17

Катя сиділа на сходинці між сьомим та шостим поверхом і тихенько схлипувала. Колись вона вважала, що найскладнішим був її перший місяць під керівництвом Юлії Середи, але то були квіточки у порівнянні з нинішнім тижнем. Юлія Володимирівна ставала дедалі більш вимогливою до своїх підлеглих, і кожна помилка каралася дедалі більш жорстоко.

Ззовні Катерина тримала удар і намагалася ставати краще, щоб відповідати вимогам керівниці, але всередині накопичувалася напруга і хотілося дертися на стіну.

Юлія Володимирівна не спонукала Катю працювати понаднормово, якщо цього не потребували невідкладні обставини, але зазвичай секретарці вистачало навантаження протягом робочого дня, щоб увечері бажати лише торкнутися головою подушки. Але то були лише квіточки у порівнянні з тим, що почалося наприкінці року. Дівчина почувалася страшенно некомпетентною, хоча за стільки часу планувала стати справжньою професіоналкою, та всюди винуватою. А де вона була не винна, підставляли недбалі співробітники. І так закручувалося раз-у-раз.

Коли нарешті вдалося заспокоїтися, Катерина повернулася до свого кабінету. Звично перевірила смартфон та побачила пропущений виклик від Артема. Вже знаючи, що скаже їй друг, вона нехотя передзвонила.

- Я чекатиму тебе біля офісу, - безапеляційно повідомив хлопець.

- Добре, - кивнула Катя, ніби той міг її бачити.

Вже кілька разів Артем нагадував про обіцянку купити їй нову сукню. І Катя, можливо, й надалі б ухилялася від виконання зобов'язання, але тут приплелася робота. Невдовзі в компанії повинен був відбутися різдвяний корпоратив. Піти на нього помічниця директорки з продажів була зобов'язана, тому придбання відповідної сукні було вже не забаганкою, а робочою необхідністю.

Ледь впоравшись зі справами, вона попрощалася з керівницею, яка продовжувала працювати за своїм ноутбуком, і вийшла з будівлі компанії.

- Нарешті! - кинувся до неї Артем. - Я геть задубів. Ти вирішила, що якщо я здохну тут під ялівцем, ти зможеш уникнути виконання обіцянки.

- Як ти здогадався? - вдавано здивувалася дівчина та посміхнулася.

- Дарма сподіваєшся, - гмикнув білявий. - Я з'являтимусь до тебе невгамованим духом до кінця твоїх днів, якщо таке раптом станеться. Ходімо!

Катя кивнула та вже готова була слухняно слідувати за другом, як повз пройшов Степан. Він, як завжди, коротко кивнув та пішов собі, але в Катерини зрадницьки тьохнуло серце. Вже кілька тижнів вона не зустрічала друга пана Зегера в офісі, вже кілька тижнів вона не згадувала про колишнього начальника тендерного відділу.

Але ж треба було згадати про нього саме зараз, і не аби як, а саме їхню останню зустріч та "покарання", яке вчинив їй той бабій. Дратівливе тепло прокотилося по всьому тілі та міцно закрутилося внизу живота.

- Пригледіла собі когось? - промуркотів на вухо Артем, який одразу з'явився поруч. - Він не виглядає зацікавленим. Подобаються неприступні?

- Ні, просто згадала дещо, - похитала головою білявка.

Як не прикро було визнавати, але за весь час Катя так і не зустріла того, хто б їй сподобався. Та й, окрім вже згаданого пана Зегера, ніхто особливо не набивався у залицяльники. Так, легкий робочий флірт й потому. Але зазвичай помічниця директорки була така заклопотана, що просто не звертала уваги на прояви уваги та тонкі натяки. І навіть, коли звертала, лише думка про те, що доведеться якось підлаштовуватися під іншу людину, іти на поступки й терпіти незручності, відбивала будь-яке бажання знайомитися ближче та зустрічатися.

Все частіше білявка замислювалася над тим, що добре було б знайти такого хлопця, який був би готовий стати зручним додатком до її життя. Приходив би, коли його кликали, та не заважав, коли в Каті немає часу. Таких, здається, називають альфонсами. Але для утримання такого хлопця у неї поки що не було грошей.

Добре влаштувалися чоловіки. Для них вимагати стосунки без зобов'язань звична справа, але як відреагує той самий пан Зегер, якщо такі взаємини раптом запропонує Катя?

- Знову про роботу? - обурився Артем, вирішивши, що Катя згадала про якесь робоче завдання. - Годі про неї думати. Ходімо, в нас купа справ!

І він потяг дівчину геть.

В торговельному центрі, який обрав Артем, було кілька магазинів одягу. І друг оголосив, що поки вони не пройдуть їх усі або не знайдуть ідеальне вбрання для Катрусі, додому не підуть.

- Не підемо, так не підемо, - не мала нічого проти Катерина. - Мені байдуже, де спати.

- На тому світі відіспишся, - пробурмотів хлопець та потяг її до першої ліпшої крамниці.

На жаль, в ній нічого відповідного до смаків та гаманця білявки не знайшлося, тому вони рушили далі.

В наступному магазині до них одразу підійшла консультантка з питанням, що шукають молоді люди, і почувши побажання на мить замислилася. Вона оглянула Катерину професійним оком і впевнено повідомила:

- В мене є те, що вам потрібно.

Катя такій відповіді зраділа - вдасться зекономити час, але Артем не поспішав надихатися. Спершу йому потрібно було побачити результат.

Консультантка поманила дівчину за собою до примірювальної кабінки, потім шмигнула й зникла десь між рядів з одягом. А коли повернулася, вклала до рук дівчини сріблясті мережева. Катя розправила сукню, але нічого в ній не побачила. Тонка тканина звисала довгою безформною ганчірочкою. Тільки от колір дуже пасував до її відтінку волосся.

Дівчина знизала плечима та пройшла в кабінку.

Сукня виявилася занадто довгою для її зросту і волочилася по підлозі, але це був єдиний її недолік. Тонка тканина наче друга шкіра обіймала струнку статуру дівчини й була такою легенько, що Катя почувалася оголеною. Ні, вона почувалася пташкою, одяг якої її невагоме пір'я. Лише донизу, де сукня збиралася у красиві фалди, відчувалася вага одягу.

"Неймовірно", - одними губами промовила вона.

Катя завжди доволі прискіпливо ставилася до свого образу, не бажаючи носити щось надмірне та зухвале, і в цій сукні не було ані того, ані іншого. Простий крій, жодних декольте чи розрізів, навіть руки прикриті. Родзинкою цього вбрання була тканина - мережева та мерехтлива, чи то попеляста, чи то срібляста.