35

- Дмитре, - звернулася вона до геть спантеличеного власними думками молодика. - Можна тебе попросити проводжати мене додому найближчі два тижні. Я здогадуюся, що ти працюєш за графіком, але мені насправді ні до кого більше звернутися. Тож я готова оплатити витрати у ті дні, коли доведеться спеціально приїжджати для цього. Та й в інші, - швидко додала вона, щоб пан Мовчан не вирішив бува, що у дні чергувань вона хоче використати його надурику.

Дмитро вислухав її з відкритим від здивування ротом. Вона пропонувала йому оплату за те, що він із задоволенням робив би і задарма? А потім зрозумів, що білявка просто не хотіла, щоб він собі чогось надумав. Щоб після того не почуватися боржницею і не боятися, що чоловік зажадає повернення того боргу не грошима.

- Мені нічого не вартує провести тебе, коли я на службі, та й приїхати сюди у вихідний день мені також не важко, - Катя спробувала щось сказати, але він зупинив її рухом долоні. - Мені достатньо буде компенсації за проїзд. Більше нічого вимагати мені совість не дозволить.

Білявка вдивилася в обличчя молодика. Він був серйозний та щирий. І його слова, то не вихваляння чи флірт. Він насправді так думає.

- Дякую, - схилила вона голову.

- Будь ласка, - хекнув Дмитро та підвівся. - Ну я піду. Пізно вже. І Юр'їч, мабуть, лютує, куди я запропав.

- Пробач. У тебе будуть проблеми через мене?

- Та ні. Не переймайся. Спокійно лягай спати. Завтра, як завершиш, дзвони. Номер я записав, - він на мить застиг, щось пригадуючи, а потім знову бадьоро стрепенувся. - До завтра. На добраніч.

- Дуже дякую. На добраніч... тобто спокійного чергування.

Пан Мовчан кивнув та вийшов з квартири. А на Катю раптом накотила така втома, що вона ледь довповзла до ліжка.

На ранок почувалася вже значно краще, хоч в голові злегка гуло від недосипу та пережитих емоцій. Втім чашка кави майже вирішила проблему, а свіжий весінній вітерець та різноголосе цвірінькання, що чулося десь знизу, навіть підняли настрій.

На роботу Катруся прибула навіть трохи раніше, ніж зазвичай, бо замість звичного неспішного кроку майже бігла до офісу, постійно озираючись.

Невдовзі прибула директорка, й робочий день закрутився. Наради, звіти, договори. Особливо один...

Юлія Володимирівна надзвичайно нервувала через незговірливого клієнта, хоч і намагалася не показувати цього. Втім Катерина вже достатньо добре вивчила свою керівницю, щоб розібратися що до чого. Вона як могла полегшувала роботу директорки з продажів та готувала все просто ідеально.

Надвечір знову рушила на четвертий поверх. Цього разу працювали в нарадчій кімнаті відділу реклами, щоб не заважати Геннадію Анатолійовичу. Втім той невдовзі прийшов сам й тихенько сів в дальньому кутку стола. Жінкам він не заважав, щось скролив у телефоні. В якусь мить Катя навіть зацікавилася, а чи сидить пан Зегер в соцмережах взагалі. Та думка швидко минула, оскільки Марина поставила чергове непросте питання. Й чоловік у кутку забувся.

Виконавши черговий робочий етап, жінки трохи розслабитися та почали вирішувати чи зробити ще щось чи вже на завтра перенести.

- Дівчата, ви при своєму розумі? - поцікавився директор з реклами, про якого вже забули. - Вже майже одинадцята. Ходімо. Відвеземо пані Левицьку додому та й самі поїдемо.

- Мене не треба підвозити, - махнула рукою білявка. - Я недалеко живу.

- Але вже й справді пізно, - підтримала нареченого Марина.

- Все добре. Мене проведуть.

- Тоді нам треба поспішити, щоб не змушувати вашого хлопця чекати, - підхопилася Марина.

- Він просто допомагає, - нащось бовкнула Катя, але вчасно схаменулася. Не розповідати ж насправді про ситуацію, в якій вона опинилася, стороннім людям.

Втім Марина не слухала і вже вискочила з кімнати, а над дівчиною раптом навис Геннадій Анатолійович. Його підозри підтвердилися, білявка насправді знайшла йому заміну. Адже оскільки вона не визнала його хлопцем, то...

- І хто він. Той, хто тобі зараз допомагає?

Катя здивовано завмерла. Якби вона не знала всіх обставин, то вирішила, що чоловік її ревнує. Але ж йому було байдуже на неї, коли вони були секс-партнерами, і тим паче повинно бути байдуже зараз, коли він заручився з іншою.

Тим часом Марина вже схопила в кабінеті Зегера свою сумочку та теплий плащ і дивувалася, чому Гена не пішов за нею, адже його верхній одяг досі висів у шафі. Та настрій у жінки, незважаючи на втому, був чудовий - нарешті завдяки консультаціям Катерини в неї почали з'являтися нормальні ідеї. Тому не довго думаючи, вона зняла куртку нареченого та пурхнула з кабінету.

- Ах! - жінка з розгону врізалася у міцні чоловічі груди та вже полетіла назад, коли її перехопили за руку та притисли до тих самих грудей.

- Пробачте, - свідомість різонув приємний баритон, і Марина підняла погляд на незнайомця.

- Добрий вечір, - промимрила жінка.

- Добрий, - усміхнувся самими очима чоловік та нарешті відпустив.

- Ви хлопець Катерини, - здогадалася Марина й почервоніла, ніяковіючи через те, що налетіла на чужого хлопця, зовсім забувши про те, що сама вона вже давно наречена.

- А... - розгубився Дмитро.

В цю мить з іншого кабінету, почувши шум, вийшли Катя і Зегер-молодший. Геннадій Анатолійович був темніший за грозову хмару, але працівник служби безпеки лише мимохіть кивнув "Добрий вечір" та звернувся до Катерини.

- Я не дочекався твого дзвінка. Пробач.

- Ми щойно закінчили. Треба тільки речі забрати, - поспішила до нього білявка, а пан Зегер, наче тінь, рушив за нею. Втім вчасно схаменувся та не налетів на хлопця, зупинившись біля Марини.

- Я взяла твою куртку, - простяглася річ жінка, й Гена, коротко подякувавши, надів її.

- До побачення, - розвернувшись попрощалася білявка.

- До завтра, - приязно озвалася Марина.

Чоловіки лише кивнули, наче й забули про ввічливість, уважно вивчаючи одне одного.

- Я повинен про щось дізнатися? - спитав Дмитро, коли вони з Катею опинилися в ліфті, але дівчина лише здивовано поглянула на нього. - За легендою ми зустрічаємося? - уточнив пан Мовчан, бачачи її нерозуміння.

- А, ні, - зробила винувате лице дівчина. - Просто пані Марина так вирішила, коли дізналася, що мене хтось проводжає. А я не придумала, як швидко пояснити ситуацію.

- Зрозумів.

Коли вони вийшли з ліфта, пан Мовчан знову подав голос:

- Ця Марина, вона ж запрошена дизайнерка? - пригадав нещодавні інструктажі й похмуру фізію Зегера-молодшого. - Директор з реклами опікується нею.

- Вона його наречена, - пояснила білявка.

- А, - видав коротку реакцію Дмитро й знову замовк, замислившись.

Катя забрала свої речі, й вони вийшли надвір. Йшли у цілковитій тиші. В голові дівчини юрбилися думки: про обидві роботи, про Марка і про пана Зегера. Про останнього було найбільше, хоч і інших справ вистачало. Подумки Катруся досі час від часу називала його Геною, але кожного разу сварила себе за це.

Дмитро також мовчав. Несподівана зустріч з чарівною шатенкою, що налетіла на нього наче ураган, раз за разом спливала в пам'яті. Наче й не було в тій ситуації нічого такого, але збентежений погляд сірих очей ніяк не хотів зникати.

- Не знав, що в Зегера-молодшого є наречена, - несподівано перервав він мовчання, й Катя здивовано поглянула на молодика.

- Вони заручилися, мабуть, ще взимку.

- Привіз її з відрядження? - продовжив допит працівник служби безпеки.

- Я не знаю звідки вона, але судячи з розмов навчалася за кордоном... Сподобалася?

Катя раптом відчула надзвичайну близькість до почуттів Дмитра. Якщо, звісно, її здогадка вірна.

- Просто цікаво стало... - швидко відповів молодик й після цього решту дороги мовчав. Подав голос тільки під час прощання біля дверей квартири Катерини, а потім швидко пішов.