27

Останніми днями Катерина почувалася так спокійно, як вже давно не було. На роботі все йшло гладко. Вона нарешті опанувала всі свої обов'язки, налагодила систему роботи та комунікацій. Закінчилися перманентні ремонт та перестановки в кабінетах. Нарешті простір став затишний та зручний.

Наближалася весна. І не зважаючи на морози, що час від часу нагадували про себе, повітря наповнювалося гіркуватим ароматом деревних соків та веселим цвіріньканням птахів.

Єдине, що турбувало білявку, поведінка керівниці. Гнівливі спалахи зникли, але натомість прийшла холодна лють. Катя й не помітила, коли керівники відділів та секторів перестали сперечатися з нею, завмираючи під пронизливий поглядом. А решта співробітників намагалися навіть в очі не дивитися та розбігалися відразу після її появи. Прізвисько Вовчиця після розлучення справді стало не актуальним, натомість невідомо звідки з'явилося ймення Горгона.

Катерина продовжувала за будь-якої можливості переконувати співробітників, що таке ставлення є несправедливим по відношенню до Юлії Володимирівни. В очі їй кивали, наче погоджуючись, а позаочі білявка якось почула таке, від чого їй ще кілька днів було ніяково глянути на керівницю.

- Катя така мила, навіть з Горгоною прижилася, - пригадувала вона розмову в туалеті.

- Оце мене в ній і насторожує. Що вона зробила, щоб приборкати ту скажену бабу?

- Спокусила?

- Чого?

- А ти не чула? Поговорюють, що пані Середа надає перевагу особам власної статі.

- Та хто в таке взагалі повірить?

- Можливо, це не секс чи щось на кшталт, але саме після появи Катерини Юлія Володимирівна розвелася з чоловіком. Та й занадто вже природно вони вдвох поводяться. Всюди ходять удвох, навіть на різдвяну вечірку торік прийшли разом, пам'ятаєш? Та й пара з них, відверто кажучи, шикарна.

- Думаєш, наша Катруся не така проста?...

З думок вирвав дзвінок внутрішнього телефону.

Дівчина мотнула головою. "Ні, не можна перейматися через такі дурниці". Й повернулася до своїх обов'язків.

Наприкінці робочого дня дала про себе знати ще одна неприємність, яка переслідувала Катерину вже за стінами Зегер-груп. Хлопець на ім'я Марк, про якого білявка негайно забула після зустрічі, невдовзі з'явився знову та почав наполегливо запрошувати на побачення, начебто, щоб віддячити за допомогу. Після довгих умовлянь, білявка погодилася на каву, але це виявилося її помилкою. 

Студент, якого спочатку Катерина сприймала як дитину, виявився доволі настирливим залицяльником. Залицяння його, здебільшого незграбні, з часом почали викликати роздратування та бажання сховатися. Та де там!

Не отримуючи відповіді на дзвінки, Марк припхався під стіни Зегер-груп. Вперше це відбулося три тижні тому. Тоді вдалося якось оминути хлопця та втекти непоміченою, але відмови лише підбурювали настирливість Марка, і він почав з'являтися частіше.

Довелося шукати інші виходи. Наприклад, через склад чи запасний вихід. Так вдавалося вчиняти всі останні дні. Так зробила Катя і сьогодні. Нишком вискочила через боковий вихід та подріботіла додому. Навіть думки про те, щоб зайти кудись після роботи, не було. Хотілося лишень зачинитися в своїй квартирі, щоб нарешті відчути себе у безпеці.

Дівчина не озиралася, а тому не помітила, як хлопець з тонким чорним волоссям пішов за нею, кожної миті пришвидшуючи свій крок. Очі його хворобливо блищали. Полювання викликало азарт. А слабкість дівчини - бажання схопити та заволодіти. Це бажання, раніше йому не знайоме, давало відчуття сили та влади над ситуацією. Він поки що не збирався насправді ловити її, а просто насолоджувався переслідуванням та новими емоціями.

Катя тим часом добігла до свого будинку та зникла в під'їзді. Марк роздратовано відкинув зламану квітку, про яку, здавалося, забув та з подивом поглянув на криваві сліди на своїй руці. Виявилося, що він так сильно стиснув стебло, що шипи пробили плівку та вп'ялися в його шкіру. 

Підвів погляд, сподіваючись побачити, як в якомусь з вікон от-от спалахне світло. Тоді він зможе прорахувати, в якій квартирі вона живе. Цього разу не пощастило - протягом десяти хвилин жодного нового вогника. Напевно вікна квартири Каті виходили на інший бік.

"Ну нічого, наступним разом", - усміхнувся Марк та побрів додому.

Тим часом Катю наче диво берегло. Хоч вона про це і не здогадувалася й зараз роздратовано намагалася з'ясувати, чому в її вітальні раптом перегоріли всі лампочки. З щитком наче все було гаразд, у передпокої та ванні світло було. Не в змозі розібратися самотужки, подзвонила батькові. Той пообіцяв негайно приїхати та все виправити. 

Разом з татом приїхала й мама. Як завжди, зі смаколиками. Їй весь час здавалося, що донька не доїдає. Іноді, можливо, так і було, але останнім часом Катя намагалася слідкувати за своїм харчуванням. В будь-якому разі, після короткого ремонту у Катрусі ще й вечеря в сімейному колі відбулася. Добра така, затишна і спокійна. 

Ранок наступного дня був з тих, що дуже голосно промовляють про наближення весни. Яскраве сонечко з цікавістю зазирало у вікно, намагаючись з'ясувати, хто там ще спить. Краплі весело стукали по відливах. Катя не могла відмовити собі у задоволенні вийти на лоджію з чашкою кави.

Промені негайно ніжно погладили шкіру, а легкий вітерець залишив на ній свої поцілунки. Дівчина посміхнулася чудовому дню й зробила ковток кави. Як слід роздивившись блакить неба з біленькими пухкими хмаринками та міський краєвид, Катя поглянула вниз на вулицю і стурбовано завмерла. 

Шапка та куртка, які останнім часом вона бачила частіше, ніж хотіла, одразу впали в око. Стурбовано зробивши крок назад, дівчина обережно визирнула вже без ризику бути поміченою. Марк точно був тут не випадково. Він тупцював на місці та час від часу поглядав угору.

Схоже неприємність активно переростала в проблему. І поки цього не сталося Катерина вирішила серйозно поговорити з хлопцем та дати зрозуміти, що йому нема на що розраховувати. Годі жаліти його нервову систему, своя дорожча. Якщо він не розуміє натяків, то доведеться висловити все дуже прямо.

Дівчина рішуче зібралася та вийшла на вулицю. Роззирнулася на всі боки, але Марка ніде не було. Рішуча напруга, яку дівчина збирала з усіх усюд свого характеру для серйозної розмови не знайшла виходу. Невдоволена та роздратована Катерина рушила на роботу.

Вже біля самої будівлі Зегер-груп вона почула знайомий голос.

- Катерино Віталіївно, яка зустріч! - закривши дверцята своєї синьої Тойоти, до неї наближався Геннадій Анатолійович.

- Доброго ранку,  - прошипіла дівчина, чим змусила чоловіка, що вже встиг підскочити до неї, перелякано відсахнутися.

- Ти вже знаєш? - розгублено запитав він.

- Про що?

- Пробач, я не хотів, щоб ти дізналася про все так. Я не намагався тебе дурити, просто збирався розповісти при особистій зустрічі.

Катя здивовано кліпнула та повторила питання:

- Ти про що?

- То ти не в курсі? - Гена зітхнув та обережно роззирнувся, не знаючи, якої реакції чекати від дівчини. Було ще досить рано, тож будівля та паркувальний майданчик перед нею поки що не нагадували мурашник, але все одно зайві очі та вуха їм не потрібні.

- Що сталося? - в голосі білявки Гена почув роздратування, якого ніколи раніше не помічав, навіть тоді, коли вона його ненавиділа.

- Давай хоч відійдемо кудись. Сама ж про секретність турбувалася.

Катя, наче прокинувшись, поглянула на вхід Зегер-груп та кивнула. Вони обійшли будівлю та сховалися у найближчому дворі. 

Всю дорогу Гена не зводив з білявки погляду. В нього не зникало враження, що вона про все знає. Адже саме таку реакцію він передбачав у дівчини, коли вона про все дізнається, але Катя вперто робила вигляд, що нічого не знає.

- Як я вже казав, я не збирався тебе обманювати, але вирішив, що таку новину по телефону повідомляти не варто. Попри все, ти мені подобаєшся... подобалася... І те, що було між нами... Але батьки насіли та й сам я розумію, що мені... Я хочу сім'ю...

В Катерини здивовано розширилися очі. Головний бабій Зегер-груп заговорив про сім'ю? Також в цю мить щось неприємно стиснулося в грудях. Навряд чи він хоче сім'ю із нею (чого б це?), отже їхні стосунки закінчаться.

- Ти плануєш сім'ю? - в роті стало гірко від цих слів.

- Я заручився з однією дівчиною тижні зо два тому.

- Вже заручився? - білявка нарешті змогла опанувати свої емоції та відкрито поглянула в очі чоловіка. - Швидко ви...

- Ну, ми вже давно знайомі. З дитинства. Раніше просто дружили... - промовляючи слова, він наче шукав щось на обличчі дівчини.

- Мені не потрібні подробиці, пане Зегер. Дякую, - Катя підвелася, за нею підскочив і Гена. - Я піду перша. До побачення.

Спостерігаючи за попелястою потилицею, що віддаляється, він роздратовано закусив губу зсередини. Якби ж вона бодай натякнула, що новина їй не байдужа...