23

- Ти це серйозно з приводу роботи? - Ярослав важко опустився на плечі сестрі.

За столом він хильнув зайвого, тому образ суворого вояки зрештою злетів, а натомість назовні виліз пустотливий Ярик, який полюбляв дражнити і в той самий час оберігати свою меншу сестричку.

- Ва-ажко, - звично прокректала Катерина, згинаючись під вагою брата, але не намагаючись його скинути. - Ти про що?

- Про те, що ні з ким не зустрічатимешся через роботу.

- В мене реально немає часу на стосунки. Я хочу спершу зробити кар'єру, тож, так, поки що не буду.

- От і добре, - видихнув Ярослав.

- Ти перший, хто мені це каже. Дякую, - усміхнулася Катя та як могла зі свого незручного становища погладила Ярика по голові.

- Нема за що дякувати. Я завжди на твоєму боці, мала.

- Так, я знаю.

В цей момент під'їхав маршрутний автобус й небагаточисельні пасажири неквапливо зайняли у ньому місця. Катерина спробувала відправити Ярослава додому, але той лише усміхнувся.

- І ти не запросиш братика входини справляти у свою нову квартиру?

- Входини ми справляли вже хтозна коли. А ти зі своїми справами не знайшов часу навіть речі перевезти. Все з Тьомою перетягали.

- Так, це непорозуміння іноді буває корисним, - незадоволено пробурмотів Ярик. Друг сестри не сподобався йому з першого погляду, надто вже нахабний був як для такого куцого опенька.

- Нумо на вихідних приходь. Ти ж іще не їдеш?

- Ні. Але на вихідних у мене інші плани.

- Можеш і Наталку свою запросити. Я запрошу Тьому з його дівчиною. Хоч з дівчатами поспілкуюся для різноманітності.

Катя також була трохи п'яна. Інакше б згадка про те, що в цю суботу у неї запланована конференція, додала тями. Але зараз важливо було забалакати та здихатися брата, тож якою господинею вона буде в суботу після зустрічі, байдуже.

- У білобрового хтось є? - звів брову Ярослав. Він був упевнений, що насправді Артем потай упадає за його сестрою.

- Не просто хтось, а найщиріше кохання, - запевнила його Катя і схилила голову на бік. - То як?

- Звісно ми прийдемо! - легко погодився хлопець, ані на мить не замислюючись.

- А дівчину спершу спитати не хочеш? - образилася за поки що незнайомку Катерина.

- Вона погодиться, - запевнив сестру Ярослав і підскочив зі свого сидіння. - Ну, бувай!

Коли двері зачинилися й автобус поволі рушив далі, білявка полегшено зітхнула та відкинулася на сидінні. Поглянула у вікно. В першу мить вона не впізнала дівчину у темному склі. Так незвично було бачити себе без окулярів. Та не лише в окулярах була справа. Дівчина у відображенні посміхалася в передчутті. Розуміння цього змусило пригадати геть божевільну ніч, що вона провела з Геннадієм Зегером напередодні. І передчуття переросло в очікування.

Воно було несподівано приємним. Раніше геть усі справи і зустрічі викликали всередині відчуття заклопотаності та напруги. Навіть якщо це була приємна зустріч чи справа. Пригадати той самий переїзд. Вона була насправді щаслива, але всередині залишалися важкі думки побутових та робочих проблем.

Але в цю мить жодної зайвої думки не виникало. Пригадувалися тільки пестощі та поцілунки, а збудження приємно лоскотало зсередини.

Дівчина так глибоко поринула у свої думки, що ледь не пропустила свою зупинку. Тільки коли двері відчинилися, а погляд випадково сфокусувався на знайомій вивісці, вона прийшла до тями. Швидко підхопившись з місця, Катя  кинулася до дверей, сполохавши водія, який вже потягнувся до кнопки закриття дверей.

- Вибачте, - кинула Катерина та спритно зіскочила зі сходинок.

Вона подріботіла по вкритій свіжим хрустким снігом доріжці. Дрібні сніжинки швидко засипáли простір, незважаючи на всі старання комунальників прибрати їх з доріг та доріжок. Біля входу в під'їзд дівчина трохи затрималася.

Звична хвиля лави побоювань та сумнівів спалила геть усі приємні думки:

"Він вже в квартирі. Що він робив там увесь цей час? Як зустріне мене? Щось скаже чи одразу перейде до діла?"

- Ні, він наче казав, що полюбляє поговорити, - пробурмотіла Катя собі під ніс.

- Доброго вечора, красуне, - пролунав знайомий голос, й дівчина повернулася на звук.

Щойно вона це зробила чоловіча рука підхопила її за талію та притягла в обійми. Гена піймав губи дівчини та жадібно увірвався до рота язиком, але вона відштовхнула його.

- Що сталося? - розгубився чоловік.

- Ніколи не роби цього на людях, - спалахнула білявка, витираючи губи.

- Яких людях? Тут нікого нема, - демонстративно роззирнувся пан Зегер.

- Але можуть з'явитися в будь-який момент. Тим паче я живу недалеко від роботи. Де з ким ми постійно зустрічаємося в цьому районі... Й в офісі не здумай щось таке утнути, - додала Катя після невеликої паузи, раптом жахнувшись від думки, що Геннадій Анатолійович запросто може зробити щось подібне в стінах Зегер-груп.

- Як тоді з Поліною? - вищирився чоловік.

Поведінка дівчини його образила, він не любив повчань в принципі, а від жінок взагалі ніколи їх не чув.

- Якщо є такі думки, то краще взагалі до мене не підходь, - зсунула брови білявка. Про ту ситуацію вона забула і зараз жахнулася знову, уявивши себе на місці Поліни.

Гена скрипнув зубами, але не відповів. Мовчки відкрив перед Катериною вхідні двері. Вона так само мовчки зайшла до приміщення. У тиші піднялися ліфтом, і тільки біля дверей до Каті нарешті дійшла невідповідність. Чого це Геннадій Анатолійович не чекає її в квартирі? Невже так затримався в дорозі? Потім вона звернула увагу на пакет у лівій руці чоловіка.

- Хочеш, щоб я відчинив? - холодно поцікавився Гена, на свій лад зрозумівши затримку біля дверей.

- Ні. Вибач, - схаменулася Катерина й відчинила двері.

Вони зайшли до квартири. Чоловік спокійно пройшов на кухню й почав розбирати покупки. Катя пройшла за ним і, послідкувавши хвилину чи дві за його діями, спитала: