяв її, не звертаючи уваги на калюжі. Невже також не по погоді вдівся й поспішав впоратися зі сміттєвою рутиною? Білявка розвернулася на звук.

Марка вона впізнала не одразу, але миттю відчула небезпеку, що випромінювала його статура. Спробувала втекти, та де там! Хлопець вже наздогнав її й міцно схопив за зап'ясток.

- Катя! Нарешті! З тобою все добре?! - вигукував студент, міцно стискаючи руку дівчини, а потім притиснув її до своїх грудей.

- Про що ти кажеш? - здивувалася білявка й вперла руку в груди Марка. - Звісно, добре. Відпусти.

Пакети зі сміттям вона продовжувала за інерцією тримати в руці. Брюнет здивовано глянув на це, вихопив сміття та доволі влучно жбурнув у контейнер.

- Я так давно тебе, не бачив, так скучив, - раптом поліз із поцілунками.

- Ні! - пискнула Катя. - Що ти робиш? Відпусти!

- Що трапилося, чому ти мене відштовхуєш? - здивувався Марк й наче трохи відпустив, але щойно білявка спробувала відсторонитися, знову притиснув її до себе.

- Як це чому? Тому що я не хочу, щоб ти мене тримав!

- Але ж я тебе кохаю. Як ти можеш відштовхувати мене? - обурився чорнявий й погрозливо навис. - Якщо ти продовжиш відмовляти, я вкорочу собі віку. Й це буде твоя провина.

- Не верзи дурниць! Між нами немає, не було і не могло бути нічого спільного. Ти сам собі чогось навигадував, чого ніколи не було. І це не моя провина. Тобі треба лікуватися, Марку. Облиш мене!

- Ні за що! Я кохаю тебе, тому ти повинна бути зі мною!

Хлопець ухопив білявку за скручене на потилиці в пучок волосся, й та гучно зойкнула, але крик потонув у грубому поцілунку. Марк міцніше притиснув її до себе та жадібно уп'явся в губи. Катя зчепила зуби та била його по боці вільною рукою, з очей бризнули сльози.

Люди, які проходили повз, наче не помічали того, що відбувалося. Хтось вирішив, що то не його справа, хтось вважав, що милі посваряться - краще помиряться, хтось лише обурено бурмотів через галасливу безсоромну парочку. І зовсім ніхто не хотів допомогти.

Ґвалтівник розпалювався все більше. Він заломив руку дівчини за спину й підтягнув її, відриваючи від землі. Й де взялася в хирлявому хлопцеві така сила, Катя не могла зрозуміти. Вона чимдуж відштовхувала його вільною рукою та якось примудрилася вивернути обличчя.

- Ні! - вигукнула. - Рятуйте!

- Мовчи, - прогарчав не тямлячи себе Марк. - Гірше буде, - й потягнувши за волосся, знову закрив їй рота своїми губами.

Раптом хлопець відірвався від дівчини та скрикнув.

- А ну відпусти її! - гаркнув Гена та ще сильніше потягнув чорні пасма. Щойно пальці Марка розімкнулися, Зегер вдарив у щелепу, збиваючи хлопця з ніг.

Звільнена з захвату Катя не втрималася на ногах та впала на асфальт. Гена підскочив до переляканої дівчини, підхопив її під пахви й підняв.

- Прибери руки від неї! - гаркнув із землі Марк, в чорних очах була лють, але він не наважувався або не міг підвестися.

Але Гена не звернув на вигук уваги. Він вже вихопив з кишені телефон та набрав 102.

- Хочу повідомити про напад, - пропалюючи холодним поглядом хлопця, промовив у слухавку. - Постраждала дівчина...

- Постривай, ти що робиш? - перелякався Марк та схопився на ноги.

- Нападник. Чоловік двадцять - двадцять п'ять років, чорне волосся, сіра куртка, чорні джинси...

- Ні! Припини! Я... Я більше не буду! Я...

Хлопець різко розвернувся та чкурнув за будинок. Про втечу Гена, звісно, також повідомив. А також своє ім'я та всю необхідну інформацію для виклику.

- Ти як? - пригладжуючи волосся дівчини, поцікавився в Катерини. - Може, до лікарні?

- Ні, - мотнула головою білявка. - Вже все гаразд.

Гена обережно витер кров з її губи. Й на обличчі чоловіка раптом відбилися біль та злість. Як він міг так помилитися? Він бачив, як Катя виходила з будинку, як наздогнав її цей покидьок та почав обіймати. Приревнував, звісно, й був готовий поїхати, аж раптом з-за плеча побачив краєчок переляканого обличчя. Після того вже не розмірковував, полетів, як на крилах, та щосили схопив хлопця за патли, відриваючи від дівчини.

- Пробач мені. Я спершу подумав... - він притиснув білявку до себе.

- Що ти тут робиш? - спитала спантеличена Катя, адже не могла повірити в щасливу випадковість. Тіло в теплих обіймах потроху переставало тремтіти, вона довірливо поклала голову на груди.

- До тебе приїхав... - погладжуючи тендітні плечі, відповів Гена й запнувся. - Але про це згодом. Ти змерзла. Може почекаємо на поліцію в машині?

Та чекати не довелося. Патрульна машина вже заїхала у двір. Поліціанти опитали Катю та Гену, дізналися про переслідування та викликали слідчо-оперативну групу. Їх треба було чекати вже довше, тому Каті дозволили піти додому одягнутися та зігрітися.

Весь цей час і решту дня Гена невідступно слідував за Катериною. На спроби дівчини з'ясувати, що це все означає, відмахувався, що це не на часі. А коли слідчі нарешті поїхали, потягнув до найближчого кафе перекусити.

Білявка вже повністю оговталася й, здавалося, змирилася зі своїм несподіваним супутником на цей день. Що й казати, допомога Геннадія Анатолійовича була дуже доречною зараз, а оскільки він з такою готовністю її надає, значить може це робити.

Натомість Гену з кожною хвилиною дедалі більше розбивали протиріччя. Він тепер знав все про нападника, якого згадував напередодні Степан, і навіть дещо про роль Дмитра в усій ситуації. Проте не міг вирішити чи доречними зараз будуть його залицяння після того, як Катя таке пережила. А раптом його пропозиція налякає дівчину або вона вирішить, що він намагається скористатися ситуацією. З іншого боку залишати Катю саму зараз було ще важче.

Білявка тим часом зовсім затихла, активно переписуючись із кимось в своєму телефоні. Аж поки не підвела на Гену дивний погляд. Чоловік одразу напружився.

- Невдовзі приїде мій брат, тож тобі більше немає потреби залишатися, - ховаючи погляд промовила Катя. Вона чудово розуміла, як це виглядає - немов вона жене рятівника, бо в тому більше немає потреби. Але що ще робити? В Ярослава характер не цукор, хоч би не поскублися. Тим паче, що Катя й досі навіть уявлення не мала, чого раптом пан Зегер вирішив пропанькатися з нею цілий день.

- Коли твій брат приїде, я піду, - кивнув Гена. Чомусь він хотів переконатися, що приїде саме брат. Та й побачити родича білявки треба було. Якщо, наприклад, вони з Катериною схожі за статурою, то такому захиснику довіряти дівчину він не стане. І байдуже, що його, в будь-якому випадку, ніхто питати не буде. Не хотів він їхати зараз й потому.

- Хіба Марина Олександрівна не буде хвилюватися?

- Ні, не буде... - Гена пожував губи, наважуючись нарешті сказати: - Ми...

- Мала! Як ти мене налякала! - до кафе увірвався здоровань у військовій формі та підскочив до білявки.