25

Катя відкрила очі та насторожено підвелася на ліжку. За вікном було зовсім світло. Гарячкувато спробувала пригадати, який сьогодні день, а пригадавши, полегшено впала на подушку.

Ні, сьогодні не неділя. Сьогодні, а ще два дні після цього у Каті вихідні. Юлія Володимирівна дала їй відгули після напруженої праці наприкінці року. Тому, бурхливо відсвяткувавши Новий рік із друзями, а потім ще й з батьками, Катерина могла як слід виспатися та відпочити.

Дівчина вкрилася ковдрою, збираючись ще трохи поніжитися в теплому ліжечку, але знову заснула. Прокинулася через кілька годин від голоду та із незрозумілою важкістю в голові - переспала.

Швиденько умилася, одяглася та пішла реалізовувати одну зі своїх мрій останніх місяців - не поспішаючи поснідати в кафе. Хоча з огляду на час, скоріше вже пообідати.

Місце вона вже давно пригледіла, але то часу не було, то бажання туди зайти. Проте сьогодні саме той день.

Офіціантка принесла меню, Катя зробила нехитре замовлення: тости з висівками, яєчню з овочами та каву. Ідеальний сніданок, хоч уже й обід.

Після сніданку вирішила прогулятися. Людей у парку, незважаючи на робочий день, було чимало. Здебільшого молоді люди. Авжеж, адже у студентів та школярів зараз канікули. Були тут і великі компанії, і закохані парочки, і матусі з візочками. Не було тільки таких як вона, тих, хто прогулюється на самоті.

Втім, Катерину це не турбувало. Хіба що трішечки. Просто захотілося знову на роботу, стати тінню директорки. Там вона почувалася на своєму місці. Проте Юлія Володимирівна також взяла відгули, тож реалізувати бажання зараз було не можливо.

Пройшовши парк наскрізь, білявка попрямувала вулицею. В якусь мить вона помітила хлопця, який йшов їй на зустріч. Худорляве, навіть виснажене обличчя, довге тонке чорне волосся виглядало з-під шапки, сіра куртка, тонкі та довгі наче в коника ноги. Хлопець розгублено озирався, а помітивши Катю на мить закляк.

- Добрий день! - звернувся, коли вони порівнялися. - Не підкажете, як мені вийти до метро?

- Ви йдете в інший бік, - махнула Катя рукою в той бік, куди йшла сама.

- Справді? - озирнувся хлопець, а потім розвернув до неї усміхнене обличчя. - А ви часом не до метро?

- Ні, - білявка поспостерігала за тим, як посмішка потухла, а обличчя незнайомця стало таким нещасним, що стало його шкода. Мабуть він довго не може знайти станцію. - Але я можу показати перехрестя, з якого ви точно до нього вийдете.

- Буду вдячний, - знову спалахнули чорні очі незнайомця. - Мене Марком звуть.

- Катерина, - кивнула дівчина, хоч у знайомстві не було жодної необхідності.

Виявилося, що новий знайомий не турист, що загубився, а студент, який вже два роки гризе граніт науки в одному з місцевих вишів. Просто зазвичай він не дуже полюбляє гуляти, а в цьому районі взагалі вперше. Та от доля змусила задля спільної справи групи помандрувати. А він взяв та загубився.

Насправді слухати все це білявці було зовсім не цікаво, але те, що Марк без упину бубонів було непогано. Принаймні краще, ніж іти з незнайомцем у повній тиші.

- Але завдяки цьому я зміг побачити тебе, Катю, - несподівано підсумував свою розповідь хлопець.

- Ось це перехрестя, - дівчина вказала напрямок. - На все добре.

Фамільярність обурила, але вона не стала акцентувати на цьому уваги, бо вони вже ніколи не зустрінуться. Нащо псувати собі настрій?

- Постривай, будь ласка! - рвонув до неї хлопець та заступив дорогу. - Даси мені свій номер?

- Ні, - відрізала білявка, навіть не замислюючись.

- Так, звісно, ні. Я розумію. Ти така красуня, а я такий жалюгідний.

Розпач Марка був таким сильним, що Катя зніяковіла. Звична настороженість до чоловічої уваги цього разу не спрацювала. Вона вважала студента ледь не дитиною, яка до того ж, судячи з усього мала купу комплексів.

- Ти не жалюгідний, просто я не цікавлюся стосунками.

- Ні, я б не наважився, - щоки хлопця зарожевіли, як у цнотливої дівиці. - Просто віддячити хотів якось.

Катерина зітхнула та дістала з сумочки візитівку.

- Щоправда не обіцяю, що зможу прийняти запрошення. Сьогодні в мене вихідний, але зазвичай я багато працюю, - одразу окреслила ситуацію білявка.

- Дякую, - Марк обережно взяв шматочок картону та почав уважно читати.

- На все добре. Гарного дня! - знову кивнула Катерина та вже не обертаючись пішла геть.

Можливо відкупитися від нового знайомого візитівкою було занадто необачно, але нічого іншого Катя вигадати не встигла. Вона пішла геть й за декілька хвилин вже забула про зустріч.

Сутеніти почало дуже рано через те, що й без того сіре небо затягнули важкі хмари. Невдовзі на землю почали злітати перші дрібні сніжинки. Вітер посилився, і на вулиці стало зовсім незатишно. Катя поспішила додому.

Дорогою забігла до супермаркету, купити щось смачненьке на вечір. Блукаючи між стелажів дівчина чомусь гостро відчула безглуздість цього вчинку. Навіщо накуповувати продукти, коли в холодильнику і так пропадали два салати, м'ясо по-французьки і навіть шматочок торту, які їй втулила мама після святкового обіду? Їй цього вистачить на кілька днів. Роздратовано покинула кошик та вийшла в завірюху.

- Та що зі мною? - видихнула Катерина й підставила обличчя морозному вітру, що безжально сік щоки дрібними сніжинками.

Вона так сильно відвикла ні про що не турбуватися, що зараз почувалася спустошеною та неймовірно самотньою. Охоплена цими почуттями, дівчина прийшла додому. Роздягнулася, розтерла задубілі пальці, дістала з сумочки гаманець, ключі і телефон.

Перевірила сповіщення. Новини, рекламні повідомлення - нічого цікавого. На очі потрапив кружечок із зображенням пана Зегера, він був у мережі. Відкрила їхній короткий чат. Перечитала. Здавалося, що все це було так давно.

- Авжеж, - усміхнулася вона своїм думкам. - В минулому році.

Втім, розраховувати на те, що сексуальний партнер повернеться найближчим часом було марно. Пройшло лише трохи більше тижня.

Коли Катя пропонувала це партнерство, вона навіть уявити не могла, що відсутність пана Зегера в місті може бути проблемою. Адже раніше, вона могла обходитися без сексу дуже довго. Навіть думок про нього не виникало місяцями. Але Зегер виявився як наркотик. Спробувавши кілька разів, хотілося знову і знову. Дівчина відклала телефон та обхопила палаюче обличчя руками. Руки досі були холодними. Це трохи привело до тями.

- Треба зігрітися, щоб не захворіти, - вирішила вона. - Ще не вистачало після відгулів загриміти на лікарняний.

Гаряча ванна зігріла, розслабила, навіть розморила. Вийшла Катя з непереборним бажанням негайно лягти спати. Дорогою до ліжка захопила телефон, поклала його на тумбочку.

Вже під ковдрою перед тим, як заснути, за звичкою перевірила сповіщення. І побачила повідомлення від пана Зегера:

- Я хочу з тобою зустрітися.

Серце пропустило удар, сон як рукою зняло.

 "Невже він вже повернувся?" - радісно забилася думка поки пальці набирали відповідь.

- Добре. Коли?

Відповіді не було довго. Білявка металася між тим, щоб припинити чекати та лягти спати, та тим, щоб написати ще одне повідомлення. Але це продемонструє її надмірну зацікавленість. А цього Катерина хотіла уникнути.

- Щойно я повернуся, - нарешті прийшла відповідь.

- Та він знущається! - пирхнула білявка. Клятий бабій просто грався із нею!

- В мене немає часу на пусті балачки. Якщо немає наміру зустрітися, то нічого й писати, - набрала роздратовану відповідь.

- Пробач. Не стримався. Думав про тебе. От і написав.

Виглядало, як правда. Всього лише годину тому Катерина була на його місці. Була б вона трохи менш стриманою...

- Зрозуміло. На добраніч.

- На добраніч. Солодких снів.

Від цього повідомлення на душі потеплішало. Бажання почало згортатися та лоскотати внизу живота. Зегер вправно маніпулював її відчуттями навіть перебуваючи десь в сотні кілометрів.

Злитися на нього чи прийняти як даність, Катя не знала, але в будь якому разі зараз вона не почувалася самотньо.